Памятки для батьків
Не сваріть ніколи і не карайте малюка за те, що він кусається:
• якщо дитина кусає з цікавості, ви ризикуєте придушити її активність;
• коли кусання — прояв агресії, то покарання може посилити тривожний стан дитини.
Демонструйте дитині, що вам боляче і неприємно. Говоріть сухо, стримано і твердо.
Вловлюйте реакцію малюка, щоб з’ясувати, що зумовило кусання —
захваті чи невдоволення. Проговорюйте вголос ті почуття, які могли спровокувати укус.
Враховуйте обставини. Можливо, дитина кусається тільки за певних обставин. З’ясуйте, що саме спричиняє таку поведінку. Наприклад, вона не розуміє правил гри або стомлюється від великої кількості дітей.
Давайте дитині час заспокоїтися. Якщо дитина кусається через надмір емоцій, відведіть її в тиху кімнату і попросіть трохи посидіти з вами. Коли дитина заспокоїться, вона буде готова вислухати вас.
Давайте дитині змогу висловити її розчарування і гнів.
Стежте за тим, щоб дитина грала у невеликих групах. Це знижує ймовірність того, що дитину переповнять негативні емоції і вона почне кусатися.
Заохочуйте позитивну поведінку дитини. Коли помітите, що дитина добре поводиться, похваліть її. Завдяки цьому вона і далі намагатиметься поводитися саме так.
Відучуйте, а ліпше не навчайте, дитину кусатися:
• не допускайте «агресивних проявів» щодо дорослого;
• не «кусайтеся» самі;
• не розчулюйтеся з укусів у жодному разі;
• будьте уважними до потреб і бажань дитини;
• демонструйте соціально прийнятні форми вираження емоцій чи реагування на ситуації.
СКОРИСТАЙТЕСЯ ПОРАДОЮ!
Руйнівник чи дослідник:
чому дитина ламає іграшки
- Розвінчати міф «Дитина ламає іграшки, бо розбещена і не вміє цінувати речі»
- Дізнатися, як угамувати «руйнівні» наміри дитини й водночас задовольнити її потреби
Виділимо основні причини, через які дитина може вдаватися до руйнівних дій та ламати іграшки.
1. Пізнавальний інтерес
Три-п’ятирічна дитина проявляє дослідницький інтерес до предметного світу — вона хоче збагнути, як все влаштоване і працює. Найпростіший і найдоступніший спосіб це зробити — розібрати, помацати, спробувати, відчути. Дитина не може по-іншому зрозуміти, чому вмикається ліхтарик або із чого зробили м’яч-стрибунець. Бажання осягнути навколишній світ сильніше, аніж усвідомлення того, що іграшка може зламатися. Тому дитина може розібрати ліхтарик на найдрібніші деталі, а м’ячик — просто надкусити.
Гіркий досвід та усвідомлення, що іграшка зіпсувалася, приходять тоді, коли дитина отримає задоволення від дослідницької діяльності. Як наслідок, зламана іграшка може засмутити дитину не менше, ніж батьків, зокрема, якщо вона була улюбленою.
Рекомендації для батьків. Не сваріть дитину за заламану іграшку. Для неї це ще більша прикрість, ніж для вас. Ставтеся із розумінням до особливостей цього вікового періоду, адже протягом нього дитина формує мотивацію навчатися й досліджувати навколишній світ.
Складіть разом із дитиною іграшку, яку вона розібрала. Запропонуйте дитині досліджувати ті іграшки, які не шкода розібрати остаточно і безповоротно. Купуйте допитливій дитині навчальні та розвивальні ігри, конструктори та кубики. Відвідуйте разом із нею виставки, музеї, пізнавальні ігрові майданчики. Аби дитина мала змогу реалізувати свій дослідницький потенціал, залучайте її до практичного життя: готуйте разом, ремонтуйте, прибирайте у квартирі. Використовуйте більше ігор із піском: під час них дитина може ліпити, розділяти й ламати різні пасочки й, відповідно, вивільняти зайву енергію, негативні емоції.
Рекомендації для вихователів. Проводьте для допитливих дітей заняття, під час яких вони матимуть змогу самостійно розбирати і вивчати різні предмети. Попросіть батьків принести іграшки, які діти можуть досліджувати. Ці заняття будуть своєрідною межею дозволеного: так ви зможете зберегти іграшки цілісінькими й діти зможуть сповна задовольнити свій дослідницький інтерес. Однак попередьте вихованців, що розбирати чужі іграшки не можна.
2. Злість та образа
Ламати іграшки дитина може тоді, коли злиться чи відчуває образу. Поспостерігайте за дитиною і з’ясуйте, які емоції вона відчуває під час гри, коли саме та за яких умов це відбувається. Наприклад, якщо дошкільник задумався, міцно скрутив іграшку й ненароком зламав її, поговоріть із ним про те, що його турбує, чи зверніться по допомогу до практичного психолога.
Рекомендації для батьків. Навчайте дитину контролювати її почуття, проговорювати емоції. Це дасть їй змогу усвідомити її почуття й адекватно висловлювати емоції.
3. Невдоволення іграшкою
Трапляється, що дитина із якихось причин не може сказати батькам, що іграшка їй не до вподоби, а інших забавок вони не купують. Найдієвіший вихід — зламати іграшку. Тоді, можливо, батьки придбають нові іграшки, які їй сподобаються.
Рекомендації для батьків. Поміркуйте, чи є у вашій сім’ї психологічна свобода, чи може дитина вільно сказати про те, що іграшка їй не сподобалася. Якщо через свою відвертість дитина відчуває провину, сором, злість чи образу, це означає, що вона несе відповідальність за ваші почуття, емоції і ставлення до неї. Дайте дитині змогу мати претензії та говорити про її бажання, навіть якщо вони не збігаються з вашими.
4. Брак уваги
Якщо дитина хоче привернути увагу батьків чи педагога, зламавши якусь річ, вона зробить це, навіть якщо її потім покарають чи насварять. Така поведінка може свідчити, що дитина потребує спілкування, співчуття або підтримки, але не знає, як інакше сказати про це.
Рекомендації для батьків і педагогів. Проявляйте інтерес до дитини якомога частіше, а не лише тоді, коли вона вдається до радикальних способів, аби привернути вашу увагу.
5. Ігрові фантазії
Під час гри дитина може перетворити звичайну ляльку на пацієнта, який зламав руку чи ногу. Іншим разом дитина інсценізує аварію і, щоб надати грі реалістичності, ламає двері й пошкоджує капот іграшкового автомобіля.
Рекомендації для батьків. Не змінюйте одразу зламану іграшку на нову. Натомість запропонуйте дитині разом її відремонтувати. Підберіть для таких ігор недорогі іграшки.
6. Особливості темпераменту
Активна й надто чутлива дитина ледве стримує свої емоції, коли її щось не вдається. Вона здатна в одну мить розсердитися і щось розбити чи розірвати.
Рекомендації для батьків. Станьте прикладом для дитини: контролюйте себе й керуйте своїми емоціями. Сприймайте яскраві реакції дитини-холерика спокійно, і вона швидше заспокоїться.
ОТЖЕ, здебільшого дитина ламає іграшки не тому, що надто розбещена і не цінує батьківську увагу чи марнує їхні гроші. Батьки та педагоги мають вміти бачити справжні мотиви поведінки дитини.
Як не перетворити свято на стрес для дитини
Дитяче свято — нелегке випробування не лише для вихователів, а й для батьків. Коли дитині щось не вдається, вона засмучується, нервує, плаче… У статті — підказки, які убережуть батьків від типових помилок під час підготовки до свята й допоможуть налаштувати дитину перед виступом
ДО ТЕМИ:
Підказки для дорослих, як створити святковий настрій у дітей
Коли вдома ви допомагаєте дитині готуватися до новорічного свята, стримуйте роздратування, якщо їй щось не вдається. Не будьте вимогливими, однак проявляйте наполегливість. Ставтеся до підготовки як до важливого процесу й перетворіть її на захопливе дозвілля. Наприклад, попросіть дитину навчити вас танцю, підберіть разом костюми, подумайте, як ліпше організувати виступ. Налаштовуйте дитину на спільну підготовку в групі позитивно. Говоріть, що свято буде веселим і цікавим, якщо всі діти у групі працюватимуть злагоджено.
Заспокоюйте дитину, якщо вона не готова до виступу
Заздалегідь розповідайте дитині, що іноді не все може вдаватися так, як вона хоче. Утім, у цьому немає нічого страшного чи ганебного.
Якщо дитина хворіла, а потім опинилася на інтенсивній репетиції або на святі, вона може розгубитися, не зрозуміти, що треба робити, засмутитися і відмовитися виступати.
Поясніть дитині, що завжди можна знайти спосіб, аби брати участь у святі:
• допомагати іншим прийти у красивому вбранні;
• гучно аплодувати і радіти успіхам усієї групи;
• махати батькам;
• встигнути вивчити певний рух, який роблять усі;
• роздавати цукерки і подарунки разом із Дідом Морозом;
• широко усміхатися й просто відпочивати.
Головне — не засмучуватися й отримувати задоволення від святкової атмосфери.
Дайте змогу висловлювати негативні емоції
Не забороняйте дитині говорити, що вона незадоволена чи їй щось не подобається. Не критикуйте її,
не намагайтеся виправити її чи вказати на помилку. Вислухайте дитину і поспівчувайте їй, однак не зосереджуйтеся на негативі.
Адже ви можете його посилити.
Якщо дитина жаліється, що під час підготовки до свята вихователь надто суворий, поясніть їй, що він хвилюється. Вихователеві також може не все вдаватися одразу, тому він засмучується і втомлюється. Поміркуйте разом, як треба поводитися у такій ситуації, а відтак переключіть увагу дитини на щось приємне.
Навчайте отримувати задоволення від підготовки
Коли ви говорите з дитиною про підготовку до новорічного свята, звертайте увагу на ті навички, яких вона набуває: вивчила віршик, слова пісні, навчилася танцювати. Нагадуйте дитині, що вона зможе показати свої нові вміння і під час сімейного свята. Пишайтеся досягненнями вашої дитини.
Намагайтеся не критикувати
Не робіть дитині зауважень. Натомість зосереджуйте увагу дитини на рисах характеру чи уміннях, які допоможуть їй виступити. Наприклад: «Ти умієш виразно читати вірші», «Тобі подобається створювати веселу атмосферу», «Тобі вдалося запам’ятати слова і танцювальні рухи», «Мені подобається твоя наполегливість», «Я бачу, тобі важливо, аби все було красиво», «Ти дуже уважний (-а) до деталей», «Коли ти співаєш, я усміхаюся».
Не прагніть, аби дитина завжди й в усьому була найліпшою, не бійтеся негативних оцінок вихователя чи оточення, якщо її виступ на святі буде невдалим.
Допомагаємо батькам опанувати мистецтво родинного виховання
Виховати щасливу і впевнену в собі дитину — мрія кожної мами і тата. Утім, серед численних «я хочу», «дай», «купи», «не буду» складно стримувати емоції й залишатися ніжними і чуйними батьками. Щоб допомогти мамам і татам знайти спільну мову з дитиною і зрозуміти її особливості, проведіть для них заняття з елементами тренінгу
Корекційна робота в діяльності практичного психолога ЗДО — найскладніша і найвідповідальніша. Основна її мета — сприяти повноцінному психічному та особистісному розвитку дітей. Утім, практичний психолог самотужки — без участі батьків і вихователів — не в змозі впоратися із цим завданням. Тому передумовою ефективної корекційної роботи є тісна співпраця практичного психолога з батьками та педагогами. Вона, насамперед, спрямована:
- допомогти дорослим усвідомити особливості дитини;
- створити сприятливі умови для психологічного й особистісного зростання дитини;
- досягнути єдності виховних впливів на дитину в родині та ЗДО.
Чому взаємодія з батьками важлива
На розвиток особистості дитини найбільше впливає сім’я, зокрема взаємини малюка з батьками.
Модель родинної поведінки, яку дитина засвоює змалку, впливає на її майбутні успіхи та невдачі, формує її світогляд.
Якщо батьки не задовольняють базові потреби дитини в увазі та любові, у неї виникають порушення емоційної сфери та поведінки. А накопичення у сім’ї непорозумінь, агресії і ревнощів, прагнення кожного із батьків перетягнути дитину на свій бік погіршують її психічний стан. Допомогти батькам розв’язати непорозуміння та налагодити взаємини з дитиною має практичний психолог.
З чого почати
Найперше практичний психолог проводить детальну психодіагностику, аби визначати основні потреби дитини і знайти способи задовольнити їх.
Фахівець може скористатися різним діагностичним інструментарієм — проєктивними методиками, метафоричними асоціативними картками, арттерапевтичними техніками, прийомами з пісочної або тілесно-орієнтованої терапії тощо.
Практичний психолог обговорює результати діагностики з батьками під час індивідуальних консультацій. Завдання фахівця на цьому етапі роботи — розповісти батькам про переживання дитини, показати рівень її потенційних можливостей і приховані таланти. Відтак практичний психолог має визначити головне завдання для батьків — створити виховне середовище, у якому дитина зможе розкривати та розвивати свої здібності та вміння. Для цього батьки мають:
- знати і враховувати вікові та психологічні особливості дитини;
- розуміти, яку «модель соціалізації» вони прищеплюють дитині;
- усвідомлювати, за якими принципами відбувається сімейна взаємодія;
- прогнозувати, до яких наслідків може призвести їхній педагогічний вплив.
Які форми роботи обрати
Щоб допомогти батькам реалізувати поставлені завдання, у нашому ЗДО діє «Школа відповідального батьківства». Під час її засідань практичний психолог та батьки обговорюють різні питання, які пов’язані із вихованням дитини, дитячо-батьківськими взаєминами, особливостями розвитку дитини тощо.
Ще одна ефективна форма роботи з батьками, яку ми використовуємо, — заняття з елементами тренінгу. Участь у таких заняттях — добровільна. Утім, аби вони були ефективними, батьки мають:
- ділитися власним баченням тієї чи тієї проблеми;
- ставити собі запитання і прагнути знайти відповіді на них;
- співпереживати дитині, ставити себе на її місце;
- долати негативні батьківські сценарії, закладені у них із дитинства.
Отже, одне із основних завдань дорослих, які перебувають поруч із дитиною, — зробити її щасливою. А для цього вони мають розуміти, захищати й підтримувати дитину.
ШАНОВНІ БАТЬКИ!
Скористайтеся порадою!
Вибачатися перед дитиною: коли, як і чи варто!?
Деякі батьки вважають, що попросити вибачення у своєї дитини — це соромно і взагалі підриває їхній авторитет. Чому в батьків виникають такі переконання? Як вони впливають на дитину та взаємини у сім’ї?
Чи завжди батьки праві
Вміння усвідомлювати свою провину й просити вибачення — важливе, бо дає людям змогу співіснувати одне з одним і не конфліктувати. Батьки прагнуть виховати це вміння у дитини з раннього віку. Вони наполягають на тому, щоб дитина навчилася визначати свої помилки і вибачатися перед тими, кого образила.
Трапляються ситуації, коли батьки бувають неправі й ображають дитину. У такому разі здоровий глузд підказує батькам: варто визнати помилку і вибачитися перед дитиною. Утім, саме у такі моменти чимало батьків стикається із сильним, здебільшого неусвідомленим внутрішнім опором, який суперечить логіці й нерідко перемагає її.
Мама насварила п’ятирічного Сашка за те, що він знову взяв печиво без дозволу. Утім, увечері мама з’ясувала, що Сашко не винен: уранці тато з’їв печиво і пішов на роботу. Мама відчуває, що вчинила неправильно й поспішила звинуватити сина у нехтуванні забороною. Та замість того, щоб вибачитися, вона вирішила дозволити сину з’їсти більше цукерок за вечерею, аніж завжди.
Чому складно сказати «Вибач»
Зазвичай батькам заважають вибачитися глибокі неусвідомлені переконання. Вони активізуються тоді, коли виникає почуття провини, і перешкоджають прагненню дорослих помиритися з дитиною. Які ж це переконання?
«Батьки завжди праві». В основі цього переконання — неусвідомлена тривога мам і тат за свій батьківський авторитет. Для батьків визнати, що вони можуть помилятися, — означає зізнатися, що вони мають недоліки і вади. Батьки не можуть показати власну слабкість, бо бояться, що не зможуть захистити дитину, якщо будуть слабкими.
Таке переконання кожне покоління батьків формує ще у своєму дитинстві: вони ставляться до своїх мам і тат як до всемогутніх супергероїв чи божеств, які знають і вміють все. Це враження підкріплюється тим, що дитина повністю залежить від своїх батьків.
Абсолютна сила передбачає цілковиту непогрішимість. Тож аби відповідати внутрішньому образу «хороших батьків», мами і тат прагнуть здаватися і дитині, і собі сильними.
Парадокс: любов і бажання захистити дитину призводять до того, що батьки неусвідомлено забороняють собі вибачатися перед нею. Утім, це також спосіб проявити любов і соціальний захист. Мами і тата роблять так тому, що це оберігає їх від розчарувань в собі, як у батьках.
«Дитина зобов’язана мені» або «Мені немає за що вибачатися». За такими переконаннями стоїть заперечення власної помилки і регресія досвідченого дорослого до дитячої позиції. Причина такого переконання — страх батьків впасти в очах дитини, опинитися з нею на рівні, показати свою слабкість і, насамкінець, людяність. Утім, усі спроби підтримувати статус «ідеальних батьків» — марні. Діти поступово дорослішають і розуміють: батьки — не боги, а люди з позитивними і негативними якостями. І якщо батькам-богам можна лише поклонятися, то батьків-людей можна по-справжньому любити.
«Я вибачаюся не словом, а ділом». Жоден добрий вчинок не замінить щирого вибачення і визнання власної провини. На жаль, не всі мами і тати розуміють це й бувають відвертими. Нерідко фрази батьків «Пробач мене» радше нагадують спроби «відкупитися» від образи дитини і задобрити її, позбавитися необхідності визнавати свою помилку.
Вибачення — прямий і ефективний спосіб примиритися. Батьки мають зрозуміти, що вибачення не позбавляє їх батьківського авторитету, а навпаки, дає змогу показати дитині свою глибоку любов, прихильність та повагу. Тож аби налагодити взаємини, батьки мають відкинути внутрішні суперечності й навчитися просити пробачення у дитини, коли вони завинили перед нею.
Як навчитися вибачатися перед дитиною
Що робити батькам, якщо вони хочуть навчитися вибачатися перед дитиною, але відчувають внутрішній опір?
Щоб додати собі сил, батьки мають:
• знати, що ніколи не просити пробачення у дитини — один зі способів нашкодити їй і прищепити неправильні установки;
• збагнути, що вибачення не робить слабкими чи недостатньо хорошими батьками. Воно робить людяним і засвідчує любов і повагу до дитини;
• усвідомити, що батьки вибачаються не за свою особистість — «Пробач, що я погана мати», адже таке невдале вибачення лише збентежить дитину, а за конкретний вчинок — «Вибач, що я забув про нашу домовленість»;
• ставитися до вибачення, як до важливого виховного методу. Власний приклад — найефективніший спосіб виховання.
• замінити слово «Пробач», якщо його складно вимовити й неусвідомлений опір ще сильний, на «Мені шкода, що так вийшло», або «Я не хотів, щоб так вийшло».
Якщо батькам буде нелегко зробити ці перші кроки для примирення, вони мають нагадати собі, для чого це роблять. Уміння просити вибачення у дитини — це здоровий спосіб підтримувати взаємини у родині й навчити малюка правильно поводитися, якщо він сам буде не правий чи припуститься помилки.
|