Заклад дошкільної освіти (ясла-садок)
Охтирської міської ради в Сумській області
Рекомендовані посилання: ВІДДІЛ ОСВІТИ ОХТИРСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ
ДИТЯЧА БІБЛІОТЕКА
ДИТЯЧИЙ САЙТ ЛЕВКО
Оцініть роботу сайту:
Консультація "Виховуємо соціально компетентного громадянина у грі" Педагогічна скринька

Виховуємо соціально

компетентного громадянина у грі

Виховувати маленького соціально компетентного громадянина складно. Про це говорять як науковці, так і практики. Проте автори Державного стандарту дошкільної освіти зазначають, що у старших

дошкільників має бути сформована соціально-громадянська компетентність. А будь-які складнощі в дошкільному віці найліпше долати у грі.

Соціально-громадянська компетентність — це здатність дитини виявляти особистісні якості, соціальні почуття, любов до Батьківщини; готовність до посильної участі в соціальних подіях, що відбуваються в дитячих осередках, громаді, суспільстві та спрямовані на поліпшення спільного життя.

Для того щоб сформувати таку компетентність, потрібний увесь спектр педагогічних впливів і засобів. Розгляньмо найдієвіший із них — ігри соціально-громадянського змісту.

Вплив на розвиток дитини 

Чеський письменник Юліус Фучик влучно зазначив, що гра дітей — дзеркало суспільства. Діти відображають життя суспільства в сюжеті та правилах, у взаєминах одне з одним, в ігрових діях, діалогах і репліках. У такий спосіб вони потроху усвідомлюють систему

складних взаємин між людьми в суспільстві. Саме в ігровій діяльності найповніше активізується суспільне життя дітей, адже провідна роль належить їм, а не дорослим. Під час гри вони навчаються:

 виражати згоду та незгоду, висловлювати свою думку;

 оцінювати погляди інших, приймати їхні пропозиції та поважати права;

контактувати, емоційно реагувати, активно діяти;

 вибачатися та пробачати;

 розробляти правила, дотримуватися їх, бути відповідальними.

А також гра допомагає дітям опановувати нові соціальні ролі, ознайомлюватися з морально-етичними нормами поведінки та налагоджувати взаємодію з однолітками.

Вимоги до змісту

Існує думка, що будь-яка колективна гра сприяє розвитку соціальних навичок дитини. Певний сенс у цьому є. Адже під час таких ігор діти постійно змушені взаємодіяти та знаходити компроміси. Проте, щоб виховувати майбутнього громадянина, потрібні ігри відповідного змісту. Важливо пропонувати дітям ігри, спрямовані на розвиток усіх складових соціально-громадянської компетентності дошкільників: емоційно-ціннісного ставлення, знань і навичок. Пропонуємо розглянути, які завдання мають розв’язувати ігри, щоб сприяти соціально-громадянському розвитку дошкільників (табл.).

Емоційно-ціннісне ставлення 

• формувати особистісні якості — самостійність, відповідальність, працелюбність, лідерство, людяність, спостережливість, справедливість, ініціативність, креативність тощо

• розвивати емпатію — здатність співпереживати та співчувати, керувати власними емоціями та виражати почуття

• заохочувати взаємодіяти з однолітками, брати активну участь у колективних іграх, поважати партнерів, їхні права та бажання усамітнитися

Знання 

• збагачувати уявлення дітей про себе, свою сім’ю, дитячий садок, Батьківщину, соціальні ролі та взаємини

• ознайомлювати зі звичаями і традиціями сім’ї, українського народу, українськими народними іграшками й іграми, культурними традиціями інших народів

• відтворювати сюжети народних казок, мультфільмів, емоції персонажів, приклад і поведінку позитивних героїв

• формувати уявлення про правила поведінки, необхідність домовлятися й ділитися іграшками, можливість робити вибір і бути за нього відповідальним

Навички

• формувати культуру поведінки, повагу до партнерів у творчих іграх

• навчати відстоювати свою думку незалежно від думки інших, домовлятися, узгоджувати особисті потреби з потребами інших

• вправляти в умінні робити власний вибір, аргументувати його та усвідомлювати наслідки;

приймати рішення, поважати і приймати результати вибору більшості та поступатися за потреби

• спонукати відтворювати в ігровій діяльності засвоєні уявлення про систему соціальних взаємин з оточенням

Особливості організації

Формувати соціальні навички поведінки у громадянському суспільстві необхідно з перших днів життя дитини. Цей процес тривалий і потребує систематичної роботи. У кожному віковому періоді вона має особливості, пов’язані з досвідом і можливостями дітей. Організовуйте таку роботу поетапно.

Етапи формування соціально-громадянських навичок

  1. Ознайомте дітей із прийомами виконання дій за допомогою зразків
  2. Допоможіть зрозуміти способи виконання дій, проаналізуйте їх. Щоб закріпити навички, використовуйте чітку інструкцію та показ
  3. Організуйте багаторазові вправляння, щоб автоматизувати елементи дії
  4. Спонукайте довільно регулювати характер дії, пристосовуватися до ситуації. Заохочуйте оцінювати власну діяльність

Навчати самостійно налагоджувати соціальні взаємини найліпше вже з молодшого дошкільного віку. На четвертому році життя істотно змінюються характер і зміст діяльності дитини. Спільні ігри починають переважати над індивідуальними, проте достатньої узгодженості між учасниками ще немає і гра триває недовго. Емоції імпульсивно виникають і швидко минають. Формуються моральні

якості: діти починають розуміти, що можна, а чого не треба робити.

Тож у цьому віці пропонуйте їм ігри, які сприятимуть розвитку соціальної взаємодії, формуватимуть елементарні уявлення про доброту, чуйність і взаємодопомогу.

Один із показників успішної соціалізації молодших дошкільників — це поява сюжетно-рольової гри, яка допомагає моделювати взаємини між людьми та спонукає об’єднуватися в ігрові підгрупи.

Психологи стверджують, що саме в сюжетно-рольових іграх у дітей формується довільна поведінка*, вони навчаються дослухатись одне до одного та спільно планувати діяльність.

Для старших дошкільників, окрім сюжету, важливими стають правила, які необхідно виконувати згідно з певною роллю. Діти цього віку прискіпливо ставляться до того, як партнер їх дотримується. 

Саме правила гри допомагають їм регулювати взаємини. Тож у цей віковий період заохочуйте дітей самостійно розробляти правила гри, дотримуватися їх і, найголовніше, відповідати за їх порушення. Пропонуйте дітям ігри, у яких потрібно домовитися, спланувати спільні дії та досягти поставленої мети.

Отже, за допомогою ігор соціально-громадянського змісту дошкільники легко та природно опановують навички взаємодії одне з одним та суспільством. Ігри допомагають їм засвоїти соціальні правила та норми, орієнтуватись у своїх правах та обов’язках, навчитися емпатії тощо. Також діти навчаються приймати вимоги соціальної групи та домовлятися, але водночас відстоювати власну думку.

Приклади ігор для формування соціально-громадянської компетентності дошкільників

Cлова ввічливості

Мета:

 закріплювати знання про слова ввічливості та правила їх уживання;

 розвивати навички міжособистісного спілкування;

 виховувати доброзичливе ставлення одне до одного.

Обладнання: м’яч.

Хід:

Вихователь пропонує дітям сісти кружкай по черзі котити одне одному м’яч. Дитина, яка

котить, промовляє: «Тримай, будь ласка!» А та,яка зловила, промовляє: «Дякую!» Якщо дитина

не зловила м’яч, вибачаються обидві. Виховательстежить, щоб діти чемно вибачались і при цьому

не дратувалися. Інший варіант: Діти промовляють одне одному компліменти.

Очікувані результати:

 емоційно-ціннісне ставлення — розвиток доброзичливості та ввічливості, активності й інтересу до взаємодії, відповідальності та поваги до партнерів;

 знання — сформованість норм позитивної комунікації та правил уживання слів ввічливості;

 навички — сформованість культури поведінки, навичок ввічливого спілкування та доброзичливого ставлення одне до одного.

Приємні подарунки

Мета:

 формувати знання, уміння й навички соціальної взаємодії;

 розвивати спостережливість, чуйність, емпатію;

 виховувати повагу та любов до батьків, членів родини.

Обладнання: картка із зображенням членів родини, розрізні картинки із зображеннями різних предметів.

Хід:

Вихователь обговорює з дитиною, які члени родини зображені на картці. Відтак пропонує обрати кожному подарунок — картинку із зображенням предмета. І розмістити її напроти відповідного члена родини. Вихователь спонукає дитину пояснити свій вибір: «Чому ти вважаєш, що твій подарунок сподобається бабусі? Як ти вважаєш, що тобі сказав би дідусь, отримавши подарунок? Чи захоче братик гратися твоїм подарунком? А який подарунок ти обрала б собі? Чому?»

Очікувані результати:

 емоційно-ціннісне ставлення — розвиток чуйності, спостережливості, людяності, ініціативності, здатності розуміти емоції та виражати почуття любові до рідних;

 знання — збагачення уявлень дитини про себе, свою сім’ю та взаємини в родині;

усвідомлення необхідності дарувати позитивні емоції та виявляти повагу й любов;

 навички — уміння робити власний вибір і аргументувати його; сформованість уважного ставлення до членів родини; засвоєні системи соціальних взаємин з оточенням.

Цікава подорож

Мета:

 формувати знання про власний вибір та його наслідки;

 розвивати вміння узгоджувати свої інтереси з інтересами інших;

 виховувати повагу, доброзичливе ставлення до однолітків.

Обладнання: чотири однакові за розміром ємкості — пластикові колби, коробки, великі прозорі пакети тощо; тенісні м’ячики за кількістю дітей; розрізні картинки із зображеннями різних предметів.

Хід:

Вихователь пропонує дітям відправитись у цікаву подорож. Запитує в них, куди вони хотіли б поїхати і на чому подорожувати. Відтак узагальнює результати розмови та каже, що у всіх побажання різні. Тож пропонує обирати транспорт і розв’язувати різні питання за допомогою голосування. Вибір відповідатиме більшості голосів.

Вихователь обов’язково запитує дітей, чи всі погоджуються на такі умови.

Вихователь демонструє картинки літака, потяга, автобуса та пароплава і пропонує проголосувати за транспорт, на якому діти подорожуватимуть. Кожна дитина робить вибір, кидаючи свій м’ячик у ємкість, розміщену біля відповідної картинки. Вид транспорту, який набрав найбільше голосів, обирають для спільної подорожі. Під час подорожі діти роблять кілька «зупинок»: 

 кафе «Дитяча мрія» — вихователь пропонує дітям на вибір напої: сік, лимонад, компот. Усі отримують лише один вид смаколиків, який набрав найбільше голосів;

 «Танцювальна» — діти слухають кілька фрагментів дитячих пісень. Відтак виконують імпровізований танок під ту, яку обрали за допомогою голосування;

 «Художня» — діти обирають один із чотирьох виробів, який виготовлятимуть, щоб привезти з подорожі в подарунок: листівка, сувенір, колаж. За результатами вибору всі виготовляють однаковий

подарунок, обираючи самостійно матеріали для оздоблення.

Після завершення гри вихователь проводить із дітьми бесіду та пояснює, що іноді вибір більшості не збігається з індивідуальним уподобанням. Однак він може бути цікавим для всіх.

Очікувані результати:

 емоційно-ціннісне ставлення — розвиток справедливості та відповідальності, здатності керувати власними емоціями, поваги до інтересів інших;

 знання — усвідомлення правил поведінки у групових іграх, необхідності домовлятися, можливості робити вибір і бути за нього відповідальним;

 навички — уміння домовлятись, узгоджувати особисті потреби з потребами інших;

робити власний вибір, приймати рішення, поважати і приймати результати вибору більшості та поступатися за потреби.
детальніше..
Консультація "Як підтримати дитину під час війни" Педагогічна скринька

 

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ ТА ПЕДАГОГІВ «ЯК ПІДТРИМАТИ ДІТЕЙ ПІД ЧАС ВІЙНИ»

 

  1. Зберігайте нормальний уклад життя (наскільки це можливо). 

Якщо є така можливість, то дітям бажано продовжити займатися своїми звичними справами й обов’язками.

  1. Дайте місце певній регресії. 

У кризових ситуаціях від дітей часто очікують, що вони поводитимуться дуже по дорослому. Хоча ситуація цього й вимагає, та все ж треба дозволити дітям залишатися дітьми або навіть поводити себе як маленькі. У дітей може відбутись регресія до більш раннього ступеня розвитку. Це нормально. Це психологічна форма самозахисту, яка переносить назад в час, коли життя було стабільним, а маленький світ дитини – безпечним і надійним.

Така регресія може виявлятися у різних формах поведінки:

– деякі діти можуть потребувати надзвичайно багато фізичного контакту, щоб почуватися в безпеці (обіймайте стільки, скільки вони того потребують);

– дехто з дітей може знову почати мочитися у постіль;

– навіть старші діти можуть плакати (дозвольте дітям висловлювати свої почуття).

  1. Організуйте «острівки безпеки».

Це така обстановка, у якій діти можуть почуватися у безпеці принаймні один раз на день попри загальну нестабільність навколо.

  1. Ігри.

Пограйтеся з дітьми. Найкращі ігри в такі складні часи – це ігри, в які діти можуть гратися всі разом без суперництва. Наприклад:

  • Плескання в долоні: Усі учасники стають у коло і плескають в долоні по колу. Спочатку естафета переходить повільно, тоді пришвидшується від однієї дитини до іншої. Діти можуть самі вирішити, чи плеснути в долоні один раз (тоді естафета перейде далі), чи плеснути двічі (тоді естафета змінює напрямок руху).
  • Рух по колу. Спочатку одна дитина в колі вибирає і задає певний рух. Наступна дитина повторює рух, і так він проходить по всьому колу, неначе хвиля. Тоді вже інша дитина задає свій рух, який передається по колу, і так доти, доки всі діти не «запустять» свій рух.
  • Слово по колу. Перша дитина каже слово, яке може бути початком речення. Наступна повторює це слово і додає наступне, і так далі. Слова мають бути граматично узгоджені, щоб вийшло речення. Побачите, яке речення вийде у групи.
  • Лінія по колу. Схожу вправу можна зробити й на грифельній дошці. Перша дитина малює лінію, а тоді хтось наступний продовжує її своєю. Всі діти можуть намалювати по одній або по дві лінії. В кінці вийде малюнок, створений групою.

Багато таких ігор можна вигадати самотужки. Вони не потребують якихось особливих допоміжних матеріалів і можуть тривати як декілька хвилин, так і набагато довше, якщо потрібно. Усі ці ігри можна використовувати з дітьми в укритті.

  1. Розповідання історій.

Усі діти люблять слухати різні історії. Сила уяви дозволяє їм мандрувати до світів, де ці історії відбуваються. Це також своєрідні «острівки» в морі щоденного стресу, адже діти можуть просто посидіти деякий час і послухати оповідку про зрозумілий, впорядкований світ, де зрештою все закінчується щасливо. Перед сном варто розповідати життєрадісні історії, щоб діти могли заспокоїтись і розвіятись.

  1. Знайдіть, створіть або придумайте «об’єкти переносу».

Дітям можуть стати в пригоді речі, які уособлюють тих, кого вони люблять, щоб впоратися з власними страхами і станом відокремленості від батьків. Тому дітям бажано мати такі «об’єкти переносу», наприклад, невеличку іграшку, яку їм подарував тато, або фотографію мами. Слід дозволити дітям мати ці об’єкти при собі повсякчас, куди б вони не йшли.

Для дітей молодшого віку лялька, ведмедик або навіть якийсь особливий клаптик тканини можуть бути невід’ємною запорукою відчуття безпеки. Дітям, в яких немає таких допоміжних «об’єктів переносу», можна запропонувати придумати або створити для себе такий об’єкт.

  1. Запропонуйте форми самовираження. 

– Говоріння й слухання. У дітей має бути дорослий, до якого вони можуть звернутися, щоб поговорити про свої страхи або проблеми. Заохочуйте дітей розповідати, як вони себе почувають, висловлювати свої переживання й почуття. Дозвольте дітям задавати запитання і відповідайте на них максимально чесно та прямо.

– Рольові ігри. Деякі діти можуть не захотіти говорити про те, що з ними сталося. Однак у своїх іграх вони часто «програють» свій травматичний досвід. Рольові ігри для дітей є найдоступнішим і ефективним способом психотерапії.

– Малювання олівцями й фарбами. Багато дітей можуть висловити свій стан, як тільки у них в руках опиняться фломастери і аркуш паперу. Іноді малювання стає для дитини єдиною можливою формою самовираження.

  1. Піклуйтесь про себе! 

Підтримка, яку Ви надаєте дітям поруч з Вами у такі важкі часи, має величезне значення для них! Але дуже важливо, при цьому, пам’ятати про власні потреби. Подбайте про те, щоб у Вас був час відпочити, й набратися сил. Знайдіть когось, з ким зможете поговорити про свої переживання. Пам’ятайте, «кисневу маску» спочатку одягаємо на себе, потім – на дитину.
детальніше..
Консультація "Дистанційна освіта для дошкільнят" Педагогічна скринька  
 
    У ситуації, в якій сьогодні опинилася Україна і весь світ, стає питання організації освітнього процесу в умовах карантину. В школах це питання вирішується за допомогою дистанційного навчання. Чи потрібна така робота в закладах дошкільної освіти? Чи можливо організувати таку роботу в закладах дошкільної освіти? Чи є для цього нормативні підстави?
Тож, чи потрібна така робота?
   Під час карантину батьки повинні тримати дітей в ізоляції і це викликає певну тривожність у малюків, адже їх звичний ритм життя порушений, немає спілкування з однолітками, немає можливості побігати досхочу на дитячому майданчику.
Карантин – це не канікули та не відпустка. Відповідно до статті 3 Закону України «Про дошкільну освіту» Держава надає всебічну допомогу сім'ї у розвитку, вихованні та навчанні дитини; забезпечує доступність і безоплатність дошкільної освіти в державних і комунальних закладах дошкільної освіти у межах державних вимог до змісту, рівня й обсягу дошкільної освіти (Базового компонента дошкільної освіти) та обов'язкову дошкільну освіту дітей старшого дошкільного віку. А статєю 11 Закону України «Про освіту» визначено, що «метою дошкільної освіти є забезпечення цілісного розвитку дитини, її фізичних, інтелектуальних і творчих здібностей шляхом виховання, навчання, соціалізації та формування необхідних життєвих навичок». Тому заклади дошкільної освіти продовжують здійснювати роботу щодо всебічного розвитку малюків.
Чи можливо організувати роботу з дистанційного навчання в закладах дошкільної освіти?
   У статті 9 Закону України «Про освіту» відмічено, що однією з форм здобуття освіти є дистанційна форма здобуття освіти. Вона визначається, як «індивідуалізований процес здобуття освіти, який відбувається в основному за опосередкованої взаємодії віддалених один від одного учасників освітнього процесу у спеціалізованому середовищі, що функціонує на базі сучасних психолого-педагогічних та інформаційно-комунікаційних технологій». Але чи є придатною ця форма роботи для дітей дошкільного віку?
У листах МОНУ від 11.10.2017 № 1/9-546 «Методичні рекомендації щодо організації взаємодії закладів дошкільної освіти з батьками вихованців» та від 27.09.2010 № 1/9-666 «Про організацію роботи з дітьми п'ятирічного віку» зазначено, що «оперативно обмінюватися інформацією з батьками найзручніше в Інтернеті. У пригоді стануть сторінки сайтів закладів дошкільної освіти, електронне листування, онлайн-спілкування у закритій групі в соціальних мережах тощо» та відмічена важливість «розроблення та запровадження медіа-освіти, створення інформаційних дошкільних програм, зокрема "Електронної пошти для батьків" з питань розвитку дітей п'ятирічного віку». Це все стосується взаємодії з батьками та дає змогу навчити їх проводити час з дитиною з користю.
Але педагоги мають змогу не тільки інформувати батьків, а й проводити освітню роботу з дітьми. Лише необхідно дотримуватись вимог Санітарного регламенту для дошкільних навчальних закладів, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України24.03.2016 № 234 та зареєстрованого в Міністерствіюстиції України14 квітня 2016 № 563/28693 з метою запобігання проблемам зору та серцево-судинним захворюванням.
У розділі XIІ «Вимоги до розпорядку дня і навчання, організації життєдіяльності, рухової активності дітей» зазначено, що «перегляд розважальних телепередач, мультфільмів і діафільмів для дітей дошкільного віку допускається не частіше 1 разу на день. Тривалість перегляду розважальних телевізійних передач не повинна перевищувати 20 хвилин на день для дітей 3-4 років і 30 хвилин для дітей 5-6 років»
А у разі, коли дитині необхідно взаємодіяти з гаджетами, дотримуватись таких правил: «Заняття з використанням комп’ютерів дозволяється проводити для дітей старшого дошкільного віку два рази на тиждень (не більше одного разу протягом дня). Безперервна тривалість роботи з комп’ютером не повинна перевищувати 10 хвилин. Після занять з дітьми проводять зорову гімнастику. Для дітей з хронічними захворюваннями; дітей, що часто хворіють; після перенесених захворювань (протягом 2 тижнів); дітей з порушеннями зору тривалість занять з комп’ютером зменшується до 5-7 хвилин.
Для роботи з комп’ютером необхідно забезпечити раціональну організацію робочого місця: меблі повинні відповідати зросту дитини, верхня горизонталь екрана відеомонітора повинна знаходитися на рівні очей, відстань від очей до екрана – не менше 50 см.
Заняття з використанням електронних технічних засобів навчання (далі - ТЗН) з дітьми молодшого та середнього дошкільного віку проводяться у разі згоди батьків не більше 10 хвилин. Для дітей старшого дошкільного віку безперервна тривалість занять з використанням ТЗН (інтерактивні дошки, відеопроектори тощо) не повинна перевищувати 15 хвилин».
То як доцільніше організувати цю роботу?
    Дистанційне навчання відбувається по-різному, стандартизований підхід до всіх тут не спрацює. В дошкільних закладах взаємодія з родинами в умовах впровадження дистанційної освіти можлива у форматі «педагог – батьки – дитина». Це пов’язане з несформованостю багатьох навиків у дітей, таких як опанування самостійного читання, вміння роботи з ІКТ, самоорганізації тощо.
При організації такої форми роботи з дошкільниками батьків лякає та відштовхує те, що:
  • за умови власної роботи, дистанційного навчання дітей-школярів, у них не буде часу та сил виконувати завдання ще й з дошкільником,
  • небажання дитини займатися з батьками,
  • забагато фото-звітувань про виконану роботу,
  • необхідність дотримуватись конкретного часу занять,
  • псування зору дітей тощо.
Завданням педагога стає необхідність отримати підтримку батьків. Для цього необхідно створити комфортні умови і для них. Необхідно продумати роботу так, щоб батьків зацікавила можливість виконувати завдання у зручний час, надання можливості дитині поспілкуватися з друзями, підвищення інтересу малюка до знань запропонованою цікавою добіркою завдань тощо.
Інструментами спілкування при дистанційному навчанні можуть бути:
  • Електронна пошта– це стандартний сервіс Інтернету, що забезпечує передавання повідомлень, як у формі звичайних текстів, які в інших формах (програмах, графіці, звуках, відео) у відкритому чи зашифрованому вигляді.
  • Форум– найпоширеніша форма спілкування. Модератор форуму реалізує дискусію чи обговорення, стимулюючи питаннями, повідомленнями, новою цікавою інформацією. Програмне забезпечення форумів дозволяє приєднати різні файли певного розміру. Кілька форумів можна об’єднати в один великий.
  • Чат– спілкування користувачів мережі в режимі реального часу, засіб оперативного спілкування людей через Інтернет. Є кілька різновидів чатів: текстовий, голосовий, аудіо-, відеочат. Найбільш поширений текстовий чат. Голосовий чат дозволяє спілкуватися за допомогою голосу, що під час за дистанційною формою є важливим моментом
  • Відеоконференція– це конференція реального часу в on-line режимі. Вона проводиться у визначений день і в призначений час. Для якісного проведення відеоконференції необхідна її чітка підготовка: створення програм, своєчасна інформація на сайті і розсилка за списком. Відеоконференція – один із сучасних способів зв’язку, що дозволяє проводити заняття у «віддалених групах», коли вихованці та вихователь знаходяться на відстані. Отже, обговорення відбувається у режимі реального часу. Вихователь і діти можуть бачити один одного.
  • Блог. Це форма спілкування, яка нагадує форум, де право на публікацію належить одній особі чи групі людей. Наприклад, автор розміщує публікацію у блозі, та дає можливість іншим прочитати і прокоментувати розміщений матеріал.
  • Соціальні мережіTelegram та Viber дозволяють створювати закриті та відкриті канали, групи, чати, обговорення тем, завдань, проблем, інформації.
Наразі вже багато закладів дошкільної освіти впроваджують дистанційне навчання, деробота здійснюється таким чином:
  • Найпоширенішою практикою є створення в соціальної мережі Viber групи для батьків та надання рекомендацій щодо здійснення освітньої роботи за окремими темами (фото-, аудіо-, відео-, письмово тощо) та отримання фотозвітів,
  • Надсилання посилань на сторінки з розвиваючими завданнями, аудиоказками, піснями, поробками, фізичними вправами в мережі Інтернет,
  • Надсилання відео-роликів за темами занять,
  • Проведення конкурсів, марафонів, флешмобів,
  • Он-лайн спілкування з дітьми,
  • Відео-конференції з групою дітей,
  • Створення та використання Ютуб-каналів.
   Освітню роботу в умовах дистанційного навчання здійснюють не лише вихователі. До цієї роботи долучаються вчителі-логопеди, інструктори з фізкультури, музичні керівники, практичні психологи тощо.
Особливістю навчання дошкільнят, є необхідність включення в навчальну діяльність ігор (дидактичних, предметних, розвивальних).
Звертаємо увагу на те, що освітню роботу з дітьми необхідно здійснювати систематично. Дистанційне навчання доцільно проводити через інтерактивні навчальні матеріали, через соціальні мережі, через освітні платформи, електронні сервіси та додатки тощо.
Особливого значення для психологічного розвантаження малюків набувають зустрічі в режимі реального часу за допомогою гаджетів. Такі зустрічі доречно проводити 2 рази на тиждень у групах передшкільного віку, а саме: з дітьми молодшого та середнього дошкільного віку (у разі згоди батьків) – не більше 10 хвилин, з дітьми старшого дошкільного віку – до 15 хвилин. Пропонуємо проводити заняття в режимі он-лайн конференції за таким графіком: молодший дошкільний вік – понеділок, середа з 10.00, середній дошкільний вік – вівторок, п’ятниця з 10.00, старший дошкільний вік – вівторок, четвер з 10.30.
Найзручнішим для проведення занять у форматі відеоконференцій є платформа Zoom (Безкоштовний обліковий запис дозволяє проводити відеоконференцію тривалістю 40 хвилин. Програма відмінно підходить для індивідуальних і групових занять, в неї можна заходити як з комп'ютера, так і з планшета з телефоном. До відеоконференції може підключитися будь-хто, що має посилання, або ідентифікатор конференції. Захід можна запланувати заздалегідь, а також зробити повторюване посилання, тобто для постійного заняття в певний час можна зробити одне і те ж посилання для входу.Переваги:
  • Відмінний зв'язок.
  • Відео та аудіо зв'язок з кожним учасником.
  • У Організатора є можливість вимикати і включати мікрофон, а також вимикати відео і запитувати включення відео у всіх учасників.
  • Можна увійти в конференцію як учасник з правами тільки для перегляду.
  • Можна ділитися екраном (screensharing) вже зі звуком.
  • Демонстрацію екрану можна поставити на паузу.
  • Більш того, можна ділитись не всім екраном, а тільки окремими додатками, наприклад, включити демонстрацію браузера.
  • В налаштуваннях можна надати всім учасникам можливість ділитися екраном, або включити обмеження, щоб робити це міг тільки організатор.
  • В платформу вбудована інтерактивна дошка, можна легко і швидко перемикатися з демонстрації екрану на дошку.)
Для дієвої організації дистанційного навчання пропонуємо наступний алгоритм:
1. Сплануйте роботу.Для цього визначте навчальний кінцевий результат, якого хочете отримати від малюків. Поставте собі три запитання: Чому я хочу навчити дітей? Яким чином вони досягнуть бажаних результатів? Яким чином я зможу допомогти їм досягнути бажаних результатів?
2. Створіть навчальні матеріали.Організувати навчальну діяльність вихованців дистанційно – це надати допомогу самостійно розібратися із тим, чого вони не знають і не вміють. Для цього у малюка повинні бути навчальні матеріали та завдання, посильні для його вікової групи. До навчальних матеріалів додавайте інструкції з використання, зазначайте час на виконання, рекомендації та підказки. Також, на допомогу батькам можна розміщувати мультимедійні матеріали – презентації, відеоролики, посилання, які допоможуть у вивченні зазначеної теми. Необхідно надати батькам перелік інтернет-джерел, які сприятимуть легшому засвоєнню матеріалу.
3. Враховуйте, що не всі вихованці однаково активно можуть бути залучені до освітньої діяльності.Потрібен індивідуальний підхід, це спрощує етап підготовки завдань й дозволяє розкрити творчий потенціал малюків.
4. Продумайте отримання зворотнього зв’язку.Для отримання зворотнього зв’язку радимо використовувати електронну пошту, онлайн-сервіси (наприклад освітню платформу Youtube, Viber, Skype, Whats App, Теlegram , ZOOM, тощо).
детальніше..
Консультація "Завдання та шляхи здійснення морально-духовного виховання дошкільників" Педагогічна скринька
    Сьогоднішні реалії життя показують нам масову зорієнтованість людей на матеріальну забезпеченість, конкурентоспроможність, що аж ніяк не є духовними вартостями. Водночас значно послабився авторитет суспільних традицій, внаслідок чого спостерігається приниження людської гідності, культ сили. Такі духовні підміни вимагають нового підходу до виховання у малюків загальнолюдських вартостей.
Гуманність визначається як людяність, любов до людей, повага до їхньої індивідуальності, увага до потреб і відчуттів.
Щоб виховати у дошкільнят такі якості, варто обговорити з ними такі питання: «Що ти знаєш про маму? Скільки років мамі? Якою мама була в твоєму віці? Що мама любить? Що їй більше подобається слухати музику, читати, вишивати, малювати? Чим твоя мама відрізняється від інших жінок? Чи є у мами подруги? Як мама ставиться до своєї мами? Як можна піклуватися про маму?».
Вже мала дитина повинна усвідомлювати, що члени сім'ї пов'язані родинними зв'язками не лише з нею самою, а й між собою. Слід також давати дітям змогу визначити своє місце і право у вирішенні родинних справ: «Мама вважає так, тато -ось так. А як пропонуєш ти?»
Діти повинні розуміти, що людські взаємини - то велика цінність, і їх слід підтримувати та збагачувати. Навчайте розуміти стан іншої людини, поважати її почуття, рахуватися з її інтересами. Покажіть зв'язок як доброго в людських проявах (чесність, доброта, чуйність, допомога тощо), так і недоброго, щоб діти розуміли причини помилок і могли їх виправити.
Говорячи з малими про чесність, запитайте, чому люди говорять неправду (бояться покарання, хочуть здаватися кращими, ніж вони є насправді, бажають мати те, чого не заробили). Отже у правди є вороги: страх, заздрість, жадібність.
Навчайте дітей аналізувати взаємини людей, виходячи з власного їх сприйняття. Скажімо, пояснити дітям, що таке душа можна так: душа є домівкою наших почуттів. Прикладом стане розповідь про добрий ранок хлопчика Василька: «Мама вранці лагідно всміхнулась, привітала його: «Доброго ранку, синочку!» Коли разом йшли до дитячого садка, допомогли бабусі нести важку сумку, а жінці з немовлям у візку - перейти вулицю. Прощаючись з мамою, Василько побажав їй успішної праці, а зайшовши до кімнати, щиро привітався з вихователем та дітьми: «Доброго дня, Маріє Іванівно! Вітаю Вас друзі!» Хлопчик сказав Іринці, що нові стрічки їй до лиця. Того дня Василькові було добре».
Подібні розповіді допомагають дітям осягнути поняття «праця душі», що тобі самому було добре, треба робити добро людям, і тоді воно повернеться до тебе.
Заповіді толерантного підходу до виховання дітей
1.Ніколи не карайте дітей. Головну увагу приділяйте не стільки корекції поведінки дитини, як налагодженню довірливих стосунків з нею.
2.Не засуджуйте або схвалюйте вчинки дитини - їх слід аналізувати та розуміти.
3. Ставте перед дитиною конкретні вимоги та чітко пояснюйте їй, чому в тій або іншій ситуації слід діяти  так, а не інакше.
4.Не критикуйте дитину за неуспішність, а тим паче не виставляйте на посміх, не докоряйте і не принижуйте, її помилки - це, насамперед, ваші помилки.
5.У вихованні не ставайте "над дитиною", а коли й доведеться це зробити, то лише для її захисту.
6.Уважно слухайте дитину, заохочуйте її ділитися своїми турботами. Співчувайте їй під час розмови, ненав'язливо спрямовуйте на прийняття правильного рішення.
7.Хваліть дитину від душі, вірте в неї і довіряйте їй, а головне -любіть її лише за те, що вона дитина.
8.Пам'ятайте: порівнювати дитину можна тільки з нею самою -сьогоднішню із вчорашньою.
9.Пам'ятайте: повага передбачає відсутність насильства. Нехай дитина росте й розвивається такою, якою її створив Господь. Повага - це здатність усвідомлювати унікальну індивідуальність дитини. Любов - означає віддати іншому свою радість, свій інтерес, свої розуміння, знання, почуття.
           Родина та її роль у вихованні толерантності
      У нашому суспільстві існує багато родин, виховний стиль яких не відповідає принципам толерантності, що породжує розвиток у дітей почуття тривоги, страху, агресивності, песимізму і непевності в завтрашньому дні.
      Діти, виховані в таких родинах, звичайно мають потребу в підвищеній психопедагогічній увазі, що обумовлює позитивну чи негативну динаміку розвитку особистості. В останньому випадку, як правило, вони стають або жертвами, або призвідниками насильства.
      В родинах агресивних дітей переважають напружені, нетолерантні стосунки, а також несприятливе батьківське ставлення. У цих умовах корисна консультативна психопедагогічна діяльність, а в деяких випадках навіть психокорекційна робота з родиною.
      Стосунки між батьками й дітьми за своєю природою складні й суперечливі. З одного боку, їхня головна характеристика - це любов, що визначає довіру до дитини, радість і задоволення від спілкування з нею, тенденцію її захистити, увагу і безумовну турботу. З іншого боку, батьківська позиція характеризується вимогливістю та контролем. У системі цих стосунків толерантність / інтолерантність як стиль особистості виявляється у виховній тактиці батьків. У деяких випадках батько свідомо відбирає адекватні, відповідні ситуації, методи дисциплінування дитини, аналізуючи їх і міркуючи над ними. Але буває й так, що він діє імпульсивно, не усвідомлюючи ні причин своїх дій, ні їхнього впливу на особистість і поведінку дитини. Але ж неадекватні методи впливу на дитину можуть призвести до формування певних патологічних рис особистості та девіантної поведінки. Саме батько та мати вводять дитину в реальність і є носіями норм та соціальних правил, оцінюють дії та здійснює необхідні санкції, що обумовлені певними батьківськими програмами.
      Часто стосунки між батьками й дітьми страждають від неправильно обраних методів дисциплінування дитини. Для того щоб вищезгадані стосунки були збалансованими, батькам необхідно знати й адекватно використовувати методи заохочення і покарання.
      У цьому сенсі перед педагогом стоїть завдання консультувати батьків зрозуміло, з їхньої згоди.
     Так, батьківська позиція з погляду її толерантності інтолерантності має вирішальне значення у формуванні характеру й поведінки дитини.
Толерантність, що сприятливо впливає на розвиток особистості дитини, співвідноситься з прийняттям - ці поняття часом використовують навіть як синоніми.
    Найсприятливішою формою взаємодії між батьками й дитиною, що відображає прийняття стосовно дитини, є співробітництво, а у важких ситуаціях - і компроміс. Батьки, які йдуть на співробітництво, є авторитетом для дитини. Вони керують і дисциплінують без застосування сили, вони надихають, цінують, пояснюють і стимулюють. Такі батьки всією своєю поведінкою сприяють розвиткові компенсації та самореалізації дитини за допомогою підтримки її відповідальності і незалежності.
     Будь-яка діяльність припускає не тільки успіх, але й помилки. Співробітництво ґрунтується на здібностях, якостях і позитивному внеску кожного учасника, допускаючи можливість деяких помилок і недоліків (за винятком навмисних). Прийняття і співробітництво означають визнання активної ролі дитини, що зміцнює її віру в батьківську любов.
 Таким чином, прийняття і співробітництво сприяють розвитку толерантності.
  Деяким нетерплячим батькам властиве неприйняття, у тому числі й дітей. Часто неприйняття може виявлятися як відкидання. Суть відкидання полягає в негативному ставленні до дитини, відсутності інтересу до її побажань і можливостей, в ігноруванні чи зневазі її потреб. Відкидання спричиняє розвиток у дитини комплексу неповноцінності або комплексу провини.
  Це, як правило, веде до спростування вищезгаданого досвіду свого життя і до прагнення довести собі і навколишнім власну цінність, що досягається за допомогою досягнення успіхів у певній галузі (спорт, наука, мистецтво тощо), або зловживань. Трапляється, звичайно, що люди пристосовуються до подібного ставлення, несучи цей хрест усе своє життя. Наслідки цього в кращому випадку виражаються в поганому настрої, але найчастіше виявляються дуже серйозними - депресивні стани, вживання алкоголю і наркотиків, спроби самогубства, асоціальна й антисоціальна поведінка.

Морально-етичне виховання в структурі духовного формування особистості
   Морально-етичне виховання - цілеспрямована взаємодія дорослого і дитини з метою формування моральних почуттів і якостей, засвоєння морально-етичних норм і правил, розвитку моральних мотивів і навичок поведінки.
  Зміст морального виховання підпорядкований вічним цінностям і конкретним потребам суспільства, які з плином часу змінюються. Засноване воно на принципах рівноцінності особистостей педагога і дитини, гуманістичності змісту і засобів виховання, довіри і поваги до особистості в процесі виховання, створення позитивної емоційної атмосфери, творчої взаємодії педагога і дитини.
   Морально-етичне виховання передбачає різноманітні впливи на думки, почуття, соціальну практику індивіда, його самовдосконалення. Цей процес поєднує в собі такі особливості:
  •        цілеспрямованість     (полягає в чіткій     окресленості     мети педагогічних впливів);
  •        багатофакторність (передбачає враховування всіх чинників, які відіграють суттєву роль у процесі виховання);
  •        віддаленість у  часі  результатів роботи (виховання є тривалим процесом, результати якого не можуть бути досягнутими відразу);
  •        неперервність     (полягає в  систематичності  взаємовпливів вихователя і вихованця);
  •        визначальна роль педагога (педагог має бути моральним взірцем для дитини);
  •        цілісність (передбачає внутрішню єдність усіх виховних засобів і впливів щодо формування моральної культури людини).
Морально-етичне виховання з перших років життя дитини спрямоване на формування її моральної позиції, ціннісних орієнтирів, інтересів і потреб. Адже на цьому етапі закладаються основи морального розвитку особистості, розвиваються уявлення, почуття, звички, які спрямовують подальше її вдосконалення. Особливо значні зміни відбуваються у мотиваційній сфері дитини-дошкільника, що виявляються у розвитку моральних мотивів поведінки, а на етапі старшого дошкільного віку вони набувають підпорядкованості певній вищій меті. Тому неувага до морально-етичного виховання в дошкільному віці не може бути компенсована у подальші роки.
 Головною метою виховання моральності є перетворення зовнішніх вимог на внутрішні мотиви поведінки, формування в дитини механізмів моральної саморегуляції. Про моральну поведінку можемо говорити лише тоді, коли бачимо пошук дитиною різних варіантів вирішення моральної проблеми за умови критичного, вибіркового ставлення до правил поведінки. Мораль не може забезпечити і передбачити приписи на всі випадки життя.
Реальні життєві обставини різноманітні, неповторні, унікальні, й дитині доводиться щоразу по-своєму розв'язувати проблему, яка постає перед нею. Отже, моральність передбачає:
  • засвоєння морально-етичних норм та їх розуміння;
  • формування позитивного ставлення до морально-етичних норм:
  • виховування у собі моральних почуттів;
  • формування психологічних установок на соціально-активну поведінку;
  • подолання вад характеру та виправлення поведінки.
Розвиток моральної свідомості дошкільника має певні закономірності і проходить декілька стадій. Л.Колберг розрізняє такі рівні моральної свідомості:
-доморальний період (дитина слухається, щоб уникнути покарання, керується у своїх вчинках егоїстичними міркуваннями, індивідуальною або груповою вигодою, її послух є обміном на певні блага та заохочення);
-рівень конвекційної моралі (дитина прагне бути доброю, слухняною, очікуючи схвалення з боку авторитетних для неї людей, відчуваючи сором перед їхнім осудом, для неї значним є встановлений дорослим порядок, фіксовані правила, на її думку добрим є те, що відповідає правилам, які виходять із зовнішніх вимог);
-рівень автономної моралі (проблема соціалізації переноситься у внутрішній світ особистості, дитина віком 5-7 років уже здатна усвідомлювати відносність та умовність соціальних норм і вимагає від дорослих обґрунтувати їх, прагне з'ясувати їхню доцільність).
   Для становлення моральної свідомості особистості необхідно, щоб кожна людина пройшла у своєму моральному розвиткові всі три етапи. Особливості моральної свідомості і поведінки дошкільника щонайперше залежать від характеру сімейних взаємин. Визначальним є не те, що говорять дитині про морально-етичні правила і вимоги, а те, чи діють самі дорослі відповідно до них. Якщо поведінка батьків свавільна і непослідовна, то вона і буде моделлю, запропонованою дитині для наслідування. Якщо батьків не бентежать проблеми чесності як риси характеру, то малоймовірно, щоб їхня дитина приділяла велике значення цій якості.
В. Сухомлинський писав: „Дитина, яка відчуває серцем іншу людину, стає доброзичливою. Дуже важливо також і те, що вона сприйнятлива до доброзичливості вчителя: відчуває її, платить добром за добро - важливість цієї обставини у виховній роботі важко переоцінити. Душа дитини має бути підготовлена до виховання ласкою, добротою, сердечністю".
   Формування у дітей моральних чеснот - це складний і довготривалий процес, який має бути насичений копіткою наполегливою працею над виробленням у дитини духовних устоїв, які не дадуть їй змоги чинити усупереч моральних правил.
   Опанування дітьми загальнолюдськими чеснотами, дотримання їх у повсякденному житті є необхідною основою соціалізації дитини, тобто її адаптації до навколишнього середовища.

Коли має починатися робота батьків над душею дитини?
          Про це пише Олександр Єльчанінов: "Чому такі важливі враження дитинства? Чому так важливо сповнити серце і розум дитини світлом і добром ще з раннього дитинства? У дитинстві - сила довіри, простота, мякість, здатність співчувати, сила уяви, відсутність жорстокості. Потім, коли людина скамяніє, зачерствіє душа, сприйняте в дитинстві може знову очичтити, врятувати людину.
          Дитина йде у цей світ зі здатністю пізнавати його емоційно. Дитина така сприйнятлива до почуттів матері! Дивовижне видовище: немовля, яке вперше принесли до матері (якщо, звичайно, мати щиро хоче його бачити), притискається до тіла матері - і його щастя очевидне для всіх. Але якщо мати не радіє дитині, ми спостерігаємо зовсім іншу картину. Така дитина незадоволена, погано ссе молоко, лякається і, очевидно, нещаслива. Від народження діти надзвичайно чутливі до емоцій. Оскільки їхні знання про світ надто малі, їхнє спілкування зі світом відбувається на відчутті. Це є вирішальним фактом. Перші враження дитини про світ народжуються з її відчуттів.
          Дитина постійно ставить запитання до батьків: "Ти мене любиш?" Якщо ми любимо дитину безумовно, вона відчуває, що наша відповідь "так". Якщо ми любимо її із застереженнями, вона не почувається в безпеці і непокоїться. Відповідь, яку ми даємо дитині на це найважливіше запитання "Чи любиш ти мене?", - формує її розуміння життя і є вирішальною. Дитина зазвичай ставить нам це запитання своєю поведінкою, і відповідь ми їй даємо теж своєю пловедінкою. Не тільки тим, що ми говоримо, а й тим, що робимо. Своєю поведінкою дитина підказує нам, що їй необхідно: чи їй недостатньо любові, дисципліни, схвалення або розуміня. Своєю поведінкою ми задовольняємо ці потреби. Ми можемо це зробити тільки тоді, якщо наші взаємини формуються на безумовній любові.
          Почуття любові до дитини в нашому серці може бути досить сильним. Але цього недостатньо. Чи бачить дитина з нашої поведінки, що ми її любимо? Любов до дитини ми розкриваємо через свої дії, те, що ми говоримо і що робимо. Але те, що ми робимо, означає більше. На дитину набагато більше враження справляють наші дії, ніж слова.
          У кожної дитини є емоційні потреби, і дуже багато залежить від того, чи задоволені її потреби. По-перше, від цього залежить, як почувається дитина: задоволена чи розсерджена тощо. По-друге, це впливає на її поведінку: слухняна вона чи ні, грайлива чи похмура тощо.
          Нині багато дітей не відчувають до себе щирої любові з боку родини. Та, мабуть, не буває батьків, які б не любили свою дитину.
детальніше..
Консультація "Формування у дітей основ здорового способу життя, норм безпечної поведінки в умовах воєнного часу Педагогічна скринька
Дошкільна освіта в багаторівневому освітянському просторі України є вихідною ланкою в системі неперервної освіти, у становленні та розвитку особистості. Дошкільна ланка освіти є пріоритетною в єдиній національній системі неперервної освіти, оскільки досвід розвитку людства, наукові дослідження свідчать, що в дітей дошкільного віку під впливом зовнішніх обставин підсвідомо формується будова розуму й духовності. Тому на дошкільний навчальний заклад покладається відповідальність за здійснення цілеспрямованого виховання у дітей ціннісного ставлення до власного здоров’я, формування у них адекватної реакції на різноманітні чинники ризику для життя. Регулюють питання охорони праці та безпеки життєдіяльності дітей у дошкільному навчальному закладі наступні нормативно-правові акти:
·         Закон України «Про правові засади цивільного захисту»
·         Закон України «Про цивільну оборону України»
·         Закон України «Про охорону праці»
·         Закон України «Про охорону дитинства»
·         Закон України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру»
·         Закон України «Про дошкільну освіту»
Зокрема, у  статті 11 Закону України «Про дошкільну освіту» зазначено так:
«Дошкільний навчальний заклад:
·         створює безпечні та нешкідливі умови розвитку, виховання та навчання дітей, режим роботи, умови для фізичного розвитку та зміцнення здоров'я відповідно до санітарно-гігієнічних вимог та забезпечує їх дотримання;
·         формує у дітей гігієнічні навички та основи здорового способу життя, норми безпечної поведінки;
·         сприяє збереженню та зміцненню здоров'я, розумовому, психологічному й фізичному розвитку дітей».
У Законі України «Про дошкільну освіту» записано: «Дошкільний заклад освіти забезпечує право дитини на охорону здоров’я, здоровий спосіб життя через створення умов для безпечного, нешкідливого утримання дітей, раціонального харчування. Здоров’я, його охорона та зміцнення, безпека дітей повинні бути життєвою стратегією пріоритетом у роботі дошкільних закладів».
Збереження і зміцнення здоров'я, формування здорового способу життя дітей дошкільного віку - це один із найакту­альніших і основних напрямів роботи педагогічного колективу нашого дошкільного навчального закладу. Щоб забезпечити гармоній­ний розвиток людини, потрібно з наймолодшого віку формувати в малят усвідомлення цінності свого життя і здоров'я, бережного ставлення до власного здоров'я, вироблення стереотипів без­печної поведінки в довкіллі.
Головна ме­та: навчання - формування в кожної дитини активної життєвої позиції щодо власного життя та власної безпеки, накопичення ними знань та навичок безпечної поведінки вдома, на вулиці, у дитячому садку тощо. Слушні та вчасні поради дорослих по­винні допомогти дитині зберегти своє життя, зміцнити здоров'я, усвідомити, що грати можна не скрізь і що деякі заборони та правила - не примхи дорослих, а життєва необхідність.
Основою для створення навчально-виховних програм для дітей дошкільного віку в Україні є Базовий компонент дошкільної освіти (нова редакція). Реалізація Базового компонента дошкільної освіти забезпечується освітніми чинними програмами, зокрема прграмою розвитку дитини дошкільного віку "Я у Світі". Її зміст побудований відповідно до вікових можливостей дітей на основі компетентнісного підходу та спрямовує навчально-виховний процес на досягнення соціально закріпленого результату (заданої норми, вимог до розвиненості, навченості та вихованості дитини). Це зумовлює необхідність чіткого визначення засвоєння дитиною змісту освітніх ліній Базового компоненту (знає, обізнана, розуміє, вміє, усвідомлює, здатна, дотримується, застосовує, виявляє ставлення, оцінює), орієнтує освітян на цілісний і загальний розвиток дитини, розкриває важливість закладання в дошкільному віці фундаменту для набуття в подальшому спеціальних знань та вмінь.
Питання безпеки життєдіяльності входять до всіх освітніх ліній Базоваго компоненту, а як виокремлена складова змісту освіти – до освітньої лінії "Особистість дитини". Результатом освітньої роботи щодо вивчення змісту безпеки життєдіяльності є здатність дитини диференціювати поняття "безпечне" і "небезпечне", усвідомлювати важливість безпеки життєдіяльності (власної та інших людей). Дитина повинна знати правила безпечного перебування вдома, у дошкільному закладі, на вулиці, на воді, на льоду, на ігровому, спортивному майданчиках, орієнтуватися у правилах поводження з незнайомими предметами та речовинами; пожежної та електробезпеки; користування транспортом; розуміти значення основних знаків дорожнього руху тощо; знати та вміти скористатися номером телефону служб допомоги (пожежна, медична, міліція); усвідомлювати, до кого можна звернутись у критичній ситуації, володіти навичками безпечної поведінки в умовах агресивного поводження однолітків або дорослих.
Формування в дитини дошкільного віку свідомої безпечної поведінки в довкіллі базується на позитивних прикладах поведінки дорослих. Розбіжності вимог до дитини батьків удома та вихователів у дошкільному закладі можуть викликати в дитини почуття образи, збентеження та навіть агресії. Тому вихователі у професійній діяльності повинні намагатися зробити батьків своїми однодумцями – постійно залучати їх до навчально-виховного процесу, надавати батькам інформацію про створення максимально безпечних умов перебування дитини вдома, на подвір’ї, на відпочинку (правила особистої безпеки та безпеки оточуючих, дії в екстремальних ситуаціях тощо). Доречним буде також створення відповідного інформаційного куточка (стенду), за допомогою якого вихованці отримуватимуть нові і повторюватимуть вже знайомі правила з безпеки життєдіяльності.
Важливим фактором формування безпечного способу життєдіяльності є середовище перебування дитини – дошкільний навчальний заклад. Відповідно до ст. 11 Закону України "Про дошкільну освіту" дошкільний навчальний заклад повинен створити безпечні та нешкідливі умови розвитку, виховання та навчання дітей, режим роботи, умови для фізичного розвитку та зміцнення здоров’я відповідно до санітарно-гігієнічних вимог та забезпечити їх дотримання; сформувати у дітей гігієнічні навички та основи здорового способу життя, норми безпечної поведінки; сприяти збереженню та зміцненню здоров’я, розумовому, психологічному й фізичному розвитку дітей.
Формування безпечного способу життя має бути організоване як систематична робота з дітьми й охоплювати всі провідні форми діяльності дитини (гру, спілкування, трудову (предметно-практичну) діяльність). При організації освітньої роботи з формування основ безпечної поведінки у дітей дошкільного віку перевагу доцільно надавати спостереженням, екскурсіям, цільовим прогулянкам, довірчим бесідам, моделюванню та аналізу проблемних ситуацій, різним видам ігрової, трудової та пошуково – дослідницької діяльності, інтегрованим заняттям, розробленню спільних проектів.
Важливим чинником ефективної роботи з питань безпеки життєдіяльності виступає тісна взаємодія між батьками та педагогами. Для цього варто долучати батьків до різноманітних заходів: практичних семінарів – практикумів; родинних клубів за інтересами; участі у спільних проектах, виставках, розвагах, тижневиках.
В організації навчально – виховної роботи з питань безпеки життєдіяльності дошкільників можна визначити такі основні напрямки:
така робота не повинна обмежуватися засвоєнням норм та правил;
дітей необхідно навчати обачності, навичок орієнтування і швидкої реакції в екстремальних ситуаціях;
максимального ефекту можна досягти, якщо буде прослідковуватися єдина стратегічна лінія у діяльності педагогічного, дитячого та батьківського колективів;
слід враховувати деякі принципові аспекти роботи з дітьми, які суттєво відрізняються від аналогічної роботи з дорослими ( розповіді, бесіди, відеофільми про наслідки пожеж, повеней, інших небезпек тощо).
Перевага в освітньо - виховному процесі має надаватися цікавим довірливим бесідам, розмовам, моделюванню та аналізу певних ситуацій, релаксаційним паузам, етюдам з психогімнастики, дидактичним та сюжетно – рольовим іграм.
Особливу увагу слід звернути на те, щоб максимально використовувати наочність (ілюстрації, альбоми, картини, відеофільми тощо); проводити цільові прогулянки, екскурсії, вечори розваг, спеціальні дні або тижні безпеки, до участі в яких необхідно залучати медиків, батьків та інших спеціалістів.
Знайомлячи дітей з небезпечними чинниками довкілля, не можна у них викликати тривогу, страх, неспокій. Головне правило для вихователів і батьків – не лякати малих можливою небезпекою, а виховувати розумну обережність, прищіплювати навички правильних дій.
Навчання і виховання з питань захисту і здоров’я у надзвичайних ситуаціях на сьогоднішній день повинно спрямовуватися на формування у дітей:
- розуміння цінності власного життя та здоров’я, основ здорового способу життя;
правил безпечної поведінки на ігрових та спортивних майданчиків, під час художньої праці тощо.
- правил безпечного перебування на вулицях, правил поводження з незнайомими людьми;
- навичок безпечної поведінки при агресивному поводженні однолітків або дорослих;
- уявлень про небезпечні для життя отруйні рослини, ягоди, гриби та вміння реалізувати знання у природному середовищі;
- уявлень про стихійні природні явища (землетрус, повінь, буря, ожеледиця, гроза, град…),
- ознайомлення дітей з їх природою, характерними ознаками, негативними наслідками;
- уявлень про основні правила поведінки в екстремальних ситуаціях;
- бережного проводження з ліками, хімічними речовинами, побутовою хімією;
- відчуття небезпеки щодо вогню, електричного струму, правил протипожежної небезпеки. 
Адже людина може запобігти біді, уберегти себе і своїх близьких від небезпеки, якщо буде володіти елементарними знаннями основ безпеки життєдіяльності. Знання ці формуються в процесі виховання, отже, навчання дітей, забезпечення безпеки їх життєдіяльності є актуальним педагогічним завданням.
Як же зберегти здоров'я дітей? З перших років життя допитливість малят, активність у пізнанні навколишнього можуть інколи становити небезпеку для них. На жаль, формування безпечної поведінки найчастіше розуміють як цілу низку заборон. При цьому дорослі, які люблять дітей, опікуються ними, не помічають, як часто вони повторюють слова: «не можна», «відійди», забуваючи, що тільки слушні та вчасні поради дорослих можуть справді допомогти дитині вберегти своє життя, зміцнювати здоров'я, усвідомлювати, що гратися можна не скрізь і не завжди, і що деякі заборони та правила – не примхи батьків і педагогів, а життєва необхідність. Ми з вами маємо зробити все для того, щоб кожна дитина була здоровою та постійно перебувала у безпечних умовах.
Саме тому в освітніх лініях Базового компоненту дошкільної освіти передбачено  дати дитині відповідні знання, прищепити вміння й навички безпечної поведінки. У розділі «Зміст освіти» в освітній лінії «Особистість дитини» виокремлено номінацію«Безпека життєдіяльності», в якій передбачено такі результати навчання:
·         диференціює поняття «безпечне» і «небезпечне»,  усвідомлює важливість безпеки життєдіяльності (власної та інших людей)
·         знає правила безпечного перебування вдома, у дошкільному закладі, на вулиці, на воді, на льоду, на ігровому, спортивному майданчиках
·         орієнтується у правилах :
- поводження з незнайомими предметами та речовинами;
- пожежної та електробезпеки;
- користування транспортом;
- в основних знаках дорожнього руху
·         знає та може скористатися номерами телефонів основних служб допомоги (пожежної, медичної, міліції)
·         знає до кого можна звернутись у критичній ситуації
·         володіє навичками безпечної поведінки в разі проявів агресивності з боку однолітків або дорослих
Отже, бачимо, що державний стандарт дошкільної освіти ставить завдання навчити випускника дошкільного навчального закладу насамперед чітко диференціювати поняття: «безпека» і «небезпека», «безпечне» і «небезпечне», які мають поповнити активний словник дитини й стати дієвими правилами поведінки.
Уточнимо: що ж означають ці поняття? Чи розуміє їх дитина?
Небезпечний– такий, що завдає шкоди організму людини.
Які ж чинники найчастіше становлять небезпеку для життєдіяльності дитини? Спробуємо виокремити ті, з якими дитина стикається найчастіше.
Чинники, які найчастіше
становлять небезпеку для дітей
·         Неблагополучні сім’ї, в яких можливі такі негативні явища, як насильство над дітьми (фізичне, психічне, емоційне), бездоглядність, знущання тощо.
·         Діти вулиці, безхатьки-дошкільники за живих батьків: негативний вплив підлітків девіантної поведінки; використання дітей дошкільного віку дорослими безхатьками, залучення їх до протиправних вчинків з негативними наслідками.
·         Незнання дітьми правил дорожнього руху.
·         Незнання дошкільниками правил пожежної безпеки, що може призводити до каліцтва і навіть смерті.
·         Небезпеку для дошкільнят можуть становити ситуації: «сам удома», «сам на воді» (на річці, ставку, озері, морі), «сам у лісі» без догляду дорослих.
·         Небезпека подекуди чатує на дитину і в ситуації «дитина – незнайомий дорослий».
Як досягти безпеки дітей?
Звичайно, починати треба з просвітницької роботи як серед батьків так і серед дітей.
Фахівці стверджують: формування відповідального ставлення до власної безпеки має відбуватися на всіх етапах життя людини, а розпочинати його варто з раннього дитинства. На жаль, значення раннього і дошкільного віку в становленні культури безпеки життєдіяльності людини, культури її здоров’язбереження сьогодні недооцінюється. Дорослі (педагоги і батьки) основну свою місію здебільшого вбачають у тому, щоб захищати та оберігати дитину, але ж дуже важливо – підготувати її саму до реального життя, насиченого різними подіями, зустрічами, ситуаціями, подекуди небезпечними.  Звичайно ж, максимального ефекту можна досягти, якщо в діяльності педагогічного та батьківського колективів буде відпрацьовано єдину стратегічну лінію.
Що ж таке безпека дитини і які обов'язки дорослих?
Безпечний означає такий, що не завдає шкоди  організму, стану здоров'я та поведінці в соціумі. Насамперед, це захищеність від будь-якої небезпеки: предметів, речовин, людей, різних непередбачуваних ситуацій та іншого, що може становити загрозу здоров’ю та життю. В дошкільному віці цей захист мають здійснювати дорослі: педагоги і батьки. Постійне перебування дітей у їхньому полі зору та підтримання тісного контакту з ними – певна гарантія особистої безпеки кожного вихованця.
Основні напрями роботи– створення належних умов для безпечної життєдіяльності; формування елементарної життєвої компетенції з питань безпеки, виховання основ безпечної поведінки у дітей, а також культури безпеки у дорослих, відповідального ставлення до життя та здоров'я малят.
Щоб не допускати небезпечних ситуацій, важливо вміти передбачати їх, якщо можливо, уникати, а в разі необхідності – рішуче діяти.
Хочу особливо підкреслити, що кожен працівник дошкільного навчального закладу несе відповідальність за життя і здоров'я дітей на своєму робочому місці. При цьому інколи можна спостерігати, як в роздягальнях, групових кімнатах на підвіконнях, ігрових шафах, шафах для роздягання прямо над головами дітей стоять важкі, незакріплені горщики з кімнатними рослинами. Або ж в куточках природи знаходяться рослини, які взагалі є отруйними (молочай, олеандр та ін.). Слід пам’ятати, що небезпеку також становлять і рослини зі специфічним запахом, які можуть викликати алергічні реакції чи головний біль у дитини (пеларгонія, лілія, гіацинт, нарцис). Ще раз наголошую, що кімнатні рослини мають розміщуватися в осередках природи і перелік їх повинен відповідати програмовим вимогам.
В ігрових куточках груп раннього віку іноді з'являється дрібний природний або ігровий матеріал (мозаїка) для вільного користування малюків. Вихователь у таких випадках запевняє, що все під її контролем. Але можна і незчутися, як дрібні деталі раптом опиняться у вусі або горлі малюка. От  чому безвідповідальне ставлення до створення дитячого довкілля небезпечне і неприпустиме! Звичайно ж перелік таких фактів можна продовжувати, а це свідчить, що проблема безпеки життєдіяльності дітей потребує від усіх нас посиленої уваги.
Від дошкільників ще не можна очікувати самостійних правильних рішень у тому чи іншому випадку. Безпечну поведінку маємо формувати.
Що ж має враховувати педагог?
Уся робота з навчання дітей безпечної поведінки має вестися з урахуванням таких головних чинників:
·         Вона не має обмежуватися лише навчанням дітей норм та правил поведінки. Їх треба також навчати обачності, вмінню орієнтуватися та швидко реагувати в екстремальних ситуаціях.
·         Максимальний ефект досягається, якщо навчально-виховна робота ведеться одночасно в трьох напрямках: дитсадок – діти – батьки.
·         Слід ураховувати особливості дитячої психіки, її підвищену вразливість. Тому неприпустимим є застосування так званої «шокової» терапії з акцентуванням на страшних наслідках пожеж, повеней тощо. Такий підхід може травмувати психіку дитини, призвести до стресів, тривог, фобій, страхів і навіть стійких неврозів.
·         Важливе значення має і психологічна готовність дітей до сприйняття відповідної інформації про небезпеку та до практичних дій у надзвичайних ситуаціях. Працюючи з дошкільнятами, важливо враховувати властиві їм «вікові» страхи, спричинені високою емоційністю, малим життєвим досвідом та багатою уявою дітей. Поглиблюючи знання дітей про навколишнє, ми формуватимемо в них готовність до ситуацій, в яких вони можуть опинитися. Якщо життєва ситуація не містить в собі елементів несподіванки і зрозуміла малюкові, безпідставні страхи не виникатимуть.
Принципи організації освітньо-виховної роботи з дітьми:
·         Принцип систематичності.Робота з безпеки життєдіяльності повинна проводитись систематично протягом навчального року за гнучкого розподілу змісту відповідно до віку і можливостей дітей. Протягом тижня слід планувати для кожної вікової групи опрацювання певної теми, наприклад: «Наші помічники», «Я - Нехворійко», «Я та інші», «Краса і затишок у домі», «Сам удома», «Безпека на воді» тощо.
У тижневому плані неможливо передбачити всі ситуації, які стосуються безпеки і виникають спонтанно, тож педагог упродовж дня ненав’язливо застерігає малят, влучно використовує художнє слово, привертає увагу дітей до можливих небезпек, пропонує сюжети для ігор, формуючи таким чином уміння і навички безпечної життєдіяльності дітей.
·         Принцип урахування умов проживання.Відомо, що міські і сільські діти мають різний досвід взаємодії з довкіллям. Так, у маленьких городян менше сформовані навички поведінки у лісі, на водоймах тощо. І, навпаки, сільські мешканці гірше орієнтуються у правилах поведінки в міському транспорті, на вулиці. Від умов проживання  залежить і розуміння дитиною джерела небезпеки. Так, дитина, яка зростає в селі, з меншою осторогою ставиться до незнайомців, а тому ймовірніше може потрапити у небезпечну ситуацію. Тож ми повинні будувати освітній процес так, аби компенсувати дитяче незнання правил поведінки в незвичних умовах і збагатити їхній досвід.
·         Принцип інтеграції.Безпека – це не просто сума засвоєних дітьми знань, а вміння правильно поводитися в різних ситуаціях, обирати «здорову» їжу, не створювати конфлікти, загалом взаємодіяти з довкіллям. Тому тему безпеки варто інтегрувати з іншими, пропонувати дітям застосовувати свої знання правил безпеки у різних видах діяльності: образотворчій, театралізованій, ігровій, фізичній, трудовій.
·         Принцип взаємодії дитсадка і сім’ї.Формування в дитини дошкільного віку свідомої безпечної поведінки в довкіллі базується на позитивних прикладах дорослих. Тож нам варто приділити особливу увагу роботі з батьками, переконати їх, що не можна вимагати від дитини виконання будь-якого правила, якщо близькі їй дорослі самі не завжди ними керуються.
Розбіжності у вимогах до дитини з боку батьків вдома та вихователів у дитсадку можуть викликати в дитини почуття образи, збентеження і навіть агресії. Тому наше завдання – зацікавити батьків перспективами подальшого розвитку дітей, зробити їх своїми однодумцями.
      Впевнена, що тільки завдяки спільним зусиллям у справі охорони життя і збереження здоров'я дошкільнят можна не тільки захистити їх від небезпеки, а й закласти основи безпечної поведінки, підготувати до подальшого шкільного, більш самостійного життя.   
Завершити хочу висловом: «Чужих дітей не буває». Тож не будьмо байдужими до жодних проявів небезпечної поведінки дітей на вулиці, в громадських місцях, у транспорті. Завжди пам’ятаймо – наша увага, наша турбота і допомога – найдієвіші кроки до захисту дітей від будь-якої небезпеки.
детальніше..
Консультація "Лепбук: інтерактивна в організації дослідницько-пошукової діяльності Педагогічна скринька
    Демократичні процеси в державі вимагають вироблення нових суспільних вимог до освіти, зокрема, її дошкільної ланки, як основи соціокультурного становлення особистості. Особливе значення має перехідний етап, особливо при переході дитини з одного соціального положення в інше. Неперервність здобуття людиною освіти є можливою за умови реалізації принципів перспективності і наступності між суміжними рівнями освіти. Компетентності учня НУШ мають формуватися на ґрунті компетентностей, закладених ще в дошкільному віці. Провідні види діяльності дітей старшого дошкільного віку мають бути збережені та змістовно доповненні у молодшому шкільному віці.
     В умовах реалізації Базового компонента дошкільної освіти, забезпечення наступності між дошкільною та початковими ланками освіти, перед педагогом постає проблема — навчити дитину ставити перед собою цілі та завдання, знаходити способи їх вирішення, а головне знаходити потрібну інформацію для розв’язання поставленого питання серед величезної кількості джерел інформації [4. с.2].
    Психологічно виваженому та успішному для дитини переходу від дошкільної до початкової освіти сприятимуть об’єднані зусилля педагогічних колективів закладів дошкільної та загальної середньої освіти та батьківської громадськості.
      Актуальним завданням є забезпечення наступності між дошкільною та початковою освітою через пошук нестандартних форм взаємодії з вихованцями, які б використовувалися педагогами дошкільної та початкової ланки освіти.  На зміну традиційному приходить продуктивне навчання, яке спрямоване на формування життєвих компетнтностей та дошкільної зрілості дітей. Інноваційні методики мають стосуватися в першу чергу гри, тому, що це провідний вид діяльності для дітей дошкільного віку.  Саме педагоги дошкільної освіти повинні приділяти велику увагу ролі гри,  як провідній діяльності дошкільника, що призводить до якісних змін у психіці та розвитку особистості дитини. Гра – це обов’язкова умова успішного розвитку та саморозвитку, це закладений в дитині самою природою принцип осягнення себе та оточуючого світу.       Використання технології «лепбук» – інтерактивна взаємодія через індивідуальну, групову діяльність, в основі якої гра, спрямована на пізнання навколишньої дійсності, формування життєвих компетентностей.
     У пошуку нових форм організації освітньої діяльності знаходиться зараз кожен педагог закладу дошкільної освіти. Результатом такого пошуку для нас є тематична папка або лепбук. Термін «лепбук» (з англійського «lapbook» – книга на колінах) вперше використала у своїй домашній школі мати та письменниця з Вірджинії Теммі Дабі. Вона узагальнила досвід використання різноманітних міні-книг, автором створення яких була Діна Зайк ще у вісімдесятих роках минулого сторіччя. Саме Діна Зайк запропонувала використовувати так звані foldables – cкладені аркуші паперу, для легкого та ненав’язливого запам’ятовування інформації дітьми. Автор детально описала у своїй книзі різні способи їх створення. Використання таких складених різними способами аркушів паперу, або, як ми їх зараз називаємо, «міні-книги», давало можливість дітям, працюючи над їх виготовленням, швидко та надовго запам’ятовувати потрібну інформацію. Ця техніка широко застосовувалась у домашніх школах всього світу. Таммі Даббі зі свого боку запропонувала вкласти ці міні-книжки в одну оригінально оформлену папку. Автор назвала цю саморобну книгу так, тому що вся робота відображається у «книзі», яка може розташуватись на колінах у дитини. Звичайно, американці не винайшли велосипед, адже подібні книжки або книжки-іграшки були завжди, але завдяки американським домашнім школам, лепбук виділився в окремий жанр. Лепбук при такому навчанні є фінальним етапом вивчення певної теми. Тобто здобувач знань, вивчивши тему, оформлює отримані знання у вигляді лепбука, куди вміщує все, про що він дізнався.
Відповідно українським стандартам лепбук адаптовано Тетяною Піроженко. Вона розробила цю технологію для занять зі своєю дитиною й запропонувала використовувати її в дослідній роботі з дітьми у довкіллі. Отже, «лепбук» – це книга чи папка будь-якої форми та з будь-якої теми, із вкладеними в неї оформленими в оригінальний спосіб різноманітними міні-книжками, віконечками, малюнками, іграми. Як і інші цікаві інновації, він був підхоплений матусями, вихователями, учителями всього світу та досить вдало ними використовується під час навчання у звичайних та домашніх школах.
    Перед нами, вихователями дошкільної освіти, постало питання, які сучасні освітні засоби будуть ефективними при формуванні дошкільної зрілості та формуванні життєвих компетентностей дитини. Які особливості систематизації інформації для дошкільників? Що сприятиме кращому запам’ятовуванню інформації та її використанню? Працюючи над реалізацією Базового компонента дошкільної освіти, завдань програми розвитку дитини дошкільного віку «Українське дошкілля», ми зробили висновок, що саме старший дошкільний вік сприятливий для використання сучасної технології «лепбук», оскільки віковий період 6-ти  років припадає на кінець дошкільного дитинства, а загальні показники компетентності старших дошкільників такі:
  • провідна діяльність (сюжетно-рольова гра, творча гра, спілкування, навчання);
  • форми активності (фізична, соціально-моральна, пізнавальна, мовленнєва, художньо-естетична, креативна активність);
  • базові якості особистості (самостійність, працелюбність, людяність, розсудливість, справедливість, самовладання, самолюбність, спостережливість, відповідальність, креативність).
    Використання лепбука у старшому дошкільному віці – один з ефективних засобів педагогічного впливу на розвиток творчої особистості дитини, який сприяє формуванню життєвих компетентностей. На четвертому-п’ятому роках життя відбувається трансформація провідної діяльності в суто ігрову, якій притаманні сюжетність, наявність декількох ігрових ролей, правил гри, ігрового використання предметів, спілкування з партнером по грі, наявність особистісного смислу ігрового дійства для самої дитини. А все це може бути покладено в основу інтерактивної взаємодії між дошкільником та дорослим. З одного боку, такі форми роботи, надають можливість надати дитині певну інформацію про навколишній світ, особливістю якої є те, що малюк одержує її не у вигляді вже готової системи від педагога, а в процесі власної активності. З іншого боку, у процесі взаємодії з однолітками та дорослим, дитина опановує способи діяльності, через які пізнає себе, соціум, навколишній світ, взагалі,  механізми пізнання світу через індивідуальну,  групову діяльність.
   Ми переконалися, гра – найлегший ступінь для усвідомленого оволодіння надбаннями культури, досвідом людських взаємин, знаннями, способами діяльності тощо. В оновленому Базовому компоненті дошкільної освіти дитячу гру розглядають як одну з основних ліній, що передбачає: «розвиток у дітей творчих здібностей, самостійності, ініціативності, організованості в ігровій діяльності та формування у них стійкого інтересу до пізнання довкілля і реалізації себе в ньому» [4, с. 21].
    Подаємо алгоритм залучення дітей до роботи з лепбуком:
  • ознайомлення з готовим лепбуком (сюрпризний момент);
  • закріплення знань дітей з певної теми через вирішення завдань із «цікавої книжечки» (дидактичні ігри, кросворди тощо);
  • пошук, аналіз та сортування готової інформації по темі, яку опрацювали з дітьми (різні способи класифікації);
  • дослідницька робота: вибір матеріалів для роботи, збір інформації по темі;
  • наповнення основи лепбука за зразком або за самостійним рішенням дитини;
  • виготовлення лепбука, використовуючи допомогу дорослого;
  • позитивна оцінка діяльності дитини.
    Працюючи над лепбуком, розвиваємо креативність – одну з базових характеристик дитини дошкільного віку, що характеризує активну позицію особостості, яка готова приймати самостійні рішення, здатна коментувати процес та результати своєї діяльності, має стійку мотивацію щодо досягнення власних результатів. Розвинена уява дитини, а також її здатність до створення творчого образу характеризується оригінальністю, варіативністю, гнучкістю та рухливістю.
Спостерігаючи за роботою дітей з лепбуками, ми помітили, що це для дошкільника є своєрідною творчістю: дитина дошкільного віку пізнає властивості оточуючих предметів; експериментує з різними матеріалами; створює нові образи, здавалося б, зі звичних речей. Здатність експериментувати, багаторазово виконати будь-яку дію, від якої дитина отримує, можливо, різні результати, приносить задоволення. Будь-яку справу малюка розглядаємо як своєрідну гру – творчість, це сприяє розвитку таких важливих характеристик як:
  • швидкість думки – здатність до озвучування більшої кількості ідей;
  • гнучкість мислення – здатність переключатися з однієї ідеї на іншу, вміти переносити ідеї з одного об’єкта на інший;
  • оригінальність – здатність формувати нові, неочікувані ідеї;
  • сміливість – здатність приймати власні рішення;
  • допитливість – відкритість та інтерес до вивчення оточуючого світу.
    Отже, технологія «лепбук», розширює горизонти перед педагогами  закладів дошкільної освіти використання дидактичних ігор з різних розділів та у різних варіаціях. Їх застосування актуальне при узагальненні будь-якої теми.
    Перевагами  використання технології «лепбук» у дошкільній освіті виявлено інтерактивну взаємодію між дитиною та дорослим. По-перше, такі форми роботи надають можливість здобути дитині певну інформацію про навколишній світ, яку дошкільник отримує в процесі власної активності. По-друге, у процесі взаємодії з однолітками і дорослим, дитина опановує способи діяльності, через які пізнає себе, соціум, навколишній світ, взагалі,  механізми пізнання світу через індивідуальну,  групову діяльність.
Методика використання технології «лепбук» розвиває увагу, пам’ять, творчу уяву, забезпечує у старших дошкільників вироблення вміння порівнювати, виділяти характерні властивості предметів, узагальнювати їх за певною ознакою, отримувати задоволення від знайденого рішення.
    Цікавою виявилася технологія «лепбук» як засіб взаємодії з батьками. Ми переконалися, що інтерактивний характер, забезпечує кращий зворотній зв’язок. Робота батьків спільно з дітьми над лепбуком надає можливість не тільки цікаво проводити разом час, а й спільно з дітьми працювати над вивченням, запам’ятовуванням інформації та розвитком життєвих компетентностей дітей.
     У рекомендаціях педагогам хочеться відмітити, що лепбук – це не просто метод, який допомагає закріпити та відпрацювати отримані знання, це політ фантазії, який може дати гарні результати. Завдання педагога лише надавати вихованцям впевненості у своїх силах і правильно мотивувати на відкриття нових горизонтів
детальніше..
Консультація "Від руху до здоровя" Педагогічна скринька
Рух + гра = рухлива гра
 
    З метою формування у дошкільників знань до здорового способу життя вихователь-методист провела для педагогів консультацію на тему "Від руху до здорового способу життя"
 
Чому сучасні діти не хочуть грати в рухливі ігри? Як підбирати, планувати й грамотно проводити сюжетні й несюжетні рухливі ігри, ігри з елементами спорту? Як заохочувати дошкільників до рухливих ігор, читайте в статті
   
    Рухлива гра — неодмінний супутник дитинства. Діти мають удосталь рухатися, аби зростати здоровими й повноцінно розвиватися. Рухливі ігри — важливий засіб фізичного виховання дітей дошкільного віку, зміцнення здоров’я, формування позитивних моральних і вольових якостей, розумового розвитку тощо. Але практика свідчить, що часто вихователі недостатньо уваги приділяють цьому виду рухової діяльності.
   Вихователь проводить упродовж дня одну чи дві рухливі гри й аргументує це тим, що дітям треба просто відпочити. Мовляв, вони не хочуть грати в ігри, а хочуть поспілкуватися між собою, вільно порухатися. І дійсно під час прогулянки діти надають перевагу «власним справам», бо іншого їм не пропонують. А самостійно діти ще не в змозі організуватися на колективну рухливу гру.
  Під час прогулянки педагоги застосовують спостереження, дидактичні ігри з двох-трьох розділів програми, індивідуальну роботу, бесіди на різні теми; організовують працю в природі, сюжетно-рольові ігри; створюють умови для самостійної художньої діяльності вихованців тощо. Тож деякі вихователі вважають, що 8 рухливих ігор упродовж дня — це нереально. Проаналізуймо типові помилки вихователів, що призводять до таких невтішних висновків, і з’ясуймо, як їх уникнути.
Які типові помилки допускають вихователі
Проводять одну й ту саму гру в молодшій, середній і старшій групі. Наприклад, рухливу гру «Подоляночка». Проте ця гра — для дітей старшого дошкільного віку.
Рекомендації: орієнтуйтеся на програмові завдання, вікові особливості та інтереси дошкільників. Для малюків проводьте рухливі ігри «Біжіть до мене», «Пташки та пташенята», «Миші та кіт», «Знайди свій колір» тощо. Для дітей середнього дошкільного віку — «Зайці та вовк», «У ведмедя в бору», «Переліт птахів», «Кольорові автомобілі» та інші. Старшим дошкільникам сподобаються «Мишоловка», «Зроби фігуру», «Збий м’яч» тощо.
Планують одну гру впродовж тривалого часу. Наприклад, рухливу гру «Літаки» — малюки «літають» 20 днів поспіль. На запитання: «У яку гру хочете погратися?», — чуємо: «Літаки», — бо з ними інших рухливих ігор не розучують.
Рекомендації: уникайте частого повторення тих самих ігор. Плануйте рухливі ігри, ігрові вправи та ігри з елементами спорту відповідно до вимог освітньої програми, за якою працює група.
Добирають ігри з одноманітними рухами. Якщо вихователь часто планує, скажімо, лише ігри з ходьбою та бігом, то й фізичне навантаження щоразу зазнають переважно м’язи ніг.
Рекомендації: добирайте рухливі ігри з різними основними рухами — стрибки, метання, лазіння тощо. Це дасть змогу рівномірно розподілити фізичне навантаження на різні групи м’язів.
Віддають перевагу однотипним рухливим іграм— переважно сюжетного характеру. Такий підхід значно звужує поле педагогічного впливу. Адже діти навчаються приймати правильні рішення та сміливо діяти, швидко реагувати лише в мінливих умовах ігрової ситуації.
Рекомендації: під час планування урізноманітнюйте добірку рухливих ігор. Плануйте ігри змагального характеру (атракціони, змагання, естафети), ігри-забави, українські народні рухливі ігри, а також різноманітні ігрові вправи. Вони формують рухові уміння і навички, розвивають фізичні й вольові якості, сприяють активності та самостійності дітей у здобутті рухового досвіду тощо.
Організовують ігри на літню тематику взимку та навпаки. Ведмідь нехай спить у барлозі в період зимової сплячки, а «метелики» і «комарики» літають тільки в теплу пору року.
Рекомендації: добирайте ігри відповідно до сезону. Це сприятиме формуванню в дошкільників правильного уявлення про довкілля.
Пропонують ігри з рухами імітаційного характеру без урахування життєвого досвіду дітей. Діти тоді правильно наслідують рухи тварин, трудові дії людей, якщо мають уявлення про них. Наприклад, для трирічних малюків чапля — це просто пташка. Вони повторюють за вихователем, як вона рухається, але під час гри імітуватимуть рухи горобчика. Старші ж дошкільники можуть відтворювати різні образи, імітувати рухи багатьох тварин.
Рекомендації: дайте дітям змогу практично реалізувати їхні знання та уявлення про навколишню дійсність і отримати задоволення від цього.
Проводять рухливі ігри з основними рухами, які діти ще не опанували. Не вміють діти підлізати — не плануйте гру «Кролики». Інакше може з’явитися негативне ставлення до гри. Якщо їх навчили метати, то вони із задоволенням грають в гру «Мисливці і зайці» тощо.
Рекомендації: враховуйте рівень сформованості рухових умінь і навичок у дітей. Перед тим, як пропонувати дітям нову рухливу гру, треба вивчити з ними основний рух під час фізкультурного заняття.
Які особливості рухливих ігор
Рухлива гра — одночасно й засіб, і метод фізичного виховання. Під час гри малюки реалізують свої розумові й фізичні можливості, відчувають радість від руху, повноти емоційних переживань і спілкування, збагачують власний руховий досвід та прагнуть самоствердитися в тому, що найкраще виходить. Особиста участь у грі дає змогу педагогу налагодити партнерські взаємини з вихованцями.
Завдання вихователя та дітей під час рухливої гри різняться, а саме:
  • вихователь закріплює та вдосконалює рухові вміння дітей, формує позитивні якості характеру, навчає спілкування;
  • діти наздоганяють, утікають, ловлять, здобувають першість, улучають у ціль, домовляються, узгоджують свої рухи з іншими дітьми, діють разом тощо.
На які види поділяють рухливі ігри
Рухливі ігри поділяють на види — за змістом і характером рухових дій, за ознакою переважаючого основного руху, ступенем фізичного навантаження, а також ігри та ігрові вправи з елементами спорту.
За змістом і характером розрізняють:
  • сюжетні рухливі ігри;
  • несюжетні рухливі ігри;
  • ігрові вправи;
  • ігри-естафети;
  • змагання;
  • атракціони.
В основу сюжетних рухливих ігор покладено певний сюжет — дії людей, тварин, птахів, природні явища тощо.
Несюжетні рухливі ігри передбачають ігрові дії, що пов’язані не з розігруванням сюжету, а з виконанням конкретного рухового завдання — ігри на кшталт ловиток.
Естафети — командні рухливі ігри на швидкість виконання рухового завдання з обов’язковим передаванням естафети (предмета або дотиком).
Змагання побудовані на швидкості виконання рухового завдання, що передбачає боротьбу між двома гравцями, підгрупами дітей, командами одночасно без передачі естафети.
Атракціони побудовані на елементах змагань. Рухові завдання виконують у незвичних умовах та веселих ситуаціях. Діти змагаються кожен за себе.
Ігровівправи сюжетного і несюжетного характеру — організовані рухові дії, спрямовані на виконання конкретних рухових завдань.
https://e.profkiosk.ru/service_tbn2/m9spak.pngЧим відрізняється рухлива гра від ігрової вправи?
Рухлива гра має в основі ігровий задум — образний або умовний. Її використовують на етапі закріплення та вдосконалення рухових навичок. Зміст гри визначає ігрові дії дітей. У грі є сюжет, ролі, правила. Вихователь контролює дотримання правил. Діти грають усією групою або підгрупою. Спільні дії дають змогу дітям радісно переживати, активно рухатися.
Завдання ігрової вправи — навчити певного руху. Їі використовують на етапі розучування рухової дії, закріплення та вдосконалення рухових навичок. Ігрову вправу виконує кожна дитина індивідуально. Вихователь домагається, щоб усі діти засвоїли рухи. Ігровий характер вправ приваблює дітей, викликає позитивні емоції.
За ознакою основного руху, що переважає, розрізняють ігри:
  • з ходьбою;
  • бігом;
  • стрибками;
  • лазінням;
  • метанням;
  • на орієнтування у просторі.
За ступенем фізичного навантаження:
  • ігри великої рухливості;
  • середньої рухливості;
  • малої рухливості.
До ігор великої рухливості належать ті, зміст яких становлять інтенсивні рухи — біг, стрибки в поєднанні з іншими рухами. У цих іграх активну участь бере вся група дітей.
В іграх середньої рухливості характер рухів спокійний. У цих іграх також бере участь вся група дітей. До ігор середньої рухливості належать усі хороводні ігри.
В іграх малої рухливості рухи виконують у повільному темпі підгрупа або декілька дітей.
Ігри та ігрові вправи з елементами спорту — баскетбол, футбол, городки та інші.
Такі ігри потребують чіткого пояснення й дотримання правил, які визначають процес змагань між окремими дітьми або командами. Кожна дитина має володіти технікою рухів — руховими навичками, які визначають результат змагань. Адже прагнення результату — характерна особливість таких ігор. Що старші діти, то більше їх хвилює позитивний результат, перемога. Рухливі ігри з елементами спорту ефективні за таких умов:
  • різноманітність рухового змісту;
  • зручне та безпечне місце проведення;
  • достатня кількість атрибутів та обладнання.
Щоб зберегти інтерес дошкільників до рухової діяльності, поступово й послідовно ускладнюйте та урізноманітнюйте ігри. Не стримуйте дитину, не заважайте їй грати, рухатися, розвиватися.
Що врахувати, аби діти захопилися грою
Уникнути одноманітності й навантажити різні групи м’язів дітей, зберегти їхній інтерес до рухової діяльності допоможе планування рухливих ігор на перспективу — місяць або квартал. Складіть графік їх проведення заздалегідь. Урахуйте ті ігри, що розучуватиме з дітьми під час занять інструктор з фізкультури. Розробіть картотеку рухливих ігор для своєї вікової групи. Готова добірка рухливих ігор дасть змогу оперативно вносити зміни до календарного плану освітньої роботи, ознайомлювати батьків із життям дітей у дитячому садку, швидко підготувати фізкультурну розвагу тощо.
Щоб рухлива гра принесла дітям користь і задоволення, насамперед визначте мету її проведення:
  • розвивати швидкісні, силові, швидкісно-силові, координаційні, вольові здатності; витривалість, гнучкість та інші фізичні якості;
  • формувати навички стрибків, метання, лазіння, повзання, різних видів бігу, ходьби;
  • тренувати окремі групи м’язів тіла — шиї та потилиці, плечового поясу, плеча, передпліччя, кисті, спини, живота, стегна, гомілки, стопи.
Упродовж року плануйте 10-12 нових рухливих ігор. Ознайомте дітей з новою грою і розучуйте її протягом двох-чотирьох днів підряд на прогулянці. Пам’ятайте — перш ніж запропонувати дітям нову гру на певні основні рухи, слід попередньо вивчити їх на фізкультурному занятті. Використовуйте різні варіанти однієї гри. Із квітня по жовтень щодня плануйте різноманітні рухливі ігри з м’ячем.
Як правильно розподілити рухливі ігри впродовж дня
У кожній віковій групі плануйте 8-10 рухливих ігор упродовж дня. Як правильно їх розподілити?
Ранок
Під час ранкового прийому проводьте одну-три рухливі гри малої рухливості:
  • з предметами;
  • з киданням і ловінням предметів;
  • з метанням;
  • хороводні ігри;
  • атракціони;
  • ігрові вправи.
Ці ігри передбачають залучення кількох або невеликої групи дітей. Адже не всі вихованці одночасно приходять у дитсадок. Діти, які поступово підходять, можуть одразу долучитися до гри. Вибирати ведучого не треба, завдання зрозуміле, рухи нескладні.
Рухливі ігри з бігом уранці не проводять.
Прогулянка
Під час першої та другої прогулянки планують по три-чотири гри середньої й великої рухливості:
  • з різними основними рухами;
  • змагального характеру — змагання, естафети;
  • з м’ячами;
  • ігри та вправи з елементами спорту;
  • українські народні рухливі ігри;
  • ігри-ловитки.
Планувати й проводити ігри середньої та великої рухливості сюжетного характеру й безсюжетні на кшталт ловиток слід з усією групою дітей. Це такі ігри: «Квач», «Кіт і миші», «Хитра лисиця», «Вовк у рову», «Гуси-лебеді», «Два морози», «Чия ланка швидше збереться» тощо.
Ігри з елементами спорту, спортивні вправи, змагання, атракціони, ігри з предметами, з м’ячами плануйте та проводьте з підгрупами. Інші діти в цей час грають у пісочниці, у м’яч, стрибають із скакалкою тощо.
Естафети також проводьте за підгрупами. Оптимальна кількість гравців у команді для проведення естафет — 6-8 осіб. Якщо в групі багато дітей, організуйте три-чотири команди. Але такий розподіл може ускладнити суддівство. Тож варто запропонувати дітям змагатися по черзі — спочатку перші дві команди, потім інші.
За підгрупами також організовуйте ігри типу «Лови, кидай, падати не давай», «Їстівне — неїстівне», «Хустинка». Адже дітям нецікаво стояти й чекати, поки до них дійде м’яч, чи сидіти навпочіпки, поки біля них упаде хустинка.
Ведучого в рухливій грі обирайте після кожного програвання за допомогою лічилки чи в інший спосіб. Не обирайте на роль ведучого порушників правил та дітей, яких піймав попередній ведучий.
Якщо в другій половині дня через несприятливі погодні умови діти перебувають у груповому приміщенні, плануйте й проводьте хороводні ігри, ігри малої рухливості, ігри з предметами, атракціони та ігрові вправи за підгрупами.
Вечір
У вечірні години плануйте одну-дві рухливі гри малої рухливості:
  • атракціони;
  • рухливі ігри та ігрові вправи з предметами;
  • хороводні ігри;
  • ігри для розвитку дрібної моторики, окоміру — за столом.
  •  
  • Рекомендації щодо особливостей проведення рухливих ігор у різних вікових групах подано в Таблиці.
Етапи Прийоми
ІІ молодша група середня група старша група
Збір дітей на гру За розпорядженням, іграшкою, звуковим сигналом. Можна почати гру з підгрупою, інші діти приєднаються згодом За попередньою домовленістю, за умовним чи звуковим сигналом, іграшкою, розпорядженням За попередньою домовленістю; за умовним чи звуковим сигналом, але з елементами змагань; закличкою. Вихователь доручає одній дитині зібрати всіх дітей
Розташування дітей Зграйкою. Дітям має бути зручно й добре видно вихователя Півколом Півколом, у шеренгу
Створення ситуативного інтересу Сюрпризний момент; демонстрація іграшки, атрибутів до гри; загадування загадки, використання художнього слова Сюрпризний момент; демонстрація іграшки, атрибутів до гри; загадування загадки; використання художнього слова. Запитання дітям про поведінку персонажів гри Бесіда про раніше побачене, використання художнього слова, загадування загадки, створення ігрової ситуації. Запитання дітям, щоб уточнити їхні знання про поведінку персонажів гри
Повідомлення назви гри та пояснення її змісту Назвати гру. Пояснити зміст поетапно в ході гри: назвати персонажів гри, хто з дітей ким буде, хто де перебуває та що робить Назвати гру. Пояснити зміст гри: назвати персонажів гри, хто де перебуває, хто кого ловить, хто куди біжить, як хто рухається, на які слова які рухи має виконувати. Показати деякі складні рухи, ігрові дії Назвати гру. Пояснити зміст гри: назвати персонажів гри, хто де перебуває, хто що робить, як хто рухається, на які слова які рухи виконувати. Доручити дитині показати деякі рухи, ігрові дії
Пояснення правил гри Пояснити поетапно в ході гри: за якими словами чи сигналом що роботи і як рухатися Пояснити правила: за яким сигналом що робити, як робити, як рухатися Чітко визначити правила: за якими сигналами діяти, як рухатися. Якщо гра відома, пригадати правила за допомогою запитань
Закріплення правил   Поставити кожній дитині запитання щодо правил гри Одна дитина повторює всі правила. Можна допомагати навідними запитаннями
Розподіл ролей У ролі ведучого — вихователь. У ІІ півріччі — дитина (якщо гра знайома). Розподілити ролі за згодою дітей, роздати атрибути, елементи костюмів —нагрудники, наголовники тощо Визначити ведучого за допомогою лічилки. У нових складних іграх ведучий — вихователь Використати лічилку, стрілочку, обруч, паличку, жеребкування, зговірку, розрахунок. Домовитися: ведучий той, хто першим відгадає загадку тощо
Керівництво грою Стимулювати рухову активність дітей, створити радісний настрій. Грати разом із дітьми, виконувати головну роль, допомагати, підказувати, нагадувати, схвалювати, заохочувати дітей.Виконувати другорядну роль, керувати й подавати приклад: як треба бігати, коли й куди тікати Спочатку виконувати головну роль, потім — брати участь у грі, щоб допомогти ведучому, коли не вистачає пари. Підказувати, нагадувати, допомагати, схвалювати, давати сигнали.Стежити, щоб рухи чергувалися з коротким відпочинком. За потреби нагадувати й показувати, як рухатися в ході гри або під час паузи. Виконувати другорядну роль, безпосередньо грати, коли гра нова Виконувати роль судді, за потреби брати участь. Подавати сигнали, підказувати дітям, які розгубилися, допомагати змінити ведучих, схвалювати дітей, стежити за діями, не допускати тривалих статичних поз — стоячи на одній нозі, сидячи навпочіпки.Регулювати фізичне навантаження. За потреби показувати правильні рухи в ході гри або під час паузи. Стежити за дотриманням правил — попереджувати, давати зауваження, видаляти з гри на одне програвання або до кінця гри, знімати бали з команди тощо. Опосередковано супроводжувати гру. Проте брати участь, заохочувати, коли гра потрібна, а в дітей зникає інтерес; коли діти знають правила, але свідомо їх порушують, скажімо не доходять до «вовка»
Підбиття підсумків Підсумок гри — короткий, конкретний, оптимістичний. Обов’язково похвалити дітей (можна від імені головної дійової особи — іграшки) У кінці гри похвалити всіх дітей, відзначити тих, хто виявив спритність, швидкість, не боявся. У разі необхідності зробити зауваження. Оцінити гру так, щоб спонукати дітей задуматися над своїми діями:
•  Яку нову гру вивчили? 
• Усі молодці, а хто в нірці застрягав?
• А чи всі «котики» починали ловити «пташок» після сигналу «Кра!»?
•  Дуже добре грали, «пташки» не боялися «кота», близько до нього підходили, швидко тікали		 Відзначити тих, хто був спритним, швидким, дотримувався правил. Проаналізувати: чи вдалося досягти успіху в грі; хто старанно виконував рухи, дотримувався правил, грав чесно, допомагав; з ким було цікаво, а хто заважав, порушував правила. Вказати на помилки дітей, шляхи їх виправлення:
• Вам сподобалося, як ви сьогодні грали? Сигналу не було, а ви побігли;
• Молодці, «козенята», не боялися «вовка», близько до нього підходили, швидко тікали, стрибали, як справжні козенята;
• Чому Денис жодного разу не влучив у ціль? 
• Капітани, хто з гравців ваших команд був сьогодні найкращий? Чому?
• У яку гру хотіли б пограти наступного разу?
детальніше..
Консультація для педагогів "Вплив логіко-математичних та конструктивних ігор на розумовий розвиток дошкільника" Педагогічна скринька
   11.11.2020 року вихователь-методист провела консультацію для педагогів на тему "Вплив логіко-математичних та конструктивних здібностей на розумовий розвиток дошкільників" з метою підготовки до педагоічної ради.

Навчання математики дітей дошкільного віку немислимо без використання цікавих ігор, завдань, розваг. При цьому роль нескладного цікавого матеріалу визначається з урахуванням вікових можливостей дітей і завдань всебічного розвитку та виховання: активізувати розумову діяльність, зацікавлювати математичним матеріалом, захоплювати і розважати дітей, розвивати розум, розширювати, поглиблювати математичні представлення, закріплювати отримані знання та вміння, вправляти у вживанні їх в інших видах діяльності, новій обстановці.
   Використовуються логіко-математичні ігри з метою формування уявлень, ознайомлення з новими відомостями. При цьому неодмінною умовою є застосування системи ігор і вправ.
Діти дуже активні в сприйнятті задач - жартів, головоломок, логічних вправ. Вони наполегливо шукають хід рішення, який веде до результату. У тому випадку, коли цікава задача доступна дитині, у нього складається позитивне емоційне ставлення до неї, що стимулює розумову активність. Дитині цікава кінцева мета: скласти, знайти потрібну фігуру, перетворити, яка захоплює його.
    З усього різноманіття математичного матеріалу в дошкільному віці найбільше застосування знаходять дидактичні ігри. Основне призначення ігор - забезпечити уміння дітей у розрізненні, виділення, називанні множин предметів, чисел, геометричних фігур, напрямків, і т. д. В дидактичних іграх є можливість формувати нові знання, ознайомлювати дітей зі способами дій. Кожна з ігор вирішує конкретну задачу вдосконалення математичних кількісних, просторових, тимчасових) уявлень дітей.
   Логіко-математичні ігри включаються безпосередньо в зміст занять як одного із засобів реалізації програмних завдань. Місце цих ігор в структурі заняття з розділу «дитина в сенсорно – пізнавальному просторі» визначається віком дітей, метою, значенням, змістом заняття, спрямованого на виконання конкретного завдання формування уявлень. В молодшій групі, особливо на початку року всі заняття повинно бути проведено у формі гри. Логіко - математичні ігри доречні і наприкінці заняття з метою відтворення, закріплення раніше вивченого. Так, у середній групі після ряду вправ на закріплення назв основних властивостей (наявність сторін, кутів) геометричних фігур може бути використана гра «Знайди і назви».
   У формуванні у дітей математичних уявлень широко використовуються цікаві за формою і змістом різноманітні дидактичні ігрові вправи. Вони відрізняються від типових завдань і вправ незвичністю постановки завдання (знайти, здогадатися), несподіванкою піднесення її від імені, якогось літературного казкового героя (Ведмедя, Зайчика). Вони цікаві для дітей, емоційно захоплюють їх. А процес вирішення, пошуку відповіді, заснований на інтерес до завдання, неможливий без активної роботи думки. Цим положенням і пояснюється значення логіко-математичних ігор, завдань і вправ в розумовому і всебічному розвитку дітей. В ході ігор та вправ з цікавим математичним матеріалом діти оволодівають вмінням вести пошук рішення самостійно. Вихователь озброює дітей лише схемою і напрямком аналізу цікавої задачі, що приводить в кінцевому результаті до вирішення. Систематичне вправляння в рішенні задач таким способом розвиває розумову активність, логічне мислення, самостійність думки, творче ставлення до навчальної задачі, ініціативу.
  У дитячому садку в ранковий і вечірній час можна проводити ігри математичного змісту (словесні і з використанням посібників), настільно - друковані, такі, як «фігур Доміно», «Склади картинку», «Арифметичне доміно», «Лото», «Знайди пару», ігри в шашки і шахи. При правильній організації і керівництві з боку вихователів ці ігри допомагають розвитку у дітей пізнавальних здібностей, формуванню інтересу до дій з числами, і геометричними фігурами, величинами, вирішення завдань. Таким чином, математичні уявлення дітей удосконалюються. Але цього недостатньо для виявлення і розвитку різноманітних інтересів і схильностей дошкільнят. Дидактичні ігри організовуються та направляються вихователем. Діти рідко грають в них за власним бажанням. У дитячому садку потрібно створювати такі умови для математичної діяльності дитини, при яких вона виявляла би самостійність при виборі ігрового матеріалу, гри, виходячи за межі, своїх потреб, інтересів. В ході гри, що виникає з ініціативи самої дитини, вона долучається до складної інтелектуальної праці.
    Куточок цікавої математики - це спеціально відведений, математично оснащене іграми, посібниками та матеріалами і певним чином художньо оформлене місце. Організувати його можна, використовуючи звичайні предмети меблів: стіл, шафа, забезпечивши вільний доступ дітей до матеріалів. Цим самим дітям надається можливість вибрати цікаву гру математичного змісту і грати індивідуально або спільно з іншими дітьми, невеликою підгрупою.
Організовуючи куточок цікавої математики, треба виходити з принципу доступності ігор дітям в даний момент і поміщати в куточок такі ігри та ігрові матеріали, освоєння яких дітьми можливі на різних рівнях. Від засвоєння заданих правил та ігрових дій вони переходять до вигадування нових варіантів ігор. Великі варіанти для творчості є в іграх «Танграм», «Колумбове яйце», «Чарівне коло», «Кубики і колір», «Кубики для всіх» та ін. Діти можуть придумувати нові більш складні силуети не тільки одного, але і з 2 - 3 наборів до гри; один і той же силует, наприклад, лисицю, складати з різних наборів.       Для стимулювання колективних ігор і творчої діяльності дошкільнят необхідно використовувати магнітні дошки, фланелеграф з наборами фігур, лічильних  паличок, альбоми для замальовки придуманих ними завдань, складання фігур.
    З різноманіття головоломок найбільш прийнятні в старшому дошкільному віці головоломки з паличками. Їх називають завданнями на кмітливість геометричного характеру, так як в ході рішення, як правило, йде трансфігурація, перетворення одних фігур на інші, а не тільки зміна їх кількості. У дошкільному віці використовуються самі прості головоломки. Необхідно мати набори звичайних рахункових паличок, щоб складати з них наочні задачі - головоломки. Крім цього будуть потрібні таблиці графічно зображеними на них фігурами, які підлягають перетворенню. На зворотному боці таблиці вказується, яке перетворення треба виконати і яка фігура повинна вийти в результаті.
     Особливе місце серед математичних розваг займають ігри на складання площинних зображень предметів, тварин, птахів, будинків, кораблів із спеціальних наборів геометричних фігур. Набори фігур при цьому змінюються не довільно, а являють собою частини розрізаної певним чином фігур: квадрата, трикутника, кола, овалу. Вони цікаві дітям і дорослим. Дітей захоплює результат скласти побачене на зразку або задумане, і вони включаються в активну практичну діяльність по підбору способу розташування фігур з метою створення силуету.
    З різноманіття логіко-математичних ігор і розваг найбільш доступними і цікавими в дошкільному віці є загадки, задачі - жарти. В загадках математичного змісту аналізується предмет з часової точки зору, з кількісної або просторової, помічені прості математичні відносини: Два кільця, два кінця, а посередині цвях (ножиці). Чотири братика під одним дахом живуть (стіл).
Призначення загадок і задач - жартів, цікавих питань полягає в залученні дітей до активної розумової діяльності, вироблення вміння виділяти головні властивості, математичні відносини, замасковані зовнішніми несуттєвими даними. Вони можуть бути використані вихователем в процесі розмов, бесід, спостережень з дітьми за якимись явищами, тобто в тому випадку, коли створюється необхідна ситуація.
    З метою розвитку мислення дітей використовують різні види логічних завдань і вправ. Це задачі на знаходження пропущеної фігури, продовження ряду фігур, знаків, на пошук закономірностей, чисел, завдання типу матричних, на пошук фігури, якої бракує в ряді (знаходження закономірностей, які лежать в основі вибору цієї фігури) та ін., наприклад: Яка з фігур тут зайва і чому? Яке число треба поставити у порожню клітку? Гра «Четвертий зайвий».       Призначення логічних завдань і вправ полягає в активації розумової діяльності дітей, у пожвавленні процесу навчання.
    Ігри на кмітливість, головоломки, цікаві ігри викликають у дітей великий інтерес. Діти можуть, не відволікаючись, довго вправлятися в перетворенні фігур, перекладаючи палички або інші предмети за заданим зразком, за власним задумом. У таких заняттях формуються важливі якості особистості дитини: самостійність, спостережливість, винахідливість, кмітливість, виробляється посидючість, розвиваються конструктивні вміння. У ході вирішення задач на кмітливість, головоломки діти вчаться планувати свої дії, обмірковувати їх, шукати відповідь, здогадуватися про відповідь, проявляючи при цьому творчість.
                                                                                                               
детальніше..
Консультація "Сторітелінг: інтерактивна тека в організації дослідницько-пошукової діяльності" Педагогічна скринька
 
 07.10.2020 року вихователь-методист Кулініч Л.І. провела консультацію для вихователів «Сторітелінг: мистецтво розповідання, або як зацікавити і мотивувати дітей». 

Розповідь — ключовий прийом у роботі вихо­вателя. Ми постійно розказуємо дітям різні оповідки, казки, придумуємо власні сюжети, опи­суємо події з життя, подаємо пізнавальну інфор­мацію… Та чи завжди вихованці слухають нас з інтересом, проймаються тим, про що ми розпо­відаємо?   Як же стати майстерним оповідачем?  Відпо­відь дає сторітелінг.
Що таке сторітелінг?
Сторітелінг ( з англ. storytelling, де story— історія, atelling — розповідання) — мис­тецтво складання і розповідання захопливих історій.
Сторітелінг як технологію у 90-х роках ми­нулого століття розробив і успішно впровадив в управління міжнародною корпорацією аме­риканець Девід Армстронг. Він урахував такий психологічний чинник: розповіді з життя значно легше сприймаються, вони цікавіші, ніж логічні аргументи й сухі міркування, а тому здатні ви­кликати в слухача довіру й мотивувати до певних дій (щось придбати, наприклад)
Насправді людство займалося сторітелінгом завжди. За допомогою міфів, легенд, казок наші пращури передавали з покоління в покоління весь накопичений людством досвід і знання. За основу брали реальні факти, але їм надавали містичного характеру, метафоричності, вдавали­ся до гіперболізації. Такі розповіді були виразні, цікаві, легко асоціювалися з особистим досвідом.
Сьогодення швидкоплинне, стрімке та інфор­маційно перевантажене. Відтак людям необхідні ефективні способи обробки й передачі інформа­ції, як-от сторітелінг.
Хоча ця технологія розроблена для менеджмен­ту та маркетингу, вона може бути корисною і в галу­зі освіти, зокрема в роботі з дошкільнятами.
 Запроваджувати сторітелінг у по­вному обсязі як технологію не варто, оскільки її мета надто широка. Використовуємо його лише як мотиваційний комунікаційний прийом.
У нашому розумінні, завдання сторітелінгу — за допомогою розповіді створити умови для мо­тивації дітей до навчання на занятті або під час освітньої ситуації, викликати симпатію до голов­ного персонажа, який допоможе зацікавити ви­хованців і доступно донести до них потрібну ін­формацію.
 
СТОРІТЕЛІНГ ЯК СЮРПРИЗНИЙ МОМЕНТ.
Сюрпризи — це непередбачувані веселі мо­менти, які завжди викликають у дітей хвилю емоцій: малята пожвавлюються, їхня діяльність активізується. Крім того, сюрпризні моменти створюють ефект новизни, що так потрібно ди­тині дошкільного віку.
Сюрпризні моменти доречні на заняттях, ди­тячих святах, дозвіллі, у повсякденному житті малят. Завжди яскраві, несподівані, вони стиму­люють розвиток творчої фантазії, задовольняють прагнення дітей відкривати в довкіллі щось нове. Дошкільняті цікаво все, він не терпить нудьги, сі­рості, бездіяльності.
Кожен вихователь, готуючись до заняття, за­здалегідь обмірковує сюрпризний момент. Про­те зробити це не так просто. Адже він має впи­суватися в тему заняття: треба продумати все так, аби до вигаданого персонажа можна було звернутися під час заняття, а на завершення не забути з ним попрощатися.
Наведемо перелік прийомів, які доцільно використовувати на мотиваційному (комуніка­тивному) етапі заняття для збудження інтересу дітей, привернення уваги до пропонованого матеріалу.
Прийоми мотивації:
  • Створення проблемних (освіт­ніх) ситуацій.
  • Сторітелінг.
  • Застосування незвичних матері­алів, наочних і технічних засобів.
  • Усі види драматизації.
  • Використання несподіваної, невідомої та су­перечливої інформації.
  • Емоційна насиченість навчального змісту, створення емоційних ситуацій.
  • Використання технік емоційної розрядки, моментів змагання або гри тощо.
Переваги сторітелінгу в роботі з дошкільнятами.
Цікавий засіб урізноманітнення заняття або освітньої ситуа­ції. Допомагає реалізувати індивідуальний підхід та зацікав­лювати дітей. Не потребує витрат і може бути використаний у будь-якому місці та в будь-який час. Розвиває уяву, фантазію та креативність. До речі, як у дітей, так і в педагогів.
Сприяє налагодженню добрих взаємин між вихованцями та педагогом. Під час спілкування, допомоги персонажу відбу­вається обмін емоціями, формуються довіра та емпатія. Знімає психологічне напруження. Під час слухання, обгово­рення, переказування, створення оповідки діти вчаться усві­домлювати свої почуття і говорити про них.
ПОРАДИ ЩОДО ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ.
Найдоречніше використовувати сторітелінг на першому етапі заняття — етапі спілкування, мо­тивації, презентації теми.
Головне на цьому етапі — “зачіпка”, несподі­ванка, дивовижа, зупинка у звичній діяльності, що перетворює її на ситуацію нерозв’язаності, загадковості. Цікава історія допомагає сфокусу­вати увагу дітей на завданні, таким чином ство­рюється освітня ситуація: новий поворот у вже відомому матеріалі, сюжеті.
Потім слід з’ясувати, які запитання виникли у дітей, та визначити тему заняття. Важливо допо­могти вихованцям визначити мету заняття і його результат (виходячи з їхніх вікових та психофізіо­логічних особливостей).
Щоб ефективно використовувати сторітелінг, бажано дотримуватися таких правил.
Правила сторітелінгу.
  • Розповідь на початку заняття (сюр­призний момент) має тривати не біль­ше 2-3 хв. Це має бути непростий або комічний випадок з життя персонажа, мета якого — донести до дітей важ­ливу інформацію.
  • Персонажі (або персонаж) мають бути яскраві, добре знайомі дітям (їхня “фізична” присутність під час розпо­віді не обов’язкова).
  • Ключовим є запитання, на якому зо­середжено увагу слухачів і на яке буде дано відповідь наприкінці історії.
  • Для підтримання уваги дітей важливо забезпечити оптимальний ритм іс­торії (тобто те, наскільки швидко або повільно вона розвивається).
  • Емоційне наповнення оповідки має наближати її до власного досвіду слухачів, аби вони співчували персонажеві, бажали допомогти йому.
  • Діти мають бути учасниками подій, що від­буваються з персонажем і особисто стосу­ються кожного з них.
  • Оповідачу доречно варіювати тон, гучність свого голосу.Розповідання тихим голосом, а іноді навіть пошепки, допомагає слухачам сприйняти сюжет, злитися з ним, співпере­живати персонажам.
  • Бажано супроводжувати розповідь відповід­ними мелодіями і звуками (підготовленими заздалегідь).
  • Розповідь не слід перевантажувати зайвими деталями та наочністю.
Сюжет, який розповідає вихователь, слід роз­вивати за підготовленим планом. Проте для створення захопливої розповіді самої структури замало. Важливо правильно пов’язати всі її еле­менти в єдиний твір. Стиль і тон сторітелінгу — те, що впливає на сприйняття історії.
Основні структурні компоненти сторітелінгу.
Починаємо, як правило, з прив’язки до місця події (де розпочалася історія — реальна, казко­ва, фантазійна тощо).
Далі мають виникнути особливі обставини (хтось зник, зіпсувалися погодні умови, комусь (тваринам, рослинам, казковим персонажам та ін.) потрібна допомога).
Щоб розв’язати проблему, персонаж зали­шає домівку й вирушає назустріч пригодам. Ці пригоди обов’язково завершуються його пере­могою та щасливим поверненням додому.
 Насамкінець — мораль історії (старших до­шкільнят можна залучити до формулювання ви­сновку).
 Деякі структурні компоненти сто­рітелінгу можна об’єднувати залежно від сюжету оповіді.
На початковому етапі, як вихователеві, так надалі й дітям, найдоцільніше використовува­ти адаптований (скорочений) варіант відо­мих карток Володимира Проппа.
Навчаючись за цими картками розповідати оповідки, діти потім переказують їх одноліткам, друзям, батькам. Цей прийом ефективний у роботі з мовленнєво пасивними дітьми. Залучення їх до розповідання власних історій допоможе їм упоратися з проблемами мовлення. 
Сторітелінг  як комунікативний прийом використовується з метою мотивації дітей до навчальної діяльності, або для розвитку в них зв’язного мовлення. 
Отже, існує чимало прийомів мотивації дітей, і стрітелінг –  один із них. 
детальніше..
Руховий режим дітей взимку під час прогулянок Педагогічна скринька  
    Серед багатьох чинників, які впливають на стан здоров'я і працездатності дітей дошкільного віку, руховій діяльності належить особливе місце так, як рухова діяльність - це біологічна потреба організму, від якої залежить фізичний та загальний розвиток дитини.
Рухова активність формує у дітей потребу в здоровому способі життя. Щоб досягти оптимального рухового режиму в нашому дошкільному навчальному закладі створено розвивальне фізкультурне-оздоровче середовище. Для занять на свіжому повітрі об лаштований спортивний майданчик, бігові доріжки, спортивно-ігрове обладнання.
    В руховому режимі перше місце займають ранкова гімнастика, рухливі ігри та фізичні вправи на прогулянці, фізкультхвилинки на заняттях. З метою оптимізації рухового режиму впроваджені оздоровчий біг на свіжому повітрі, ходьба по масажерах, гімнастика після денного сну. В основу рухового режиму в закладі покладено принцип індивідуального-диференційного підходу до кожної дитини.
 Врахування метеорологічних та погодних умови при організації прогулянок
Проведення фізкультурних занять та прогулянок на свіжому повітрі в зимовий час потребує особливої уваги від вихователя, інструктора по фізкультурі та контролю медичної сестри. Обов'язково потрібно продумувати організацію проведення прогулянок та занять. Перш за все необхідно медичній сестрі звернути увагу в зимовий час на температуру повітря, вологість, швидкість руху повітря. Для цього обов'язково при вході до ДНЗ потрібно розмістити термометр для контролю за температурою повітря на вулиці.
 При організації прогулянок у зимовий час керуємось Санітарним регламентом для дошкільних навчальних закладів від Наказ МОЗ № 234 від 24.03.16 року. Прогулянки на відкритому повітрі повинні проводитися не рідше 2 разів на день. Оптимальний час перебування на відкритому повітрі від                      3,5-4години на день з достатньою руховою активністю, дітей одягаємо в зимові куртки, шуби, комбінезони - 4-5 шарів одягу. При цьому на прогулянках діти граються в ігри з середньою руховою активністю. Основними причинами скорочення тривалості перебування на свіжому повітрі є погіршення самопочуття, порушення стану здоров`я дітей, ускладнення метеоумов. При подальшому знижені температури рухова активність збільшується. Прогулянки на вулиці дозволяється проводити при температурі повітря не нижче -16 °С і швидкості руху повітря понад 7м/сек, тому що несприятливі умови погоди відображаються на загальному стані дитини.
 Гігієнічні вимоги до одягу, взуття
Для забезпечення рухового режиму на прогулянці велике значення має правильний підбір одягу та взуття. Одяг має відповідати росту дитини, забезпечувати вільний рух. Тому медичній сестрі слід контролювати, як одягнені діти на прогулянці, чи не перегріваються вони. Нераціонально підібраний одяг погіршує стан дитини, знижує його працездатність. Тому для збереження теплообміну необхідно, щоб одяг був з хлопкових тканин, трикотажних, шерстяних, які добре вбирають вологу.
При проведені контролю за організацією прогулянки взимку звертати увагу на дітей частохворіючих, дітей після переносних захворювань. Їм потрібно займатись в більш теплішому одязі, взуття підбирати відповідно до розміру стопи, щоб не стискало ногу і не погіршувався кровообіг. Після фізкультурного заняття на вулиці чи прогулянки взимку, медсестра або вихователь спостерігає, хто з дітей перегрівся. Обов'язково потрібно розтерти дитину і переодягнути в сухий одяг, звернути увагу на руки (теплі, чи холодні), кому після прогулянки необхідно просушувати одяг чи взуття.
 
Гігієнічні вимоги до проведення рухливих ігор на прогулянці
В холодну погоду на початку прогулянки дається біг, який збільшує кровообіг і зігріває дітей, але помірний, щоб не було перегріву. Рухливі ігри взимку повинні будуватись на знайомих дітям рухах (біг, ходьба, стрибки), які заставляють працювати всі м'язи, і тим самим зігрівають весь організм.
Дуже важливо в морозну погоду чергувати біг з ходьбою, приділяти увагу естафетам. Діти під час естафет жваві, бадьорі, підстрибують, плескають у долоні.
Важливо правильно на прогулянці чергувати вправи і відпочинок, але під час відпочинку діти не повинні залишатись нерухомими. Здійснюючи спостереження за прогулянкою, медсестра слідкує за вихователями, як здійснюється ними підхід до дітей більш повільних, як стимулюють їх до більшої активності, дають їм завдання, підбадьорюють, дуже рухливих стримують.
Ослабленим дітям потрібно надавати менше навантаження, зменшуючи число повторень вправ, скорочувати їх в рухливій грі, зменшувати час бігу і замінювати його ходьбою. Діти після хвороби і ті, що нещодавно вступили до дошкільного закладу, виходять на прогулянку зі всією групою.
Важливим для зберігання фізичного здоров'я дитини є правильне поновлення фізичної активності після хвороб. Для цього необхідною умовою є дотримання орієнтовних термінів поновлення занять з фізкультури.
Взимку для прогулянки добираються такі рухи, які відповідають кліматичним умовам. Якщо достатньо снігу на прогулянці, то більше уваги потрібно приділяти ходьбі на лижах, їзді на санчатах, грі в сніжки, хокей.
В зимовий час при проведенні прогулянок не рекомендується проводити ігри зі співами, віршами, так як це приводить до вдихання великої кількості холодного повітря і може викликати захворювання верхніх дихальних шляхів. Обов'язково потрібно привчати дітей правильно дихати через ніс.
Структура прогулянки в групі дітей молодшогодошкільного віку взимку:
-  Спостереження 5-6 хв
-  Ігри з природнім матеріалом
-  Ходьба і нешвидкий біг у колоні у великому колі, позначеному зафарбованою водою на снігу
-  Гра в сніжки «Хто швидше заліпить коло»
-  Катання парами на санчатах (відстань 20м)
- Гра «Знайди свою пару» з нешвидким бігом
- Ходьба
- Відпочинок, самостійні ігри дітей
- Трудові доручення (тривалість 20 хв)
Пам'ятки щодо організації рухового режиму в ДНЗ
1.   Створюйте умови для різноманітної рухової активності.
2.   Залучайте дітей до активної рухової діяльності на прогулянках.
3.   Хваліть не лише дитину, яка легко і швидко виконала вправи, а й ту, яка вирізняється гіршою координацією рухів, має надлишкову вагу, проте виявила старанність, доклала особистих зусиль.
4.   Враховуйте, що кожна дитина набуває рухового досвіду в притаманному для неї темпі, в залежності від рівня її рухливості, віку, природних можливостей.
5.   Реалізовуйте індивідуальний та диференційований підходи.
6.   Добирайте вправи, ігри з урахуванням роботи і відпочинку м'язів.
7.   Проводьте чергування вправ з масажем.
8.   Пам'ятайте, що діти, які значну частину часу проводять на свіжому повітрі, - енергійні, бадьорі, життєрадісні. В них, зазвичай, добрий апетит і міцний здоровий сон
    Перебування дітей у зимовий період на прогулянці дитячого садка є обов’язковим. Взимку планують ходьбу по колоді, снігових валах, метання в ціль та ін., катання на санчатах, лижах та ковзанах. У будь-яку пору року під час прогулянок широко застосовуються рухливі ігри. Якщо дозволяють погодні умови, з метою закріплення та удосконалення навичок в основних рухах, розвитку спритності та швидкості, починаючи з середньої групи,  дітям пропонують виконання вправ у певній послідовності, використовуючи смуг «перешкод» (колода, дуги, обруч для пролізання, ходьба по закопаних у землю автомобільних покришках та ін.). Оскільки названі вправи вже вивчалися з дітьми під час занять, то виконання їх на смузі «перешкод» не викликає особливих ускладнень у дітей.
Значне місце на прогулянці відводиться вправам спортивного характеру, які планують залежно від періоду року: взимку - катання на санчатах, ковзання на льодових доріжках; ходьба на лижах. Регулярно впроваджуючи їх під час прогулянок, можна істотно активізувати рухову діяльність дітей, особливо в несприятливих погодних умовах (низька температура, сніг).
   Поряд із вправами спортивного характеру, старшим дітям пропонують ігри з елементами спорту: баскетбол, футбол, городки, бадмінтон, настільний теніс та хокей з шайбою без ковзанів (взимку). Навчання вправ спортивного характеру та елементів більшості спортивних ігор проводиться під час занять з фізичної культури, а закріплюються вони в процесі прогулянок.
   Важливим моментом у розподілі ігор та вправ під час прогулянок є чергування фізичного навантаження з відпочинком, більш інтенсивних фізичних вправ з менш рухливими.
  При проведенні ігор та вправ слід застосовувати різні способи організації дітей. Так, рухливі ігри вихователь проводить зі всією групою. Кожна гра повторюється 3-5 разів. У вправах спортивного характеру беруть участь також всі діти.
Намагаючись збагатити прогулянки рухливими іграми та фізичними вправами, треба пам'ятати, що рухову активність дітей наприкінці її слід знижувати. Тому незалежно від змісту ранкової прогулянки за 10-15 хвилин до її закінчення рухливість дітей обмежується. Цим забезпечується спокійний перехід їх до обіду та денного сну.
Необхідно доцільно розподіляти рухову активність дітей протягом перебування їх у дошкільному закладі. Особливої уваги потребує друга половина дня, коли часто проводяться малорухливі та спокійні види діяльності у дошкільнят. Тому на вечірній прогулянці слід застосувати більш динамічні засоби фізичної культури (основні рухи, вправи спортивного характеру, ігри, естафети).
   У керівництві руховою діяльністю дітей під час прогулянки можна виділити два етапи. Спочатку вихователь виясняє у дитини інтереси до ігор та вправ, взаємовідносини з однолітками, виявляє її рухову підготовленість. Для розвитку самостійної діяльності дітей створюються необхідні умови: своєчасна допомога кожній дитині у виборі гри та вправ, фізкультурних посібників. На цьому етапі застосовуються такі методи та прийоми: спільне виконання вправ дитини зі своїми однолітками, пояснення та показ більш складних елементів рухів, заохочення. Основним напрямком у керівництві руховою активністю дітей у процесі самостійної діяльності є збагачення їх різноманітними рухами.
   На другому етапі здійснюється більш інтенсивний вплив вихователя на рухову активність дітей. Малорухливі діти залучаються до діяльності, яка сприяє розвитку інтересу до ігор та фізичних вправ. Дуже рухливих та збудливих дітей спрямовують на вправи, які вимагають від них точності рухів (метання в ціль, вправи у рівновазі), вони стримують їх від значної рухливості і сприяють формуванню уваги та стриманості. Індивідуальний підхід до дітей різних вікових груп повинен застосовуватися з урахуванням інтересу дитини до ігор та різних видів фізичних вправ.
    Вихователю потрібно добре знати стан здоров'я, фізичний розвиток, рухову підготовленість, особливості поведінки та інші показники індивідуального розвитку дитини. У процесі самостійної рухової діяльності діти в основному самі регулюють фізичне навантаження, змінюючи більш інтенсивні рухи менш інтенсивними і за необхідності роблять паузи. Однак слід спостерігати за станом самопочуття дітей, здійснюючи індивідуальне керівництво їх діяльністю.
   Індивідуальна робота повинна також спрямовуватися на активізацію малорухливих дітей, покращання фізичної та рухової підготовленості більш слабких дошкільнят. Враховуючи індивідуальні особливості дітей, вихователь одним з них надає допомогу у виконанні вправ, а іншим нагадує, як їх робити, підбадьорює та оцінює рухові дії. Деяким дітям пропонує відпочити, попереджуючи їх втому та занадто велике перегрівання від рухової діяльності.         Особливого підходу потребують діти, рухова активність яких обмежується після перенесених хвороб. Слід порадитися з лікарем, які вправи їм можна виконувати і в яких іграх брати активну участь. Поступово цим дітям пропонують більш інтенсивні рухи та динамічні ігри.
    Треба слідкувати, щоб діти частіше вправлялися у тих способах виконання рухів, якими вони володіють гірше. Підтримувати бажання дитини допомагати своїм одноліткам оволодіти важкою для них вправою.
   Таким чином, самостійна рухова діяльність має виняткове значення для формування у дитини звички та потреби у систематичному виконанні фізичних вправ і впливає на всебічний її розвиток. Поряд з закріпленням та удосконаленням різних рухових дій у дітей формується почуття колективізму, виховується товариськість, доброзичливість до своїх товаришів, впевненість у своїх силах.
детальніше..
1 2