Підготовка дитини до шкільного життя
Проблема підготовки дитини до шкільного життя ніколи не виходила з рангу актуальних. Сьогодні її значимість підсилюється ще й особливим розумінням ролі дошкільного дитинства у становленні особистості. Життя переконливо стверджує, що це той віковий період, який забезпечує саме загальний розвиток дитини, що є фундаментом для надбання надалі будь-яких спеціальних знань, умінь, навичок і оволодіння різними видами діяльності. Звідси і відповідна значимість повноцінної реалізації завдання дошкільного виховання - всебічне сприяння розвитку дитячої індивідуальності, забезпечення розвитку тих психічних новоутворень, які є основою саморозвитку дитячої особистості. Саме вони і забезпечують їй нормальне входження у наступний - тривалий, важливий і складний - період шкільного навчання.
   Говорячи про готовність до шкільного учіння, важливо насамперед діагностувати рівень дошкільної психологічної зрілості, а не шкільної. Цілком зрозуміло, що лише психологічно зрілий дошкільник здатний до соціальної адаптації і адекватного входження у навчальну діяльність школяра. Найпершим питанням тут є грамотне визначення змісту поняття «дошкільна зрілість» у психологічному і фізіологічному сенсі. Відомо, що дошкільну зрілість психологи визначають як цілісний психічний стан дитини-дошкільника з оптимальним рівнем розвитку якісних новоутворень, для яких дошкільний період є сенситивним. Основними серед них є такі:
• сформовані соціальні емоції, здатність до емоційної децентрації - вміння стати на позицію іншого, відчути його настрій, здатність відгукнутися на переживання співчуттям, співучастю (здатність до емпатії як афективно-пізнавальне утворення);
• розвинута уява;
• достатній рівень розвитку наочно-образного мислення;
• довільність психічних процесів та саморегуляція;
• сформована мотивація комунікативної соціальної активності;
• адекватна самооцінка.
   У реальному житті дорослі, турбуючись про підготовку дитини до школи, найменше уваги звертають на ігрові дії дитини. А між тим психолого-педагогічна наука і практика щораз стверджують, що у дитини, яка не «прожила» повноцінно всі етапи розвитку власної ігрової діяльності - від маніпулятивних ігрових дій до ігор за правилами, - значно затримується формування відповідної мотивації учіння. Такі діти, за твердженням видатного психолога Лева Виготського, не піднялися до кризи семи років, коли гра вичерпує свої розвивальні можливості, істотно виділяється роль правила, а «зоною найближчого розвитку» стає учіння.
   Власне, так звана «вхідна» шкільна діагностика має виявляти, наскільки повноцінно дитина прожила попередній період розвитку. Міцно закарбоване у свідомості і відповідних чиновників, і пересічних дорослих визначення дошкільного дитинства як підготовчого етапу до шкільного навчання було спричинено поширенням у практиці дитячих садків формалізованої і чітко регламентованої системи навчання дітей, яке за більшістю ознак подібне навчанню у першому класі школи. Розгорнута справедлива критика такого підходу на ґрунті визначення самоцінності дошкільного дитинства породжує інший перекіс - майже повну відмову від систематичного, спеціально організованого навчання, намагання замінити його грою, вільною імпровізованою діяльністю з дітьми. При цьому є загроза не скористатися можливостями сенситивного періоду природного розвитку учбової діяльності дитини на етапі інтенсивного присвоєння нею громадського досвіду, що може призвести в майбутньому до виникнення труднощів при формуванні учбових умінь та навичок у період шкільного життя.
   Водночас виникає небезпека і для самої ігрової діяльності. Переважна спрямованість на розв'язання дидактичних завдань руйнує гру як дитячу самодіяльність, як засіб самовираження особистості дитини. Усе це, врешті решт, завдає серйозної шкоди розвитку дитини. Адже гра для дошкільника - діяльність, що забезпечує розвиток основних новоутворень, які в інших видах діяльності повноцінно не формуються. Маємо на увазі передусім уяву, довільність, саморегуляцію, мотиваційну основу комунікативної соціальної активності, самооцінку. Саме тому характер провідної діяльності дошкільника і є головним показником психологічного розвитку дитини.
 
   Одним із важливих критеріїв дошкільної зрілості є необхідний рівень самостійності дитини. Ознаки самостійності дитини-дошкільника виявляються у:
• здатності організувати і довести до завершення власну діяльність;
• спільній діяльності, зокрема у:
• здатності організувати спільну діяльність, запросивши товариша;
• умінні діяти і взаємодіяти в колективній діяльності з однолітками, узгоджуючи власні бажання з бажаннями інших.
   Важливо враховувати і особливості самооцінки старших дошкільників. Старшому дошкільнику притаманний поступовий перехід від нереалістично високої загальної самооцінки до більш адекватної конкретної самооцінки в різних видах діяльності. На цій основі на кінець дошкільного віку (сьомий рік життя) складається правильна диференційована оцінка особистості. Водночас розвивається здатність обґрунтовувати цю самооцінку, самокритичність. Нездатність до оцінки власних можливостей у конкретних видах діяльності, певних своїх якостей, до усвідомлення переживань і окремих психічних процесів сигналізує про дефіцит емоційної захищеності, підтримки, уваги і любові дорослих. І як наслідок - занижена самооцінка дитини, яка може стати серйозною причиною неуспішності у шкільному житті.


Коментарі:


Ім’я: