Заклад дошкільної освіти (ясла-садок)
Охтирської міської ради в Сумській області
Рекомендовані посилання: ВІДДІЛ ОСВІТИ ОХТИРСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ
ДИТЯЧА БІБЛІОТЕКА
ДИТЯЧИЙ САЙТ ЛЕВКО
Оцініть роботу сайту:
ЗАХИСТІТЬ ДИТИНУ ВІД БУЛІНГУ Сторінка психолога  
        Булінг – достатньо нове поняття в нашому житті, але явище, яке воно означає, на жаль, у нас, добре і давно відоме. Що ж це за явище таке, де дитина стає «білою вороною» та «цапом – відбувайлом», або, як говорять сьогодні – жертвою булінгу?  Булінг (від англ. bully – хуліган, задирака, насильник) визначається як утиск, дискримінація, цькування. Вчені визначають шкільний булінг як тривалий процес свідомо жорстокого ставлення з боку однієї дитини або групи дітей до іншої дитини або групи інших дітей. Булінг проявляється в багатьох формах: є психологічна, фізична, економічна форми булінгу, а також кіберзалякування. Хоча навчальні заклади багато роблять для того, щоб запобігати знущанню та своєчасно справлятись із ним, батьки заздалегідь краще інших можуть навчити дітей запобігати проявам такої поведінки й зупиняти їх.
Пропонуємо поради, як треба справлятись із найбільш поширеними видами булінгу.
Фізичний  булінг
До фізичного боулінгу відносяться штовхання, підніжки, зачіпання, бійки, стусани, ляпаси, мацання або примушування до торкання інтимних частин тіла інших, побиття або нанесення тілесних ушкоджень тощо.
Приклад:  дитині привселюдно дають стусани на дитячому майданчику.
Характерні ознаки: коли це відбувається, багато дітей не розповідають своїм батькам про інцидент, тому необхідно стежити за можливими попереджувальними сигналами й непрямими ознаками, такими як незрозумілі порізи, подряпини, удари, синці, відсутній або порваний одяг, часті скарги на головний біль і біль у животі.
​         Що необхідно робити: якщо ви підозрюєте, що вашу дитину піддають фізичному насильству, почніть випадкову розмову – спитайте, як справи у школі, що відбувалось під час обіду чи на перерві, по дорозі додому. На основі відповідей з’ясуйте в дитини, чи вів хто-небудь себе образливо у ставленні до неї. Намагайтеся стримувати емоції. Підкресліть важливість відкритого, постійного зв’язку дитини з вами, вчителями або практичним психологом. Документуйте дати й час інцидентів, пов’язаних зі знущаннями, відповідну реакцію залучених осіб та їх дії. Не звертайтесь до батьків розбишак, щоб розв’язати проблему самостійно. Якщо фізичне насильство над вашою дитиною продовжується й вам потрібна додаткова допомога за межами школи, зверніться до місцевих правоохоронних органів. Існують закони про боротьбу із залякуванням і домаганнями, які передбачають оперативні коригувальні дії.
Психологічний булінг
Це принизливі погляди, прізвиська, жарти, жести, образливі рухи тіла, міміки, поширення образливих чуток, бойкотування, ігнорування, погрози, підглядування, переслідування, залякування, плювання на інших, шантаж тощо.
Приклад: одна дитина каже іншій: «Ти дуже, дуже гладкий, просто як твоя мама».
Характерні ознаки: діти, які зазнали проявів психологічного булінгу, часто замикаються в собі, стають вередливими або мають проблеми з апетитом. Вони можуть розповісти вам про образливі слова, які хтось висловив на їхню адресу, і спитати, чи це правда.
​         Що необхідно робити: по-перше, вчіть своїх дітей поваги. За допомогою власної моделі поведінки зміцнюйте їхню думку про те, що кожний заслуговує доброго ставлення, Розвивайте самоповагу дітей і вчіть їх цінувати свої сильні сторони. Найкращий захист, який можуть запропонувати батьки, – це зміцнення почуття власної гідності й незалежності своєї дитини та її готовності вжити заходи в разі потреби. Обговорюйте і практикуйте безпечні, конструктивні способи реагування вашої дитини на слова й дії розбишаки. Разом придумуйте основні фрази, які дитина може сказати своєму кривднику переконливим, але не ворожим тоном, наприклад: «Твої слова неприємні», «Дай мені спокій» або «Відчепись».
Кібербулінг
До кібербулінгу відносяться пересилка неоднозначних фото, обзивання по телефону, знімання на відео бійок чи інших принижень, знімання в переодягальнях і викладання відео в мережах Інтернет чи поширення серед дітей, цькування чи переслідування через соціальні мережі тощо.
Приклад: хтось розміщує в соціальних мережах такий текст: «Петро повний невдаха. Чому хтось узагалі з ним спілкується?! Він же гей».
Характерні ознаки: стежте за тим, чи проводить ваша дитина більше часу в Інтернеті, спілкуючись у соціальних мережах, чи буває при цьому сумною та тривожною. Навіть якщо вона читає неприємні повідомлення на своєму комп’ютері, у телефоні або планшеті, це може бути її єдиним способом соціалізації. Також звертайте увагу, чи є в дитини проблеми зі сном, просить вона залишитись удома й не ходити до школи чи відмовляється від улюблених занять.
​            Що необхідно робити: повідомлення образливого характеру можуть поширюватись анонімно і швидко, що призводить до цілодобового кіберзалякування, тому спочатку встановіть домашні правила користування Інтернетом. Домовтеся з дитиною про тимчасові обмеження, що відповідають її віку. Будьте обізнаними щодо популярних і потенційно образливих сайтів, додатків і цифрових пристроїв, перш ніж ваша дитина почне використовувати їх. Дайте дитині знати, що ви маєте намір відстежувати її діяльність в Інтернеті. Скажіть їй про те, що коли вона піддається кіберзалякуванню, то не повинна втягуватись, реагувати або провокувати кривдника. Замість цього їй необхідно повідомити про все вам, щоб ви змогли роздрукувати провокаційні повідомлення, включаючи дати й час їх отримання. Повідомте про це у закладі й Інтернет-провайдера. Якщо кіберзалякування загострюється й містить погрози та повідомлення явного сексуального характеру, зв’яжіться з місцевими правоохоронними органами.
          Якщо дитина повідомляє вам, що вона або ще хтось піддається знущанням, булінгу, підтримайте її, похваліть за те, що вона набралася сміливості й розповіла вам про це, зберіть інформацію (при цьому не варто сердитись і звинувачувати саму дитину). Підкресліть різницю між доносом з метою просто завдати комусь неприємностей та відвертою розмовою з дорослою людиною, яка може допомогти. Завжди вживайте заходи проти знущань, булінгу, особливо якщо насильство набуває важкі форми або постійний характер,  щоб контролювати ситуацію доти, доки вона не припиниться.
               Важливо, щоб ці профілактичні дії  або дії допомоги у випадку булінгу батьки робили спокійно і впевнено, даючи дітям позитивний емоційний ресурс захищеності і підтримки. Варто поставити до відома педагогів, поінформувати про наявність проблеми, адже це дозволить їм більш уважно і цілеспрямовано відстежувати ситуації традиційного булінгу, поєднання якого із кібербулінгом є особливо небезпечним.
Необхідно пам’ятати, що важливим аспектом для дитини, яка страждає від цькування у закладі, є любов, підтримка, здорові відносини у сім’ї, а також  активне соціальне життя поза навчальним закладом – участь у гуртках, секціях та  наявність друзів із схожими інтересами.

                                    План заходів на запобігання та протидію булінгу
                                                 (цькуванню) в ДНЗ «Ластівка»
                                                    у 2020-2021 навчальному році
 
№ п/п Перелік  конкретних заходів Термін виконання Контингент заходу Відповідальна особа
1 Консультація «Стоп насильство» Грудень 2020 Педагоги Практичний психолог
2 Бесіда з вихованцями закладу на тему: « Чому не можна ображати дитину, як допомогти потерпілому» Вересень 2020 Вихованці ДНЗ Практичний психолог
3 Просвіта. Онлайн –консультування батьків на теми: «Стоп булінг», «Як протидіяти домашньому насильству» , «Не принижуйте дитину» Грудень 2020 –січень 2021 Батьки Практичний психолог
4 Розвивальне заняття на тему: «Дружба –це велика сила» Лютий 2021 Діти старшого дошкільного віку Практичний психолог
                                                    
детальніше..
Сторінка психолога Сторінка психолога
 
Практичний психолог 
Бойко Інна Борисівна
Має базову вищу освіту за спеціальністю «Соціальний педагог, практичний психолог»
Закінчила Сумський  педагогічний  університет  ім.А.С.Макаренка
Педагогічний стаж: 12 років

Графік роботи
Вівторок - 09.00 - 14.00
Середа - 09.00 - 15.00
Четвер - 13.00 - 18.00
П'ятниця - 09.00 - 13.00
детальніше..
Засідання студії практичних психологів міста Сторінка психолога
      12 січня 2018 року в рамках психологічної студії практичних психологів міста в ДНЗ «Ластівка» практичним психологом Бойко Інною Борисівною було проведене індивідуальне корекційне заняття «Сніговичок прийшов у гості» з дитиною 5-го року життя на розвиток пізнавальних процесів. На заході виступили практичний психолог ДНЗ «Сонечко» Толмачова Н.В., яка надала консультацію практичним психологам міста «Впровадження ігрових технологій в індивідуальну роботу з дітьми «групи ризику». Методист з психологічної служби Коваль Т. М. провела роботу в групах з практичними психологами міста «Оформлення та ведення документації» (індивідуальна картка дитини з особливими освітніми потребами, індивідуальна програма супроводу дитини з особливими освітніми потребами)


                                                    
детальніше..
Комунікативна толерантність педагога Сторінка психолога
     16 листопада 2017 року в ДНЗ «Ластівка» практичним психологом Бойко Інною Борисівною до Дня толерантності було проведене тренінгове заняття  для педагогів  «Комунікативна толерантність педагога». Метою даного тренінгу була актуалізація уявлення учасників  про поняття «толерантність» і «толерантна особистість», важливі особистісні якості, які сприяють ефективному та неконфліктному спілкуванню; формуванню навичок комунікативної толерантності та групової взаємодії; розвивати творче мислення, здатність до емпатії,  позитивного самосприйняття педагогів.



                                                                                     
детальніше..
Домашнє насильство над дітьми: його види та наслідки Сторінка психолога
   Жорстоке поводження з дітьми і зневага їхніми інтересами можуть мати різні види і форми, але їх наслідками завжди є серйозний збиток для здоров'я, розвитку і соціалізації дитини, нерідко й загроза її життю чи навіть є причиною смерті.
    Фізичне насильство - нанесення дитині батьками чи особами, що їх заміняють, вихователями чи іншими особами фізичних травм, різних тілесних ушкоджень, що завдають збиток здоров'ю дитини, порушують її розвиток і позбавляють життя. Ці дії можуть здійснюватися у формі побиття, катування, штовхань, у вигляді ударів, ляпасів, припікання гарячими предметами, рідинами, запаленими сигаретами, у вигляді укусів і з використанням усіляких предметів як знаряддя бузувірства.
   Фізичне насильство включає також залучення дитини до вживання   наркотиків, алкоголю, пропонування їй отруйних засобів чи медичних препаратів, що викликають одурманення (наприклад, снодійних, не прописаних лікарем), а також спроби удушення чи втоплення дитини.
   У деяких родинах як дисциплінарну міру використовують різні види фізичного покарання - від потиличників і ляпанців до пороття ременем. Необхідно усвідомлювати, що фізичне насильство - це фізичний напад (катування), воно майже завжди супроводжується словесними образами і психічною травмою.
   Сексуальне насильство чи спокуса - використання дитини (хлопчика чи дівчинки) дорослою людиною чи іншою дитиною для задоволення сексуальних потреб або отримання вигоди.
   Сексуальне насильство включає статеві зносини (коїтус), оральний і анальний секс, взаємну мастурбацію, інші тілесні контакти із статевими органами. До сексуального розбещення належать також залучення дитини до проституції, порнобізнесу, оголення перед дитиною статевих органів і сідниць, підглядання за нею, коли вона цього не підозрює: під час роздягання, відправлення природних потреб.
   Психічне (емоційне) насильство - постійна чи періодична словесна образа дитини, погрози з боку батьків, опікунів, учителів, вихователів, приниження її людського достоїнства, обвинувачення її в тому, у чому вона не винна, демонстрація нелюбові, ворожості до дитини. До цього виду насильства належать також постійна неправда, обман дитини (у результаті чого вона втрачає довіру до дорослого), а також ситуації, коли вимоги до дитини не відповідають її віковим можливостям.
   Зневага інтересами і потребами дитини (нехтування) - відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, медичній допомозі з боку батьків чи осіб, їх що заміняють, у силу об'єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідченість) і без таких. Типовим прикладом зневажливого ставлення до дітей є залишення їх без догляду, що часто призводить до нещасних випадків, отруєнь та інших небезпечних для життя і здоров'я дитини наслідків.
   Зазвичай дитина-жертва страждає одночасно від декількох видів насильства. Так, інцест (сексуальне насильство) неминуче супроводжується руйнуванням сімейних стосунків та довіри в сім'ї, маніпулятивними стосунками, а часто й залякуванням з боку кривдника, що кваліфікується як психологічне насильство. Складовою частиною практично всіх видів насильства є фізичне (побиття) та емоційне (загрози вбити або покалічити).
   Одним з проявів жорстокого поводження з дітьми є також відсутність у жінки любові до дитини, коли та ще перебуває в материнській утробі, тобто від небажаної вагітності. її, що ще нічим себе не проявила, вже не люблять, не думають і не піклуються про неї. Будучи емоційно відкинутими ще до народження, такі діти народжуються раніше терміну в два рази частіше в порівнянні з дітьми від бажаної вагітності, вони частіше мають недостатню масу тіла, частіше хворіють у перші місяці життя, гірше розвиваються.
   Насильство над дітьми можна класифікувати також за такими ознаками:
- у залежності від стратегії кривдника: явне та приховане (непряме);
- за часом: те, що відбувається зараз, і те, що трапилося в минулому;
- за тривалістю: одноразове або багаторазове, що триває роками;
- за місцем та оточенням: вдома - з боку родичів; у школі - з боку педагогів або дітей; на вулиці - з боку дітей або незнайомих дорослих.
   Будь-який вид жорстокого поводження з дітьми веде до найрізноманітніших наслідків, але поєднує їх одне - збитки здоров'ю дитини чи небезпеку для її життя. Негативними наслідками для здоров'я є: втрата чи погіршення функції якого-небудь органа, розвиток захворювання, порушення фізичного чи психічного розвитку. З 100 випадків фізичного насильства над дітьми приблизно 1-2 закінчуються смертю жертви насильства. Наслідками фізичного насильства є синці, травми, переломи, ушкодження внутрішніх органів: печінки, селезінки, бруньок і ін. Потрібен час, щоб залікувати ці ушкодження, але ще більше часу і зусиль потрібно для того, щоб залікувати сердечні рані, психіку дитини, що постраждала від побоїв.
   Розрізняють наближені і віддалені наслідки жорстокого поводження і неуважного ставлення до дітей.
   До наближених наслідків належать фізичні травми, ушкодження, а також блювота, головний біль, втрата свідомості, характерні для синдрому струсу, що розвивається в маленьких дітей, яких беруть за плечі і сильно трясуть. Окрім зазначених ознак, у дітей під час цього синдрому з'являється крововилив в очні яблука. До найближчих наслідків належать також гострі психічні порушення у відповідь на будь-який вид агресії, особливо на сексуальну. Ці реакції можуть проявлятися у вигляді порушення, прагнення кудись бігти, сховатися або глибокої загальмованості, зовнішньої байдужності. Однак в обох випадках дитина охоплена найгострішим переживанням страху, тривоги і гніву. У дітей старшого віку можливий розвиток важкої депресії з почуттям власної збитковості, неповноцінності.
   Серед віддалених наслідків жорстокого поводження з дітьми виділяються порушення фізичного і психічного розвитку дитини, різні соматичні захворювання, особистісні та емоційні порушення, соціальні наслідки.
Порушення фізичного і психічного розвитку
   У більшості дітей, що живуть у родинах, де застосовуються важкі фізичні покарання, лайка на адресу дитини і є "методами виховання", чи в родинах, де діти позбавлені тепла, уваги, наприклад, у родинах батьків-алкоголіків, наявні ознаки затримки фізичного і нервово-психічного розвитку. Закордонні фахівці назвали цей стан дітей "нездатністю до процвітання".
   Діти, що зазнавали жорстокого ставлення до себе, часто відстають у рості, масі чи у тому та іншому від своїх однолітків. Вони пізніше починають ходити, говорити, рідше сміються, вони значно гірше встигають у школі, ніж їхні однолітки. У таких дітей часто спостерігаються "дурні звички": ссання пальців, кусання нігтів, розгойдування, заняття онанізмом. Та й зовні діти, що живуть в умовах зневаги їхніх інтересів, фізичних й емоційних потреб, виглядають по-іншому, ніж діти, що живуть у нормальних умовах: у них припухлі, "заспані" очі, бліде обличчя, скуйовджене волосся, неохайність в одязі, інші ознаки гігієнічної занедбаності - педікульоз, висипання, неприємний запах від одягу і тіла.
Різні захворювання як наслідок жорстокого поводження
   Захворювання можуть носити специфічний для окремого виду насильства характер: наприклад, під час фізичного насильства наявні ушкодження частин тіла і внутрішніх органів різного ступеня тяжкості, переломи кісток. Під час сексуального насильства можуть бути захворювання, що передаються статевим шляхом: інфекційно-запальні захворювання геніталій, сифіліс, гонорея, СНІД, гострі і хронічні інфекції сечостатевих шляхів, травми, кровотечі із статевих органів і прямої кишки, розриви прямої кишки і піхви, випадання прямої кишки.
    Незалежно від виду і характеру насильства в дітей можуть спостерігатися різні захворювання, що належать до психосоматичних: ожиріння чи, навпаки, різка втрата ваги, що обумовлено порушеннями апетиту. Під час емоційного (психічного) насильства нерідко бувають шкірні висипання, алергійна патологія, виразка шлунка, під час сексуального насильства - непояснений (якщо ніяких захворювань органів черевної порожнини і малого таза не виявляється) біль внизу живота. Часто в дітей розвиваються такі нервово-психічні захворювання, як тики, заїкуватість, енурез (нетримання сечі), енкопрез (нетримання калу), деякі діти повторно потрапляють у відділення невідкладної допомоги з приводу випадкових травм, отруєнь.
Психічні особливості дітей, які постраждали від насильства
   Практично всі діти, що постраждали від жорстокого поводження і зневажливого ставлення, пережили психічну травму, в результаті чого вони розвиваються з визначеними особистісними, емоційними і поведінковими особливостями, що негативно впливає на їхнє подальше життя.
   Діти, що зазнали різного роду насильства, самі стають агресивними, що найчастіше виливається на більш слабких: молодших за віком дітей, на тварин. Часто їхня агресивність виявляється в грі, часом спалахи їхнього гніву не мають видимої причини.
   Деякі з них, навпроти, надмірно пасивні, не можуть себе захистити. І в тому, і в іншому випадку порушується контакт, спілкування з однолітками. У занедбаних, емоційно депривованих дітей прагнення будь-яким шляхом привернути до себе увагу іноді виявляється у вигляді зухвалого, ексцентричного поводження.
   Діти, що пережили сексуальне насильство, здобувають невластиві віку пізнання про сексуальні стосунки, що проявляється в їхній поведінці, в іграх з іншими дітьми чи з іграшками. Навіть маленькі діти, які не досягли шкільного віку, які постраждали від сексуального насильства, згодом самі можуть стати ініціаторами розпусних дій і втягувати в них велике число учасників.
   Найбільш універсальною і важкою реакцією на будь-яке, а не тільки сексуальне насильство, є низька самооцінка, що сприяє збереженню і закріпленню психологічних порушень, пов'язаних з насильством. Особистість з низькою самооцінкою переживає почуття провини, сорому.
   Для неї характерна постійна переконаність у власній неповноцінності, у тому, що "ти гірше всіх". Унаслідок цього дитині важко домогтися поваги оточуючих, успіху, спілкування її з однолітками ускладнені.
  Серед цих дітей, спостерігаються часті депресії, навіть у дорослому віці. Це виявляється в приступах занепокоєння, безпричинної туги, почуття самітності, порушеннях сну. У старшому віці у підлітків, можуть спостерігатися спроби покінчити з собою чи завершені самогубства.
   Почуваючи себе нещасливими, знедоленими, пристосовуючись до ненормальних умов існування, намагаючись знайти вихід з положення, що створилося, вони і самі можуть стати шантажистами. Це, зокрема, стосується сексуального насильства, коли в обмін на обіцянку зберігати таємницю і не ламати звичного сімейного життя, діти вимагають у дорослих ґвалтівників гроші, солодощі, подарунки.
Соціальні наслідки жорстокого поводження з дітьми
  Можна виділити два наслідки, що виявляються одночасно: шкода для жертви і для суспільства.
    Діти, що пережили будь-який вид насильства, відчувають труднощі соціалізації: у них порушені зв'язки з дорослими, немає відповідних навичок спілкування з однолітками, вони не мають достатнього рівня знань і ерудиції, щоб завоювати авторитет у школі тощо. Рішення своїх проблем діти - жертви насильства - часто знаходять у кримінальному, асоціальному середовищі, а це часто сполучено з формуванням у них пристрасті до алкоголю, наркотиків, вони починають красти і здійснювати інші протиправні дії.
  
детальніше..
СОРОМ’ЯЗЛИВА ДИТИНА В РОДИНІ Сторінка психолога

Що НЕ потрібно робити батькам сором’язливих дітей.

• Постійно говорити при дитині (і без неї теж): «Вона в нас така сором’язлива». Це табу.
• Жартувати й висміювати в присутності інших.
• Спеціально культивувати незручність і комплекс «бридкого каченяти» у дитини.
• Критикувати зовнішність дитини.
• Говорити про те, що дитина не так розумна, як би ви хотіли.
• Провокувати невпевненість і тривожність дитини.
• Перетворювати свою дитину в Попелюшку або солдата.
• Постійно знецінювати (критикувати) всі досягнення дитини.
• Не дозволяти гратися з іншими дітьми й ізолювати від однолітків.
• Підкреслювати незахищеність дитини, її несамостійність і залежність від інших (від батьків зокрема).
• Підкреслювати «особливість», неповноцінність дитини.
• Сварити дитину за те, що вона сором’язлива, боязка.
• Проявляти постійну тривогу і страх за життя та благополуччя дитини.
• Постійно принижувати дитину, знижуючи рівень її самооцінки.
• Не забувати, що в дитини є очі й вуха. Реакцію на її поведінку бачить на вашому обличчі.
Що потрібно робити батька сором’язливої дитини.
• Підвищувати рівень її самооцінки.
• Бути делікатним, не розчаровуватися у своїй дитині.
• Бути емоційно відкритим до дитини.
• Робити все, щоб дитина не почувалася незахищеною і залежною від вас.
• Гасити тривогу з найменшого приводу.
• Учити дитину самоповаги (на власному прикладі).
• Робити компліменти.
• Формувати впевненість у собі (краще, якщо дорослі поводяться впевнено).
• Допомогти знайти свої сильні сторони, таланти (можна використати для компенсації недоліків).
• Учити розумного ризику, переживати поразку.
• Формувати навички спілкування.
• Навчити цікавих ігор, у які можна грати з іншими дітьми.
• Допомогти знайти друга, який міг би захистити дитину в колі однолітків.
• Заохочувати ігри з ровесниками.
• Не порівнювати зовнішній вигляд дитини з іншими дітьми, не оцінювати переваги дитини «за шкалою краси».
• Дитина повинна відчувати свою неповторність.
• Не дозволяти іншим дорослим критикувати вголос розум і зовнішність вашої дитини.
• Любити свою дитину.
• Спілкуватися з нею, приділяти свій час не для навчання, а для розвитку дитини.
• Співчувати дитині, підтримувати її.
Щоб правила опрацювали, вони повинні… працювати. Тобто правила гарні й корисні, коли їх застосовують. Якщо ви прекрасно знаєте правила дорожнього руху, але переходите дорогу на червоне світло, значить, у вас ці правила не працюють. Так і в спілкуванні з дитиною. Якщо ви знаєте, що дитину треба підтримати й бути з нею терплячою та доброзичливою, а замість цього дратуєтеся й критикуєте… то чи працюють правила?
Батьки часто скаржаться на те, що «сили не вистачає, нерви не витримують». Але однаково і силу, й «нерви» доводиться «знаходити» всередині себе.
 
детальніше..
Якщо у малюка стрес Сторінка психолога Стрес у дітей: що потрібно знати кожному з батьків
 
 Дорослій людині складно собі уявити життя без стресів і хвилювань. Але і діти переживають їх чимало. І на жаль, не завжди батьки з належною увагою ставляться до дитячих стресів.
Під стресом розуміється особливий стан людини, що виникає у відповідь на сильні негативні подразники.
Таким подразником може стати конфлікт з кимось із близьких, розумове або фізичне перенапруження, яке-небудь захворювання і так далі.
Стресовий стан проявляється і на психічному, і на фізіологічному рівні. Виражений стрес небезпечний тим, що завжди порушує не тільки звичну діяльність людини, але й прямо впливає на його здоров’я.
 
Прояви стресу у дітей
Стреси у дітей досить часто приймають за прояви вікових криз, ознаки загального захворювання, а іноді і просто через елементарну невихованість. Тому дуже важливо мати уявлення про ті ознаки, за якими можна запідозрити, що дитина знаходиться в стресовому стані.
Ці ознаки розрізняються в залежності від віку дитини.
 
0-2 року
  • виражені порушення сну;
  • дратівливість і знервованість;
  • втрата апетиту, відмова від годування.
2-7 років
  • підвищена слізливість, плаксивість, часте знижений настрій;
  • невмотивовані спалахи агресії, в тому числі спрямованої на самого себе;
  • знижена або занадто висока, порівняно зі звичайним станом активність;
  • виражені дитячі страхи;
  • негативні реакції на все нове – людей, ситуації, місця;
  • «повернення в дитинство» (дитина знову починає мочитися в штани, просить соску або пляшку, змінюється мова).
Причини стресів у дітей
Якщо доросла людина може легко назвати причину власного стресового стану, то діти рідко усвідомлюють, що з ними відбувається і чим це викликано. Основна обов’язок по виявленню причини стресу у дитини завжди лежить на батька.
Завжди важливо розуміти, що для того, щоб розібратися з ситуацією, треба дивитися на неї саме очима дитини – адже те, що для нас може бути повсякденними труднощами, для дитини виявиться серйозним чинником стресу.
 
Найбільш часто стрес у дітей виявляється в наступних ситуаціях:
  • тривала розлука з матір’ю чи іншим близьким людиною (для немовляти навіть добове відсутність матері – серйозний стрес);
  • розлучення батьків (навіть якщо він проходить цілком мирно);
  • часті конфлікти батьків;
  • смерть близької людини, улюбленої домашньої тварини;
  • ситуації фізичного або психологічного насильства;
  • пережита катастрофа, травма, хвороба;
  • проблеми в шкільному колективі (положення ізгоя, цькування і т. д.);
  • навчальна неуспішність;
  • поява нової дитини в сім’ї;
  • переїзд на нове місце проживання, зміна дитячого садка.
 
Профілактика стресу у дитини
Незважаючи на те, що повністю захистити дитину від стресових ситуацій неможливо, можна робити певні зусилля, щоб психологічне напруження не зашкалювало.
  • Передусім, будьте уважні до сина або дочки, не списуйте з’явилися зненацька, нервозність, агресивність та інші поведінкові проблеми на невихованість або бажання зробити що-то вам на зло. В силу віку самоконтроль у дітей знижений, тому будь-яка стресова ситуація веде до того, що дитина втрачає контроль над своєю поведінкою. Будьте готові до уважного аналізу ситуації, готові чути дитину і відчувати його стан.
  • Намагайтеся захищати дітей від зайвої негативної інформації. Дитині зовсім не завжди потрібно знати про фінансові труднощі в сім’ї, сварки між родичами або відбуваються у світі аваріях і катастрофах.
  • Якщо ви знаєте, що ситуація, що відбувається в сім’ї, може стати стресом для дитини, обов’язково з’ясовуйте на доступній йому мові все те, що відбувається. Чому батьки розлучаються, в чому можуть бути труднощі в новій школі, як захворів дідусь – всі ці питання підлягають обговоренню, навіть якщо вам здається, що дитина не надає значення тому, що відбувається.
  • Вчіть дитину, що необхідно обов’язково давати безпечний вихід своїм негативним емоціям, будьте й самі готові вислухати і прийняти будь-які емоції вашого сина чи дочки, а не тільки позитивні. З ранніх років вчіть дитину відпочивати, розслаблятися і перемикати увагу з неприємних моментів на щось інше.
  • І нарешті, пам’ятайте, що стрес у дітей досить часто є проекцією стресу дорослого. Від того, наскільки успішно ви самі будете справлятися зі складними ситуаціями, залежить і те, як навчиться робити це дитина.
детальніше..
Тривожність у дітей Сторінка психолога
 
Симптоми тривожності
Поспостерігайте за своєю дитиною. Якщо хоча б один з нижчеперелічених ознак проявляється постійно, то можна припустити, що дитина тривожна.
  • Дитина чимось стурбована, навіть перебуваючи у звичній безпечній ситуації.
  • Легко засмучується при найменших невдачах.
  • При хвилюванні часто не може втриматися від сліз.
  • У дитини помічається м'язова напруга обличчя, спини або/та шиї.
  • Насилу концентрується на чому-небудь, постійно відволікається від свого заняття.
  • Погано засинає або неспокійно спить. Невпевнена у своїх силах, боїться братися за нову справу.

Причини тривожності
Психологи вважають, що в більшості випадків поява тривожності у дитини викликана порушенням дитячо-батьківських відносин. Від особливостей характеру дитини також залежить наскільки вона схильна тривожності.
         Тривожність, зазвичай, розвивається у дитини через внутрішній конфлікт, який може виникати в наступних випадках:
  • Суперечливі вимоги до дитини, які встановлюються мамою і татом, або батьками та вихователями.
  • Завищені вимоги до дитини з боку батьків - зайняти призове місце на змаганнях і т.д.
  • Авторитарний стиль виховання, коли думка дитини не враховується, а спілкування з ним відбувається у вигляді наказів.
  • Конфліктна атмосфера в сім'ї, де виховується дитина, часті сварки між батьками.

Подолання тривожності
Якщо ви помітили у своєї дитини прояви тривожності, постарайтеся допомогти їй позбавитися цього стану.
Зокрема, до успіху можуть привести наступні дії:
  • Прагніть підвищення самооцінки дитини, частіше хваліть її навіть за незначні успіхи і бажано так, щоб це чули оточуючі.
  • Відмовтеся від зауважень і критики. Якщо дитина поводиться неправильно, не лайте її, а доброзичливим тоном попросіть розповісти про причини своєї поведінки і поясніть, чому для вас вона неприємна.
  • Не встановлюйте дитині занадто високі вимоги. Якщо ви бачите, що вона не справляється з програмою гуртка і зі сльозами збирається на чергове заняття, краще віддайте її в інший гурток.
  • Демонструйте малюкові свою любов. Обіймайте його, влаштовуйте веселі ігри, залучайте до спільних справ.
  • Розмовляйте з дитиною про те, що його турбує. Розповідайте йому, як ви самі справлялися з подібними страхами.

 
 
детальніше..
Поради батькам щодо підтримки дитини в період адаптації до школи Сторінка психолога          Безумовно, найкращим профілактичним засобом збереження психічного здоров'я в період адаптації до школи є уважне й лагідне ставлення батьків до дитини, розуміння ними її  внутрішнього світу, проблем, переживань. Відомо, що не існує готових рецептів та моделей виховання, які можна просто взяти і без змін "прикласти" до своєї дитини. Але незважаючи на це, для полегшення процесу адаптації дитини до школи все ж можна дати деякі рекомендації:
  • Повірте в унікальність та неповторність Вашої дитини, в те, що вона дитина неповторна,  не схожа на жодну сусідську дитину і не є точною копією Вас самих. Тому не варто вимагати від дитини реалізації заданої Вами життєвої програми і досягнення поставленої Вами мети. Надайте право їй прожити життя самій.
  • Дозвольте дитині бути самою собою, з своїми недоліками, слабкостями та достоїнствами. Приймайте її такою, якою вона є. Спирайтесь на сильні сторони дитини.
  • Не соромтеся демонструвати дитині свою любов, дайте їй зрозуміти, що будете її любити за будь-яких обставин.
  • Не бійтесь "залюбити" свою дитину, беріть її  на коліна, дивіться їй в очі, обіймайте та цілуйте коли, вона того бажає.
  • Задля виховного впливу використовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання та осудження.
  • Пильнуйте, щоб Ваша любов не перетворилась на вседозволеність та бездоглядність. Установіть чіткі межі та заборони (бажано, щоб їх було небагато – лише основні) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Суворо дотримуйтесь установлених заборон і дозволів.
  • Не поспішайте звертатись до покарань. Намагайтеся впливати на дитину проханнями – це найбільш ефективний спосіб. У випадку непокори необхідно переконатися, що прохання відповідає віку і можливостям дитини. Лише в цьому випадку можливо використовувати прямі інструкції, накази, що зазвичай достатньо ефективно. І лише у випадку, коли дитина демонструє відкриту непокору, батьки можуть думати про покарання, яке повинне відповідати вчинку, крім того, дитина має розуміти, за що її покарали. Важливо пам’ятатити, що фізичне покарання – тяжка за своїми наслідками міра.
Пам'ятайте:
  • Покарання – це моральний замах на здоров'я дитини  - фізичне і психічне.
  • Не залишайте дитину без заслуженої похвали і нагороди. Ніколи не відбирайте подарованого.
  • Краще не карати, ніж карати із запізненням. Запізнілі покарання нагадують дитині про минуле, не дають змоги стати іншою.
  • Покараний – значить вибачений. Інцидент вичерпано – сторінку перегорнуто. Про старі гріхи - ні слова. Не заважайте починати життя спочатку!
  • Хоч би що  трапилось, покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.
  • Дитина не повинна боятися покарання. Найвразливіше для неї — ваше засмучення.
  • Не забувайте:  ключ до серця дитини лежить через гру. Саме в процесі гри Ви зможете передати їй необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, навчитеся краще розуміти одне одного.
  • Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть дитині навчитися вербально висловлювати свої бажання, почуття та переживання, інтерпретувати свою поведінку та поведінку інших людей.
Прийнята в деяких родинах система залякування дітей, безумовно, заслуговує на осуд, бо стає джерелом виникнення особливого способу самозбереження – неправдивості та нещирості. Тяжкі переживання особливо негативно впливають на формування особистості дитини, легко призводять до психостенічних реакцій, імпульсивних дій та афектів.
Існує термін "шкільна фобія", тобто страх у деяких дітей перед відвідуванням школи. Насправді часто йдеться не стільки про школу, скільки про побоювання дитини йти з дому, розлучатися з батьками. Таке трапляється, коли дитина хвороблива, тоді, як правило, вона перебуває в умовах гіперопіки з боку батьків.
Іноді зустрічаються батьки, котрі самі побоюються школи і побіжно навіюють це побоювання своїм дітям, або драматизують проблеми початку навчання. Вони намагаються виконувати замість дітей їхні домашні завдання, контролюють кожну написану дитиною літеру і тим самим створюючи в  неї "навчальну фобію". У дитини виникає невпевненість у своїх силах, сумніви щодо своїх знань, виробляється звичка сподіватися на допомогу в найпростішій ситуації.
Дуже важливо піклуватись про  створення для дитини ситуації з гарантованим успіхом. Можливо, це потребуватиме від батьків певної зміни вимог до дитини, але справа того варта. Потрібно чітко усвідомлювати, що успіх породжує успіх і посилює впевненість у своїх силах як у дитини, так і в батьків.
      Лікарі-педіатри відзначають різке зростання в дітей таких захворювань, які раніше були властиві тільки дорослим, що постійно знаходяться у стресових ситуаціях. Те, що є буденним для дорослого, може спричинити  стрес у дитини, якщо дорослий не може або не бажає створювати для ще незміцнілого організму спеціального режиму. Сучасна література і практичний досвід психологів указує на велику кількість випадків, коли погіршення і психічного, і фізичного здоров'я дитини пов'язано тільки з тим, що дорослі водять дитину з собою по місцях масового скупчення людей.
      Деякі батьки не помічають різниці між собою і дитиною (забуваючи про те, що дитина – це не маленька копія дорослої людини, а маленька людина, яка живе і розвивається у своєму світі і вимірі, за власними законами), придушуючи її зливою інформації, непосильними для неї емоційними навантаженнями. Все це не минає безслідно – у дитини з’являються такі "дорослі" захворювання, як безсоння, виразка, коліт, мігрень. Якщо в родині негаразди і дитина постійно знаходиться в сфері спілкування батьків, тобто активно залучається як активний співучасник їхніх сварок, у  дитини можуть з'явитися невротичні симптоми та інші порушення психічного і фізичного розвитку, які будуть блокувати розвиток у дитини її таланту.
Коли дитина йде до школи, різко змінюється її спосіб життя. Якщо дитина не готова до цієї зміни, школа для неї перетворюється на пекло і малий школяр поступово набирає стільки негативних відчуттів, що навіть відмовляється йти до навчального закладу.
 
детальніше..
Психічні новоутворення дитини старшого дошкільного віку Сторінка психолога Часто ми, дорослі, надто поверхнево ставимося до тверджень дитячої психології про вікові та індивідуальні особливості шестирічних дітей, не враховуючи, насамперед, прогресивних змін у вищій нервовій діяльності дошкільника. Варто зауважити, що для неї характерна особлива жвавість орієнтувальних реакцій, які є необхідною умовою утворення нових тимчасових нервових зв'язків. У цьому віці утворюються складні умовні рефлекси, де провідну роль відіграє слово (тобто друга сигнальна система). Розвивається довільне гальмування, хоча іррадіація збудження у корі головного мозку є ще досить характерною і істотно впливає на поведінку дитини. Посилюється регулювальний вплив кори великих півкуль на функціонування підкірки. Функціональні зміни в роботі центральної нервової системи шестирічного дошкільника зумовлені інтенсивним дозріванням його організму.
 
Психічні новоутворення дитини
старшого дошкільного віку
 
   
У шестирічному віці помітно вдосконалюються пізнавальні процеси. Значно зростають гострота зору, чутливість розрізнення кольорів і їх відтінків, розвивається фонематичний і звуковисотний слух, рука перетворюється в орган активного дотику і практичної дії. Збільшується чутливість аналізаторів, що є результатом збагачення дітьми власного чуттєвого досвіду.
   Для шестирічних дітей характерні більша активність, довільність, цілеспрямованість сприймання. Протягом дошкільного віку неухильно збільшується тривалість розглядання зображень (від 6 до 12 хвилин), дитина поступово навчається координувати свій зір з рухами руки, вдається до спеціальних прийомів детального обстеження предмета. Значно зростає роль розумових процесів: пізнаючи предмети, старші дошкільники порівнюють їх, спираючись на наявні знання, обґрунтовують свою думку, хоча при цьому ще не завжди вміють відділити те, що бачать, від того, що знають про даний об'єкт.    Діти все частіше помічають зміни у навколишньому світі без спеціальних запитань дорослих.
   Розвивається наочно-дійове мислення дитини, виникають його нові форми.        Мислення стає образно-мовленнєвим - спирається на образи уявлень і здійснюється за допомогою слів. Воно набуває певної самостійності: поступово відокремлюючись від практичних дій, переходить у власне розумовий процес, спрямований на розв'язання пізнавальних завдань. У зв'язку з цим зростає роль мовлення, за допомогою якого діти починають мислити подумки, оперувати різними поняттями, зіставляти їх, розкривати властивості і зв'язки, розмірковувати.
   Висловлювання старших дошкільників під час розв'язання ними практичних завдань виконують функцію планування. Дітям поступово стають доступними не лише зовнішні зв'язки між предметами і явищами, а й більш приховані, глибокі, істотні.
   У шестирічної дитини інтенсивно збагачується словник: він налічує 3500-4000 слів. Крім іменників і дієслів, дитина уже вживає прикметники, прислів'я, використовує вставні слова, робить значний крок уперед в оволодінні граматичною структурою простих і складних речень. Розвивається внутрішнє мовлення, яке стає способом становлення і формою функціонування внутрішніх розумових дій. Його поява свідчить про розвиток словесно-логічного мислення, яке виділяється з практичної діяльності, стає більш абстрактним і узагальненим.    Внутрішнє мовлення дитини формується у процесі оволодіння зовнішнім (звуковим) мовленням і є результатом його інтеріоризації. А водночас - важливим засобом перетворення зовнішніх практичних дій у внутрішні ідеальні дії. Розвивається і так зване чуття мови, яке допомагає дитині успішніше користуватися мовленням, виправляти помилки не лише свої, а й товаришів.
   До шести років помітно зростають можливості пам'яті: збільшується обсяг усього того, що дошкільник може запам'ятати, зберегти і відтворити, тривалість збереження і точність відтворення. У шести-семирічних дітей часто виявляють уже не механічну, а смислову пам'ять, що дає їм змогу запам'ятовувати значно більше, ніж раніше. Вихователь повинен завжди мати на увазі: для дошкільника характерно легко запам'ятовувати те, що справляє сильне враження, а отже важливо слідкувати за тим, щоб необережним словом не злякати малого, не викликати неприязнь до чогось. Слід збагатити дітей зрозумілими, корисними знаннями, якими вони користуватимуться у своїх іграх, бесідах, малюнках, які необхідні їм для подальшого розумового і морального розвитку.
   Увага дошкільників, як відомо, ще дуже нестійка, здатність зосереджуватися - незначна. Діти часто відволікаються з будь-якого приводу. Разом з тим у шість років розвиток довільної уваги досягає такого рівня, що дошкільники можуть концентруватися на об'єктах, які відповідають потребам їхньої діяльності. Вони вчаться бути уважними. Проте це не означає, що зникає мимовільна увага. Навпаки - так само розвивається, набуває більшої стійкості та обсягу.
   Центральним новоутворенням психічного розвитку дітей дошкільного віку є уява. Інтенсивне формування всіх видів уяви, зокрема довільної і творчої, починається у шестирічному віці. Уявні образи у дошкільників яскраві, емоційно насичені, але недостатньо керовані. Основна лінія розвитку уяви - поступове підкорення свідомим намірам, перетворення її у засіб відтворення певних задумів.
   Удосконалюється вся психічна діяльність дитини. Головне досягнення її розвитку наприкінці дошкільного віку полягає у тому, що чимало дій і рухів уже контролюються свідомістю. Оволодіння вмінням довільно регулювати свою поведінку - найбільш істотний показник загального розвитку, свідчення готовності до навчання у школі. І все ж саморегуляція у шестирічних ще не досконала: нерідко діти порушують дисципліну, підкоряють свою поведінку миттєвому бажанню, їхні рухи часто досить імпульсивні. Знання цієї закономірності ставить перед вихователем складні і відповідальні завдання - формувати у дошкільників організованість, зібраність, дисциплінованість.
   У ході пізнання дошкільником навколишньої дійсності й участі у різних видах діяльності багатшає його емоційне життя. Розширення досвіду спілкування, нагромадження знань, розвиток інтересів сприяють виникненню нових почуттів. Нове, несподіване, незвичне викликає подив, допитливість; долання перешкод - задоволення і радість. Музичні заняття, слухання художніх творів, казок, спостереження за явищами природи, ігри-драматизації, зображувальна діяльність розвивають естетичні почуття. Діти вчаться бачити прекрасне у житті, насолоджуватися ним.
   Серйозні зміни відбуваються й у сфері моральних почуттів: вони стають багатшими за змістом, чіткішими за проявами. Дитина починає не лише розуміти моральний зміст деяких дій, а й ставитися до них емоційно, переживати їх. Під впливом виховання формуються почуття дружби, товариськості, взаємодопомоги; розвивається відповідальне ставлення до дорученої справи. У цьому віці вже яскравіше проявляються зачатки почуття обов'язку: дитина починає усвідомлювати необхідність та загальнообов'язковість правил поведінки в суспільстві і більшою мірою підкоряє їм свої дії та вчинки, зростає її здатність до самооцінки.
   Характерна особливість психіки дітей дошкільного віку - значна емоційна збудливість, нестриманість, недостатня емоційна стійкість, що й повинен обов'язково враховувати педагог, добираючи засоби виховного впливу. Разом з тим вітчизняні психологи зазначають послаблення у шестирічних дітей імпульсивності в емоційних реакціях. Поряд зі швидкою зміною переживань спостерігається відносна стійкість дитячих почуттів, дитина робить спроби регулювати прояви своїх емоцій, її почуття вже менш ситуативні, більш узагальнені.
   Для старшого дошкільного віку характерне виникнення нової соціальної ситуації розвитку. У дитини з'являються елементарні обов'язки, змінюються спосіб її життя, зміст і форми спілкування з іншими людьми, що породжує нові потреби, інтереси й наміри. Спільна з дорослим діяльність змінюється самостійним виконанням його вказівок. Разом з тим значно зростає інтерес до світу дорослих, їхньої діяльності, взаємин, прагнення долучитися до цього. Виникають певні взаємини з однолітками: з'являється стійке бажання погратися разом, щось розповісти товаришеві, виконати з ним трудове доручення, потурбуватися про нього, допомогти йому.
   Накопичуючи соціальний досвід, досвід спілкування, дитина наприкінці дошкільного віку користується все більш узагальненим правилами і все ширше вдається до знайомих критеріїв оцінок, щоб виявити своє ставлення до різних людей - рідних і чужих, реальних і вигаданих. На цій основі ґрунтується моральне ставлення до тих, хто її оточує.
детальніше..
1 2