Загальна інформація
про кадрове забезпечення педагогічних працівників у 2023 - 2024 н.р.
(кількісні показники)

           План підвищення кваліфікації педагогічних працівників 
Охтирського дошкільного навчального закладу /ясла-садок/ «Ластівка» 
Охтирської міської ради Сумської області на 2024 н. р.

 Кадровий склад закладу освіти згідно з ліцензійними умовами
 

 
Фаховий рівень педагогічних працівників
 

  Маршрут з питань підвищення кваліфікації педагогічних працівників

 Зміни в атестації педагогів 

за Новим положенням про атестацію

Нове Положення не змінило ключових речей: атестація є обо­в’я­зковою і її слід проходити раз на п’ять років. Кваліфікаційні категорії та педагогічні звання, присвоєні до наб­рання чинності нового Положення, дійсні до атестації педагогічних працівників, проведеної згідно з ним. Розглянемо, на які зміни очікувати педагогічним працівникам закладів і дошкільної освіти.

1. Осучаснили процедуру проведення засідання атестаційної комісії.          Карантинні обмеження, з якими стикнулися під час пандемії коронавірусу і воєнний стан, спричинений військовою агре­сією РФ, змусили нас працювати дистанційно, використовувати різні технічні засоби. Тому в нове Положення внесли норми, відповідно до яких засідання атестаційної комісії можна проводити в режимі відеоконференцій. Кожен педагогічний працівник має право подавати відповідній атестаційній комісії атестаційні документи в електрон­ній формі: формат PDF, кожен документ окремим файлом. Комісія повинна підтвердити отримання документів. Атестаційна комісія також може надсилати інформацію про проведення засідань працівнику на електронну адресу, яку він вказав у заяві, запрошувати, надсилати сканований підписаний атестаційний лист. У новому Положенні враховані й форс-мажорні обставини, які унеможливлюють проведення засідання атестаційної комісії чи роботу атестаційної комісії. Атестацію можна відтермінувати до закінчення надзвичайних обставин, які спричинили відтермінування.
2. Збільшили автономію закладів освіти.

Якщо раніше вищу кваліфікаційну категорію, як і відповідні звання, як-от «старший вчитель», «старший вихователь», «вчитель-методист», «вихователь-методист», присвоювали лише атестаційні комісії ІІ і ІІІ рівнів, а комісії І рівня, тобто на рівні закладу освіти, могли тільки порушувати клопотання про присвоєння вищої кваліфікації чи педагогічного звання перед атестаційною комісією ІІ чи ІІІ рівня, то за новим Положенням таке рішення ухвалює атестаційна комісія на рівні закладу освіти. Єдиний щодо кого не може ухвалювати рішення атестаційна комісія І рівня, це керівник закладу освіти. Керівника закладу освіти на відповідність займаній посаді атестує атестаційна комісія ІІ рівня, тобто відповідного органу управління освітою. Є й певні обмеження до атестаційної комісії І рівня. Цю комісію можна створювати тільки у тих закладах освіти, в яких працює понад 15 педагогічних працівників. Якщо їх у закладі менше 15, то атестацію здійснює атестаційна комісія ІІ рівня, тобто атестаційна комісія відповідного органу управління освітою.

1. Визначили вимоги до роботи секретаря атестаційної комісії.

Секретар атестаційної комісії: приймає, реєструє та зберігає документи, які подали педагогічні працівники, до розгляду та під час розгляду їх атестаційною комісією; організовує роботу атестаційної комісії, веде та підписує протоколи засідань атестаційної комісії; оформлює та підписує атестаційні листи; повідомляє педагогічним працівникам про місце і час проведення засідання атестаційної комісії, якщо їх запросили на засідання; забезпечує оприлюднення інформації про діяльність атестаційної комісії: розміщує її на сайті закладу освіти, органу управління у сфері освіти.   4. Змінили вимоги до голосування.

Якщо раніше члени атестаційної комісії ухвалювали рішення про присвоєння чи неприсвоєння педагогічних звань, певних кваліфікаційних категорій таємним голосуванням, то нове Положення дозволяє комісії самій визначати, як проводити голосування: відкрито чи таємно. Відмітку про це потрібно зробити у протоколі. Якщо при ухваленні рішення про присвоєння кваліфікаційної категорії чи педагогічного звання в атестаційній комісії рівна кількість голосів розподілилася між «за» і «проти», рішення ухвалюють на користь педагогічного працівника.

1. Спростили норму щодо підписання протоколу та атестаційних листів.

І протокол засідання атестаційної комісії, й атестаційні листи мають підписувати лише голова та секретар атестаційної комісії. Раніше була норма, що ці документи підписували всі члени атестаційної комісії. У додатку до нового Положення подали приклад оформлення протоколу засідання атестаційної комісії. Якщо атестується голова атестаційної комісії, а головою може бути як керівник закладу освіти, так і його заступник, то він не може головувати. Це стосується тих керівників, які у закладі за сумісництвом займаються викладацькою роботою.

1.  Змінили вимоги щодо вивчення практичного досвіду педагога. Атестаційна комісія може ухвалювати рішення про вивчення практичного досвіду педагогічного працівника, який атестується. Якщо раніше атестаційна комісія обов’язко мала відвідувати заняття, уроки, позаурочні заходи педагога, який атестується, то тепер, якщо немає питань до педагогічної діяльності працівника, то достатньо тих документів, які він подав до атестаційної комісії.
2. Скасували вимогу щодо присутності педагога на засіданні атестаційної комісії.

Раніше рішення про присвоєння кваліфікаційної категорії чи педагогічного звання атестаційна комісія ухвалювала в присутності педагогічного працівника, тобто його запрошували на засідання. Якщо педагог не міг бути присутнім, то повинен був надавати підтверджувальні документи. Згідно з новим Положенням педагог може бути присутнім на засіданні атестаційної комісії, якщо забажає або якщо виникли питання у членів атестаційної комісії чи до тих документів, які подав педагог, чи до певних показників роботи працівника тощо.

1. Змінили вимоги до позачергової атестації.

Раніше позачергову атестацію проводили, якщо у міжатестаційний період у педагогічного працівника були певні досягнення, перемоги в конкурсах тощо, що давало підстави для позачергового розгляду документів. За новим Положенням позачергову атестацію можна проводити не лише за ініціативою педагогічного працівника, а й за ініціативою керівника закладу освіти, якщо він встановив погіршення результатів роботи працівника. Також позачергову атестацію керівника закладу освіти можуть проводити, якщо внаслідок проведення інституційного аудиту в зак­ладі освіти експерти виявили низьку якість освітньої діяльності. У додатку до нового Положення подали приклади оформлення заяви про проведення позачергової атестації та апеляційної заяви.

1. Змінили дату збільшення оплати праці. Керівник закладу освіти протягом трьох робочих днів після засідання атестаційної комісії, за результатами якого педагогічному працівникові було присвоєно (підтверджено) кваліфікаційну категорію, педагогічне звання, має видати відповідний наказ та ознайомити з ним педагогічного працівника під підпис. Наказ керівник має подати до бухгалтерії закладу освіти чи до централізованої бухгалтерії, що здійснює бухгалтерський облік зак­ладу освіти, для нарахування заробітної плати та проведення її перерахунку з дати видання наказу про присвоєння наступної кваліфікаційної категорії або присвоєння педагогічного звання.
2. Визначили сертифікацію як проходження атестації. Якщо педагогічний працівник успішно пройшов сертифікацію, її зараховують як проходження атестації. Сертифікація також є підставою для присвоєння педагогу відповідної кваліфікаційної категорії та/або педагогічного звання. Зарахування сертифікації здійснюється один раз протягом строку дії сертифіката під час чергової або позачергової атестації педагога, що проводять за його ініціативи.
3. Визначили вимоги до присвоєння кваліфікаційних категорій педагогам дитсадків. Кваліфікаційну категорію «спеціаліст другої категорії» присвоюють педагогічним працівникам закладів дошкільної освіти, які мають освітньо-професійний ступінь фахового молодшого бакалавра. Кваліфікаційну категорію «спеціаліст першої категорії» присвоюють педагогічним працівникам закладів дошкільної освіти, які мають освітньо-професійний ступінь фахового молодшого бакалавра або ступінь вищої освіти молодший бакалавр (освітньо-кваліфікаційний рівень молодший спеціаліст). Щодо кваліфікаційної категорії «спеціаліст вищої категорії», то зберігається вимога, що у педагогічного працівника має бути освітній рівень магістр (освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліст).

Деякі питання підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників
{Із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ
№ 1133 від 27.12.2019}
Відповідно до частини шостої статті 59 Закону України “Про освіту” Кабінет Міністрів України постановляє:
1. Затвердити Порядок підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників, що додається.
2. Внести до Порядку та умов надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на забезпечення якісної, сучасної та доступної загальної середньої освіти “Нова українська школа”, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 2018 р. № 237 “Деякі питання надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на забезпечення якісної, сучасної та доступної загальної середньої освіти “Нова українська школа” (Офіційний вісник України, 2018 р., № 32, ст. 1115, № 99, ст. 3289; 2019 р., № 20, ст. 680), зміни, що додаються.
3. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування, крім пункту 17 затвердженого цією постановою Порядку підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників, що набирає чинності з 1 січня 2020 року.

ПОРЯДОК
підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників

Загальна частина
1. Цей Порядок визначає процедуру, види, форми, обсяг (тривалість), періодичність, умови підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників закладів освіти і установ усіх форм власності та сфер управління, включаючи механізм оплати, умови і процедуру визнання результатів підвищення кваліфікації.
Особливості організації підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників, що не суперечать цьому Порядку, визначаються:
у приватних і корпоративних закладах освіти – їх засновниками або уповноваженими ними органами;
у закладах спеціалізованої освіти, закладах із специфічними умовами навчання, закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання – державними органами, до сфери управління яких належать такі заклади освіти.
Підвищення кваліфікації педагогічних та науково-педагогічних працівників закладів освіти і установ (далі – заклади освіти) забезпечується їх засновниками (або уповноваженими ними органами) та органами управління відповідних закладів освіти у межах повноважень та відповідно до законодавства.
2. Педагогічні і науково-педагогічні працівники зобов’язані постійно підвищувати свою кваліфікацію.
3. Метою підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників є їх професійний розвиток відповідно до державної політики у галузі освіти та забезпечення якості освіти.
{Абзац другий пункту 3 виключено на підставі Постанови КМ № 1133 від 27.12.2019}
{Абзац третій пункту 3 виключено на підставі Постанови КМ № 1133 від 27.12.2019}
{Абзац четвертий пункту 3 виключено на підставі Постанови КМ № 1133 від 27.12.2019}
{Абзац п’ятий пункту 3 виключено на підставі Постанови КМ № 1133 від 27.12.2019}
4. Система внутрішнього забезпечення якості освіти закладів освіти, сформована у порядку, визначеному законодавством, включає в себе підвищення кваліфікації.
5. Педагогічні та науково-педагогічні працівники можуть підвищувати кваліфікацію в Україні та за кордоном (крім держави, що визнана Верховною Радою України державою-агресором чи державою-окупантом).
6. Педагогічні і науково-педагогічні працівники можуть підвищувати кваліфікацію за різними формами, видами.
Формами підвищення кваліфікації є інституційна (очна (денна, вечірня), заочна, дистанційна, мережева), дуальна, на робочому місці, на виробництві тощо. Форми підвищення кваліфікації можуть поєднуватись.
Основними видами підвищення кваліфікації є:
навчання за програмою підвищення кваліфікації, у тому числі участь у семінарах, практикумах, тренінгах, вебінарах, майстер-класах тощо;
{Абзац четвертий пункту 6 в редакції Постанови КМ № 1133 від 27.12.2019}
стажування.
{Абзац шостий пункту 3 виключено на підставі Постанови КМ № 1133 від 27.12.2019}
Окремі види діяльності педагогічних та науково-педагогічних працівників, зазначені у пункті 26 цього Порядку, можуть бути визнані як підвищення кваліфікації.
7. Педагогічні та науково-педагогічні працівники самостійно обирають конкретні форми, види, напрями та суб’єктів надання освітніх послуг з підвищення кваліфікації (далі – суб’єкти підвищення кваліфікації).
{Пункт 7 в редакції Постанови КМ № 1133 від 27.12.2019}
8. Обсяг (тривалість) підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників установлюється в годинах та/або кредитах Європейської кредитної трансферно-накопичувальної системи (далі – ЄКТС, (один кредит ЄКТС становить 30 годин) за накопичувальною системою.
Підвищення кваліфікації педагогічними і науково-педагогічними працівниками здійснюється згідно з планом підвищення кваліфікації закладу освіти на певний рік, що формується, затверджується і виконується відповідно до цього Порядку.
Педагогічні і науково-педагогічні працівники мають право на підвищення кваліфікації поза межами плану підвищення кваліфікації закладу освіти на відповідний рік згідно з цим Порядком.
9. Суб’єктом підвищення кваліфікації може бути заклад освіти (його структурний підрозділ), наукова установа, інша юридична чи фізична особа, у тому числі фізична особа – підприємець, що провадить освітню діяльність у сфері підвищення кваліфікації педагогічних та/або науково-педагогічних працівників.
{Абзац перший пункту 9 в редакції Постанови КМ № 1133 від 27.12.2019}
Суб’єкт підвищення кваліфікації може організовувати освітню діяльність у сфері підвищення кваліфікації за місцем провадження власної освітньої діяльності та/або за місцем роботи педагогічних та/або науково-педагогічних працівників, за іншим місцем (місцями) та/або дистанційно, якщо це передбачено договором та/або відповідною програмою.
{Абзац другий пункту 9 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 1133 від 27.12.2019}
Педагогічні та науково-педагогічні працівники можуть підвищувати кваліфікацію у різних суб’єктів підвищення кваліфікації.
10. Програма підвищення кваліфікації затверджується суб’єктом підвищення кваліфікації та повинна містити інформацію про її розробника (розробників), найменування, мету, напрям, зміст, обсяг (тривалість), що встановлюється в годинах та/або в кредитах ЄКТС, форму (форми) підвищення кваліфікації, перелік компетентностей, що вдосконалюватимуться/набуватимуться (загальні, фахові тощо).
Програма також може містити інформацію про:
розподіл годин за видами діяльності (консультація; аудиторна, практична, самостійна і контрольна робота тощо);
особу (осіб), які виконують програму (рівень вищої освіти, категорія, науковий ступінь, педагогічне/вчене звання, місце та/або досвід роботи тощо);
строки виконання програми;
місце виконання програми (за місцезнаходженням суб’єкта підвищення кваліфікації та/або за місцезнаходженням замовника тощо), очікувані результати навчання;
вартість (у разі встановлення) або про безоплатний характер надання освітньої послуги;
графік освітнього процесу;
мінімальну та максимальну кількість осіб в групі;
академічні, професійні можливості за результатами опанування програми;
можливість надання подальшої підтримки чи супроводу;
додаткові послуги (організація трансферу, забезпечення проживання і харчування, перелік можливих послуг для осіб з інвалідністю тощо);
документ, що видається за результатами підвищення кваліфікації тощо.
Обсяг (тривалість) програми підвищення кваліфікації визначається відповідно до її фактичної тривалості в годинах без урахування самостійної (позааудиторної) роботи або в кредитах ЄКТС з урахуванням самостійної (позааудиторної) роботи.
Суб’єкти підвищення кваліфікації можуть розробляти програми підвищення кваліфікації на основі типових програм підвищення кваліфікації, що затверджуються МОН.
Суб’єкти підвищення кваліфікації забезпечують відкритість і доступність інформації про кожну власну програму підвищення кваліфікації шляхом її оприлюднення на своїх веб-сайтах.
{Пункт 10 в редакції Постанови КМ № 1133 від 27.12.2019}
11. Стажування здійснюється за індивідуальною програмою, що розробляється і затверджується суб’єктом підвищення кваліфікації.
Індивідуальна програма стажування повинна містити інформацію про її обсяг (тривалість) та очікувані результати навчання. Індивідуальна програма стажування може містити також іншу інформацію, що стосується проходження стажування педагогічним та/або науково-педагогічним працівником.
Між закладом освіти, працівник (працівники) якого проходить (проходять) стажування, та суб’єктом підвищення кваліфікації укладається договір, що передбачає стажування одного чи декількох працівників. У такому випадку індивідуальна (індивідуальні) програма (програми) є невід’ємним (невід’ємними) додатком (додатками) до договору.
За пропозицією однієї із сторін договору, до нього можуть вноситися зміни (уточнення) шляхом укладення відповідної додаткової угоди (додатка до угоди).
Стажування педагогічних і науково-педагогічних працівників може здійснюватися в закладах освіти, установах, організаціях та на підприємствах.
Стажування педагогічних і науково-педагогічних працівників закладів освіти (крім закладів вищої і післядипломної освіти) може здійснюватися в закладі освіти за місцем роботи працівника або в іншому закладі освіти. Керівником такого стажування призначається педагогічний або науково-педагогічний працівник, який працює у суб’єкта підвищення кваліфікації за основним місцем роботи, має науковий ступінь та/або вчене, почесне чи педагогічне звання (крім звання “старший вчитель”) та/або успішно пройшов сертифікацію в установленому законодавством порядку.
{Абзац шостий пункту 11 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 1133 від 27.12.2019}
Стажування педагогічних і науково-педагогічних працівників закладів вищої і післядипломної освіти може здійснюватися в закладі освіти за місцем роботи працівника, іншому закладі освіти або науковій установі. Керівником такого стажування призначається науково-педагогічний чи науковий працівник, який працює у суб’єкта підвищення кваліфікації за основним місцем роботи, має науковий ступінь та/або вчене звання і не менше десяти років досвіду роботи на посадах науково-педагогічних чи наукових працівників.
Стажування педагогічних і науково-педагогічних працівників у інших суб’єктів підвищення кваліфікації здійснюється під керівництвом працівника, який має відповідний досвід роботи та кваліфікацію (далі – керівник стажування).
{Абзац восьмий пункту 11 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 1133 від 27.12.2019}
{Абзац дев’ятий пункту 11 виключено на підставі Постанови КМ № 1133 від 27.12.2019}
Оплата праці керівника стажування у інших суб’єктів підвищення кваліфікації визначається такими суб’єктами підвищення кваліфікації самостійно або на підставі укладених договорів про стажування педагогічних та/або науково-педагогічних працівників.
{Абзац десятий пункту 11 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 1133 від 27.12.2019}
Один день стажування оцінюється у 6 годин або 0,2 кредиту ЄКТС.
{Абзац одинадцятий пункту 11 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 1133 від 27.12.2019}
{Пункт 12 виключено на підставі Постанови КМ № 1133 від 27.12.2019}
13. За результатами проходження підвищення кваліфікації педагогічним та науково-педагогічним працівникам видається документ про підвищення кваліфікації, технічний опис, дизайн, спосіб виготовлення, порядок видачі та обліку якого визначається відповідним суб’єктом підвищення кваліфікації.
Перелік виданих документів про підвищення кваліфікації оприлюднюється на веб-сайті суб’єкта підвищення кваліфікації протягом 15 календарних днів після їх видачі та містить таку інформацію:
{Абзац другий пункту 13 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 1133 від 27.12.2019}
прізвище та ініціали (ініціал імені) педагогічного або науково-педагогічного працівника, який пройшов підвищення кваліфікації;
форму, вид, тему (напрям, найменування) підвищення кваліфікації та його обсяг (тривалість) в годинах або кредитах ЄКТС;
дату видачі та обліковий запис документа про підвищення кваліфікації.
У документі про підвищення кваліфікації повинні бути зазначені:
повне найменування суб’єкта підвищення кваліфікації (для юридичних осіб) або прізвище, ім’я та по батькові (у разі наявності) фізичної особи, яка надає освітні послуги з підвищення кваліфікації педагогічним та/або науково-педагогічним працівникам (для фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб – підприємців);
тема (напрям, найменування), обсяг (тривалість) підвищення кваліфікації у годинах та/або кредитах ЄКТС;
прізвище, ім’я та по батькові (у разі наявності) особи, яка підвищила кваліфікацію;
опис досягнутих результатів навчання;
дата видачі та обліковий запис документа;
найменування посади (у разі наявності), прізвище, ініціали (ініціал імені) особи, яка підписала документ від імені суб’єкта підвищення кваліфікації та її підпис.
Документи про підвищення кваліфікації (сертифікати, свідоцтва тощо), що були видані за результатами проходження підвищення кваліфікації у суб’єктів підвищення кваліфікації – нерезидентів України, можуть містити іншу інформацію, ніж визначено цим пунктом, та потребують визнання педагогічною (вченою) радою закладу освіти згідно з цим Порядком.
Особливості підвищення кваліфікації педагогічних та науково-педагогічних працівників закладів загальної середньої, дошкільної, позашкільної, професійної (професійно-технічної) та фахової передвищої освіти
14. Педагогічні працівники закладів дошкільної, позашкільної, професійної (професійно-технічної) освіти підвищують свою кваліфікацію згідно з цим Порядком не рідше одного разу на п’ять років відповідно до спеціальних законів.
Кожен педагогічний і науково-педагогічний працівник закладу загальної середньої та фахової передвищої освіти відповідно до Законів України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Про фахову передвищу освіту” зобов’язаний щороку підвищувати кваліфікацію з урахуванням особливостей, визначених цим Порядком.
Підвищення кваліфікації педагогічними працівниками дошкільних, позашкільних, професійних (професійно-технічних) закладів освіти не рідше одного разу на п’ять років, а також щороку – педагогічними та науково-педагогічними працівниками закладів загальної середньої та фахової передвищої освіти є необхідною умовою проходження ними атестації у порядку, визначеному законодавством.
15. Основними напрямами підвищення кваліфікації є:
розвиток професійних компетентностей (знання навчального предмета, фахових методик, технологій);
формування у здобувачів освіти спільних для ключових компетентностей вмінь, визначених частиною першою статті 12 Закону України “Про освіту”;
психолого-фізіологічні особливості здобувачів освіти певного віку, основи андрагогіки;
створення безпечного та інклюзивного освітнього середовища, особливості (специфіка) інклюзивного навчання, забезпечення додаткової підтримки в освітньому процесі дітей з особливими освітніми потребами;
використання інформаційно-комунікативних та цифрових технологій в освітньому процесі, включаючи електронне навчання, інформаційну та кібернетичну безпеку;
мовленнєва, цифрова, комунікаційна, інклюзивна, емоційно-етична компетентність;
{Абзац сьомий пункту 15 в редакції Постанови КМ № 1133 від 27.12.2019}
формування професійних компетентностей галузевого спрямування, опанування новітніми виробничими технологіями, ознайомлення із сучасним устаткуванням, обладнанням, технікою, станом і тенденціями розвитку галузі економіки, підприємства, організації та установи, вимогами до рівня кваліфікації працівників за відповідними професіями (для працівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти);
розвиток управлінської компетентності (для керівників закладів освіти, науково-методичних установ та їх заступників) тощо.
У разі викладання декількох навчальних предметів (дисциплін) педагогічні та науково-педагогічні працівники самостійно обирають послідовність підвищення кваліфікації за певними напрямами у міжатестаційний період в межах загального обсягу (тривалості) підвищення кваліфікації, визначеного законодавством.
16. Загальний обсяг підвищення кваліфікації педагогічного або науково-педагогічного працівника закладу загальної середньої, професійної (професійно-технічної) освіти не може бути менше ніж 150 годин на п’ять років.
{Абзац перший пункту 16 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 1133 від 27.12.2019}
Загальний обсяг підвищення кваліфікації педагогічного працівника закладу дошкільної, позашкільної та фахової передвищої освіти встановлюється його засновником (або уповноваженим ним органом), але не може бути менше ніж 120 годин на п’ять років.
{Абзац другий пункту 16 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 1133 від 27.12.2019}
Керівник, заступники керівника, керівник філії, відділення, циклової, методичної комісії закладу дошкільної, позашкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої освіти, які вперше призначені на відповідну посаду, проходять підвищення кваліфікації відповідно до займаної посади протягом двох перших років роботи.
17. Планування підвищення кваліфікації працівників закладу освіти здійснюється двома етапами. На першому етапі здійснюється перспективне планування у поточному році на наступний календарний рік шляхом затвердження педагогічною радою орієнтовного плану підвищення кваліфікації. Орієнтовний план підвищення кваліфікації повинен містити інформацію про загальну кількість педагогічних працівників, які проходитимуть підвищення кваліфікації, основні напрями та орієнтовний перелік суб’єктів підвищення кваліфікації. Орієнтовний план підвищення кваліфікації формується з урахуванням пропозицій педагогічних працівників і оприлюднюється на інформаційному стенді закладу освіти та на його веб-сайті (у разі відсутності веб-сайту закладу освіти – на веб-сайті органу, у сфері управління якого перебуває заклад освіти) щороку протягом двох робочих днів з дня його затвердження, але не пізніше 25 грудня поточного року. На підставі орієнтовних планів підвищення кваліфікації суб’єкти підвищення кваліфікації, що фінансуються з обласних бюджетів, та їх засновники щороку формують регіональне замовлення для потреб відповідних областей.
{Абзац перший пункту 17 в редакції Постанови КМ № 1133 від 27.12.2019}
Другий етап планування розпочинається після затвердження в установленому порядку кошторису закладу освіти на відповідний рік. Керівник закладу освіти (уповноважені ними особи) невідкладно оприлюднюють загальний обсяг коштів, передбачений для підвищення кваліфікації працівників закладу освіти, які мають право на підвищення кваліфікації за рахунок коштів державного та/або місцевого бюджетів, а також за рахунок інших коштів, передбачених у кошторисі закладу освіти для підвищення кваліфікації.
{Абзац пункту 17 в редакції Постанови КМ № 1133 від 27.12.2019}
Протягом наступних 15 календарних днів з дня отримання зазначеної інформації кожен педагогічний та науково-педагогічний працівник, який має право на підвищення кваліфікації за рахунок зазначених коштів, подає керівникові відповідного закладу освіти (уповноваженій ним особі) пропозицію до плану підвищення кваліфікації на відповідний рік, яка містить інформацію про тему (напрям, найменування) відповідної програми (курсу, лекції, модуля тощо), форми, обсяг (тривалість), суб’єкта (суб’єктів) підвищення кваліфікації (із зазначенням інформації, визначеної цим Порядком), вартість підвищення кваліфікації (у разі встановлення) або про безоплатний характер надання такої освітньої послуги.
18. З метою формування плану підвищення кваліфікації певного закладу освіти на поточний рік пропозиції педагогічних та науково-педагогічних працівників розглядаються його педагогічною радою. За згодою педагогічного або науково-педагогічного працівника його пропозиція може бути уточнена або змінена, зокрема з урахуванням обсягу видатків, передбачених на підвищення кваліфікації. За результатами розгляду педагогічна рада закладу освіти затверджує план підвищення кваліфікації на відповідний рік в межах коштів, затверджених у кошторисі закладу освіти за всіма джерелами надходжень на підвищення кваліфікації на відповідний рік (за винятком коштів самостійного фінансування підвищення кваліфікації педагогічними та науково-педагогічними працівниками).
У разі невідповідності пропозиції вимогам, визначеним абзацом третім пункту 17 цього Порядку, така пропозиція не розглядається.
{Абзац другий пункту 18 в редакції Постанови КМ № 1133 від 27.12.2019}
19. План підвищення кваліфікації певного закладу освіти на відповідний рік включає: список педагогічних та/або науково-педагогічних працівників, які повинні пройти підвищення кваліфікації у цьому році, теми (напрями, найменування), форми, види, обсяги (тривалість) підвищення кваліфікації (у годинах або кредитах ЄКТС), перелік суб’єктів підвищення кваліфікації, строки (графік), вартість підвищення кваліфікації (у разі встановлення) або примітку про безоплатний характер надання такої освітньої послуги чи про самостійне фінансування підвищення кваліфікації педагогічним або науково-педагогічним працівником. План підвищення кваліфікації може містити додаткову інформацію, що стосується підвищення кваліфікації педагогічних та/або науково-педагогічних працівників. План підвищення кваліфікації може бути змінено протягом року в порядку, визначеному педагогічною радою.
За погодженням педагогічного або науково-педагогічного працівника, керівника відповідного закладу освіти (уповноваженої ним особи) і суб’єкта підвищення кваліфікації строки (графік) підвищення кваліфікації такого працівника протягом відповідного року можуть бути уточнені без внесення змін до плану підвищення кваліфікації.
20. На підставі плану підвищення кваліфікації керівник закладу освіти (уповноважена ним особа) забезпечує укладення між закладом освіти та суб’єктом (суб’єктами) підвищення кваліфікації договору про надання освітніх послуг з підвищення кваліфікації на відповідний рік.
Не пізніше 25 грудня працівник повинен поінформувати керівника закладу освіти або уповноважену ним особу про стан проходження ним підвищення кваліфікації у поточному році з додаванням копій отриманих документів про підвищення кваліфікації. Відповідна інформація зберігається в особовій справі працівника відповідно до законодавства.
{Пункт 20 доповнено абзацом згідно з Постановою КМ № 1133 від 27.12.2019}
Особливості підвищення кваліфікації педагогічних та науково-педагогічних працівників закладів вищої та післядипломної освіти
21. Педагогічні та науково-педагогічні працівники закладів вищої та післядипломної освіти підвищують свою кваліфікацію згідно з цим Порядком не рідше одного разу на п’ять років.
Педагогічні (вчені) ради закладів вищої та післядипломної освіти самостійно визначають організаційні питання планування та проведення підвищення кваліфікації педагогічних та науково-педагогічних працівників, які працюють у таких закладах за основним місцем роботи, з урахуванням вимог цього Порядку.
Результати підвищення кваліфікації враховуються під час проведення атестації педагогічних працівників закладів вищої та післядипломної освіти, а також під час обрання на посаду за конкурсом чи укладення трудового договору з науково-педагогічними працівниками таких закладів.
22. Педагогічні та науково-педагогічні працівники закладів вищої та післядипломної освіти можуть підвищувати свою кваліфікацію згідно з цим Порядком у закладі освіти, в якому вони працюють.
Результати підвищення кваліфікації не потребують визнання вченою (педагогічною) радою.
23. Обсяг підвищення кваліфікації педагогічних та науково-педагогічних працівників закладів вищої і післядипломної освіти протягом п’яти років не може бути меншим ніж шість кредитів ЄКТС.
Керівник, заступник керівника закладу вищої, післядипломної освіти, керівник, заступник керівника факультету, інституту чи іншого структурного підрозділу, керівник кафедри, завідувач аспірантури, докторантури закладу вищої освіти, які вперше призначені на відповідну посаду, проходять підвищення кваліфікації відповідно до займаної посади протягом двох перших років роботи. Обсяги такого підвищення кваліфікації визначаються педагогічною (вченою) радою відповідного закладу освіти.
Визнання результатів підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників
24. Результати підвищення кваліфікації у суб’єктів підвищення кваліфікації, що мають ліцензію на підвищення кваліфікації або провадять освітню діяльність за акредитованою освітньою програмою, не потребують окремого визнання чи підтвердження.
Результати підвищення кваліфікації у інших суб’єктів підвищення кваліфікації визнаються рішенням педагогічної (вченої) ради відповідного закладу освіти.
Порядок визнання результатів підвищення кваліфікації педагогічних та/або науково-педагогічних працівників закладів освіти встановлюється педагогічними (вченими) радами відповідних закладів освіти.
25. Педагогічний або науково-педагогічний працівник протягом одного місяця після завершення підвищення кваліфікації подає до педагогічної (вченої) ради закладу освіти клопотання про визнання результатів підвищення кваліфікації та документ про проходження підвищення кваліфікації.
У разі підвищення кваліфікації шляхом інформальної освіти (самоосвіти) замість документа про підвищення кваліфікації подається звіт про результати підвищення кваліфікації або творча робота, персональне розроблення електронного освітнього ресурсу, що виконані в процесі (за результатами) підвищення кваліфікації та оприлюднені на веб-сайті закладу освіти та/або в електронному портфоліо педагогічного або науково-педагогічного працівника (у разі наявності). Форму звіту визначає відповідний заклад освіти.
Клопотання протягом місяця з дня його подання розглядається на засіданні педагогічної (вченої) ради закладу освіти. Вчена рада закладу вищої освіти може доручити розгляд таких питань педагогічним (вченим) радам структурних підрозділів.
Для визнання результатів підвищення кваліфікації педагогічна (вчена) рада заслуховує педагогічного або науково-педагогічного працівника щодо якості виконання програми підвищення кваліфікації, результатів підвищення кваліфікації, дотримання суб’єктом підвищення кваліфікації умов договору та повинна прийняти рішення про:
визнання результатів підвищення кваліфікації;
невизнання результатів підвищення кваліфікації.
У разі невизнання результатів підвищення кваліфікації педагогічна (вчена) рада закладу освіти може надати рекомендації педагогічному або науково-педагогічному працівнику щодо повторного підвищення кваліфікації у інших суб’єктів підвищення кваліфікації та/або прийняти рішення щодо неможливості подальшого включення такого суб’єкта підвищення кваліфікації до плану підвищення кваліфікації закладу освіти до вжиття ним дієвих заходів з підвищення якості надання освітніх послуг.
Результатом підвищення кваліфікації педагогічних та науково-педагогічних працівників у суб’єктів підвищення кваліфікації, що мають ліцензію на підвищення кваліфікації або провадять освітню діяльність за акредитованою освітньою програмою, може бути присвоєння їм повних та/або часткових професійних та/або освітніх кваліфікацій у встановленому законодавством порядку.
26. Окремі види діяльності педагогічних та науково-педагогічних працівників (участь у програмах академічної мобільності, наукове стажування, самоосвіта, здобуття наукового ступеня, вищої освіти можуть бути визнані як підвищення кваліфікації відповідно до цього Порядку.
{Абзац перший пункту 26 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 1133 від 27.12.2019}
Процедура зарахування окремих видів діяльності, їх результатів та обсяг підвищення кваліфікації педагогічних та науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти визначаються педагогічними (вченими) радами відповідних закладів освіти.
27. Участь педагогічних та науково-педагогічних працівників у програмах академічної мобільності на засадах, визначених Законами України “Про освіту”, “Про вищу освіту”, Положенням про порядок реалізації права на академічну мобільність, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2015 р. № 579 (Офіційний вісник України, 2015 р., № 66, ст. 2183), та іншими актами законодавства, визнається педагогічними (вченими) радами відповідних закладів як підвищення кваліфікації педагогічних та науково-педагогічних працівників.
Обсяг підвищення кваліфікації шляхом участі педагогічного або науково-педагогічного працівника у програмі академічної мобільності зараховується в межах визнаних результатів навчання, але не більше ніж 30 годин або один кредит ЄКТС на рік.
28. Наукове стажування науково-педагогічних працівників закладів вищої і післядипломної освіти, що здійснюється відповідно до статті 34 Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність”, може бути визнане вченими радами відповідних закладів як підвищення кваліфікації науково-педагогічних працівників.
Один тиждень наукового стажування науково-педагогічних працівників закладів вищої і післядипломної освіти зараховується як підвищення кваліфікації в обсязі 30 годин або одного кредиту ЄКТС.
29. Результати інформальної освіти (самоосвіти) педагогічних або науково-педагогічних працівників, які мають науковий ступінь та/або вчене, почесне чи педагогічне звання (крім звання “старший вчитель”), можуть бути визнані педагогічними (вченими) радами відповідних закладів як підвищення кваліфікації педагогічних або науково-педагогічних працівників.
{Абзац перший пункту 29 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 1133 від 27.12.2019}
Обсяг підвищення кваліфікації шляхом інформальної освіти (самоосвіти) зараховується відповідно до визнаних результатів навчання, але не більше 30 годин або одного кредиту ЄКТС на рік.
30. Здобуття першого (бакалаврського), другого (магістерського) рівня вищої освіти, третього (освітньо-наукового/освітньо-творчого) рівня або наукового рівня вищої освіти вперше або за іншою спеціальністю у межах професійної діяльності або галузі знань визнається як підвищення кваліфікації педагогічних або науково-педагогічних працівників.
Заклади вищої освіти, які здійснюють підготовку здобувачів за державним (регіональним) замовленням, можуть надавати направлення на навчання за державним (регіональним) замовленням педагогічним (науково-педагогічним) працівникам закладів освіти та науково-методичних установ за заочною або вечірньою формою здобуття освіти в межах вакантних місць відповідної спеціальності (спеціалізації) та курсу (року навчання) в разі відсутності на них здобувачів вищої освіти, які навчаються за кошти фізичних (юридичних) осіб і мають право на переведення на місця державного (регіонального) замовлення відповідно до законодавства.
Обсяг підвищення кваліфікації шляхом здобуття наукового ступеня, рівня вищої освіти зараховується відповідно до встановленого обсягу освітньо-професійної (освітньо-наукової, освітньо-творчої) програми у годинах або кредитах ЄКТС, за винятком визнаних (зарахованих) результатів навчання з попередньо здобутих рівнів освіти.
{Пункт 31 виключено на підставі Постанови КМ № 1133 від 27.12.2019}
Фінансування підвищення кваліфікації
32. Джерелами фінансування підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників є кошти державного, місцевих бюджетів, кошти фізичних та/або юридичних осіб, інші власні надходження закладу освіти та/або його засновника, інші джерела, не заборонені законодавством.
У разі підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників за рахунок коштів державного або місцевого бюджету, інших коштів, затверджених у кошторисі закладу освіти на підвищення кваліфікації, укладення договору між керівником закладу освіти та суб’єктом підвищення кваліфікації із зазначенням джерела фінансування підвищення кваліфікації є обов’язковим.
33. За рахунок коштів, передбачених у кошторисах закладів освіти, здійснюється фінансування підвищення кваліфікації в обсязі, встановленому законодавством, і відповідно до плану підвищення кваліфікації:
педагогічних та науково-педагогічних працівників, які працюють у таких закладах за основним місцем роботи;
педагогічних та науково-педагогічних працівників, які забезпечують надання загальної середньої освіти, працюючи за сумісництвом у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої освіти.
34. Самостійне фінансування підвищення кваліфікації здійснюється:
педагогічними і науково-педагогічними працівниками закладів освіти, які працюють у таких закладах за основним місцем роботи і проходять підвищення кваліфікації поза межами плану підвищення кваліфікації закладу освіти;
іншими особами, які працюють у закладах освіти на посадах педагогічних або науково-педагогічних працівників за суміщенням або сумісництвом.
35. На час підвищення кваліфікації педагогічним або науково-педагогічним працівником відповідно до затвердженого плану з відривом від виробництва (освітнього процесу) в обсязі, визначеному законодавством, за педагогічним або науково-педагогічним працівником зберігається місце роботи (посада) із збереженням середньої заробітної плати.
Витрати, пов’язані з підвищенням кваліфікації, відшкодовуються у порядку, визначеному законодавством.
36. Факт підвищення кваліфікації педагогічного або науково-педагогічного працівника підтверджується актом про надання послуги з підвищення кваліфікації, який складається в установленому законодавством порядку, підписується керівником закладу освіти або уповноваженою ним особою та суб’єктом підвищення кваліфікації. Такий акт є підставою для оплати послуг суб’єкта підвищення кваліфікації згідно з укладеною угодою щодо підвищення кваліфікації.

ЗМІНИ,що вносяться до 

Порядку та умов надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на забезпечення якісної, сучасної та доступної загальної середньої освіти  “Нова українська школа”
1. Підпункт 4 пункту 4 викласти в такій редакції:
“4) підвищення кваліфікації вчителів, які забезпечують здобуття учнями 5-11 (12) класів загальної середньої освіти (крім осіб, визначених в абзацах другому – сьомому підпункту 2 пункту 4 цих Порядку та умов).”.
2. Пункт 5-1 викласти в такій редакції:
“5-1. За рахунок субвенції за напрямом, визначеним підпунктом 4 пункту 4 цих Порядку та умов, здійснюються видатки на оплату послуг з підвищення кваліфікації осіб, визначених підпунктом 4 пункту 4 цих Порядку та умов, що були надані суб’єктами підвищення кваліфікації у порядку, визначеному законодавством.
Відбір державних і комунальних закладів вищої та післядипломної освіти для надання послуг з підвищення кваліфікації осіб, визначених підпунктом 4 пункту 4 цих Порядку та умов, здійснюється розпорядниками субвенції за місцевими бюджетами на конкурсних засадах.”.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАКАЗ
№ 1214 від 30 вересня 2020 року

Про затвердження типових програм
підвищення кваліфікації педагогічних
працівників закладів дошкільної освіти
щодо запобігання проявам насильства

Відповідно до підпункту 13 пункту 4 та пункту 8 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 630, та з метою підвищення методичного та практичного рівнів професійної компетентності педагогічних працівників закладів дошкільної освіти щодо запобігання проявам насильства під час освітнього процесу
НАКАЗУЮ:
1. Затвердити такі, що додаються:

• Типову програму підвищення кваліфікації керівників закладів дошкільної освіти щодо запобігання проявам насильства;
• Типову програму підвищення кваліфікації педагогічних працівників закладів дошкільної освіти щодо запобігання проявам насильства.

2. Директорату дошкільної, позашкільної та інклюзивної освіти (Сальков В.) забезпечити оприлюднення на офіційному вебсайті Міністерства освіти і науки України Типової програми підвищення кваліфікації керівників закладів дошкільної освіти щодо запобігання проявам насильства, Типової програми підвищення кваліфікації педагогічних працівників закладів дошкільної освіти щодо запобігання проявам насильства (далі – типові програми).
3. Рекомендувати закладам післядипломної педагогічної освіти використовувати типові програми під час організації та проведення навчання педагогічних працівників для роботи в закладах дошкільної освіти.
4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра Мандзій Л.
Т. в. о. Міністра                                      Сергій Шкарлет

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
№ 1/9-141 від 04 березня 2020 року
Педагогічним працівникам і директорам
закладів загальної середньої освіти,
місцевим органам виконавчої влади та
органам місцевого самоврядування, їх
органам управління у сфері освіти,
суб’єктам підвищення кваліфікації
Щодо підвищення кваліфікації педагогічних
працівників закладів загальної середньої освіти
Шановні колеги!
Однією з глобальних цілей сталого розвитку, затверджених у 2015 році на саміті ООН, є забезпечення всеохоплюючої і справедливої якісної освіти та заохочення можливості навчання впродовж усього життя для всіх.
5 вересня 2017 року Верховною Радою України було прийнято новий Закон України «Про освіту» (далі – Закон), яким запроваджено нову систему підвищення кваліфікації, що передбачає збільшення та розширення можливостей педагогічних працівників для вдосконалення педагогічної майстерності та професійного зростання впродовж усього життя.
З метою створення та впровадження ефективних механізмів реалізації цього Закону Міністерством освіти і науки України (далі – Міністерство) разом з інститутами громадянського суспільства було – проведено ґрунтовне дослідження щодо основних викликів, потреб і нових підходів до підвищення кваліфікації, з результатами якого можна ознайомити за посиланням https://bit.ly/reportteachandlearn.
Враховуючи результати цього дослідження і консультацій з громадськістю, Міністерством було розроблено та подано на розгляд Уряду новий Порядок підвищення кваліфікації педагогічних та науково-педагогічних працівників (далі – Порядок), що був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 300. Також 27 грудня 2019 року постановою Уряду № 1133 були внесені зміни до цього Порядку.
16 січня 2020 року парламентом прийнято новий Закон України «Про повну загальну середню освіту» (далі – Закон про ПЗСО), в якому деталізовано нові підходи до підвищення кваліфікації педагогічних працівників.
З текстами Закону та Порядку (зі змінами) можна ознайомитися на сайті Верховної Ради України:
З текстом Закону про ПЗСО можна буде ознайомитися на вебсайті Верховної Ради України після його оприлюднення в установленому порядку.
У зв’язку із зазначеним вважаємо за необхідне надати детальні роз’яснення та методичні рекомендації щодо підвищення кваліфікації педагогічних працівників закладів загальної середньої освіти (далі — заклади освіти).
Відповідно до частини другої статті 54 Закону педагогічні працівники зобов’язані постійно підвищувати свій професійний і загальнокультурний рівні та педагогічну майстерність. Але такий обов’язок урівноважується правом педагогічних працівників, визначеним у частині першій цієї статті, на вільний вибір освітніх програм, форм навчання, закладів освіти, установ і організацій, інших суб’єктів освітньої діяльності, що здійснюють підвищення кваліфікації.
Пошук інформації щодо підвищення кваліфікації педагогічний працівник може здійснювати у будь-який спосіб – безпосередньо на сайтах суб’єктів підвищення кваліфікації, на різноманітних інформаційних чи спеціальних ресурсах, у тематичних групах, через запит необхідної інформації безпосередньо у суб’єкта підвищення кваліфікації тощо.
Згідно з частиною першою статті 59 Закону заклади освіти, в яких працюють педагогічні працівники, сприяють їхньому професійному розвитку та підвищенню кваліфікації. Виходячи з цього, Міністерство просить керівництво усіх закладів загальної середньої освіти максимально та активно сприяти професійному розвитку та підвищенню кваліфікації педагогічних працівників на засадах, визначених Законом та Законом про ПЗСО, та за процедурами, визначеними Порядком. Активна підтримка педагогічних працівників адміністрацією закладу – роз’яснення нової процедури підвищення кваліфікації, допомога (у разі потреби) у визначенні компетентностей, удосконалення яких педагогічні працівники потребують найбільше, тощо – є запорукою формування педагогіки партнерства в закладі освіти, його сталого розвитку, збереження здорового мікроклімату в колективі, покращення діяльності закладу освіти та якості освіти загалом.
Відповідно до частини шостої статті 18 Закону підвищення кваліфікації – це набуття особою нових та/або вдосконалення раніше набутих компетентностей у межах професійної діяльності або галузі знань. Саме тому надзвичайно важливим є те, щоб обрані педагогічним працівником будь-які форми і види підвищення кваліфікації реально призводили до набуття нових та/або вдосконалення наявних компетентностей (знань, вмінь, навичок тощо).
Порядок поширюється на підвищення кваліфікації педагогічних працівників, перелік посад яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року № 963 (зі змінами).
Форми і види підвищення кваліфікації
Закон (частина друга статті 59) і Порядок (пункт 6) надають можливість організовувати і забезпечувати підвищення кваліфікації у будь-яких формах і видах. Формами підвищення кваліфікації є інституційна (очна (денна, вечірня), заочна, дистанційна, мережева), дуальна, на робочому місці, на виробництві тощо. Крім того, форми підвищення кваліфікації можуть поєднуватись. Відповідно до пункту 6 Порядку основними видами підвищення кваліфікації є навчання за програмою підвищення кваліфікації (у тому числі участь у семінарах, практикумах, тренінгах, вебінарах, майстер-класах тощо), а також стажування. При цьому основним видом Підвищення кваліфікації педагогічних працівників є «навчання за програмою підвищення кваліфікації». Також відповідно до пункту 9 Порядку педагогічні працівники можуть підвищувати кваліфікацію у різних суб’єктів підвищення кваліфікації. Таким чином, педагогічні працівники мають можливість поєднувати не лише форми підвищення кваліфікації, а й підвищувати кваліфікацію у різних суб’єктів.
У пункті 15 Порядку визначено, що основними напрямами підвищення кваліфікації на сьогодні можуть бути:

• розвиток професійних компетентностей (знання навчального предмета, фахових методик, технологій);
• формування у здобувачів освіти спільних для ключових компетентностей вмінь, визначених частиною першою статті 12 Закону України «Про освіту»;
• психолого-фізіологічні особливості здобувачів освіти певного віку, основи андрагогіки;
• створення безпечного та інклюзивного освітнього середовища, особливості (специфіка) інклюзивного навчання, забезпечення додаткової підтримки в освітньому процесі дітей з особливими освітніми потребами (до таких дітей, зокрема, можуть бути віднесені діти з інвалідністю, обдаровані діти, діти з національних меншин, діти, які не встигають опанувати навчальну програму з різних причин тощо);
• використання інформаційно-комунікативних та цифрових технологій в освітньому процесі, включаючи електронне навчання, інформаційну та кібернетичну безпеку;
• мовленнєва, цифрова, комунікаційна, інклюзивна, емоційно-етична компетентність;
• розвиток управлінської компетентності (для керівників закладів освіти та їх заступників) тощо.

При цьому слова «основні напрями» і «тощо» означають, що це не виключний перелік напрямів підвищення кваліфікації і компетентностей, на вдосконалення яких може бути спрямоване підвищення кваліфікації. Ніхто не може заборонити педагогічному працівникові чи обмежити його право «вільно обирати» будь-які програми підвищення кваліфікації чи їх складові (модулі тощо), форми і види підвищення кваліфікації, а також вільно обирати суб’єкта підвищення кваліфікації. Рекомендуємо педагогічним працівникам робити усвідомлений вибір напряму (напрямів) підвищення кваліфікації за результатами самооцінювання власних фахових і загальних компетентностей і педагогічної майстерності. Таке самооцінювання Є винятково м особистою справою педагогічного працівника, не потребує розроблення будь-яких документів, письмового обгрунтування, звітів тощо. Варто знати, що чинне законодавство до загальних компетентностей відносить соціальні, комунікативні, особистісні, екологічні, етичні тощо (наприклад, володіти професійною термінологією; діяти в нестандартних ситуаціях; працювати в команді; дотримуватися професійної етики; запобігати конфліктним ситуаціям тощо)¹.
Потреба педагогічного працівника у здобутті нових чи поглибленні здобутих раніше компетентностей може бути пов’язана з реальною ситуацією в закладі освіти (наприклад, наявність в класі/школі дітей різного етнічного та/або соціального походження, велика кількість біженців, які не володіють на достатньому рівні державною мовою, поширеність випадків булінгу (цькування), зарахування до класу дитини з інвалідністю тощо). Така потреба може ґрунтуватися і на необхідності виконувати нові обов’язки педагогічного працівника, що визначені Законами України «Про освіту» і «Про повну загальну середню освіту» і стосуються, зокрема, формування педагогіки партнерства, дотримання академічної доброчесності, запобігання та припинення булінгу (цькування), порушення гідності дітей, формування у них культури нетерпимості до проявів дискримінації та корупції, надання дітям домедичної допомоги тощо.
Таким чином, підготовка педагогічного працівника до підвищення кваліфікації може мати такий вигляд: самооцінювання власних професійних (фахових і загальних) компетентностей і педагогічної майстерності, усвідомлення потреби, отримання поради від колег за результатами відкритих уроків чи інших форм спостережень (моніторингу педагогічної діяльності педагогічного працівника), пошук суб’єктів підвищення кваліфікації, які здатні задовольнити ці потреби, вибір форми (форм) і виду (видів) підвищення кваліфікації, які ці суб’єкти можуть запропонувати для врахування потреб педагогічних працівників тощо.
Відповідно до статті 59 Закону і пункту 7 Порядку конкретні види, форми, напрями та суб’єктів підвищення кваліфікації педагогічний працівник обирає самостійно.
Суб’єкти підвищення кваліфікації
Відповідно до частини другої статті 59 Закону педагогічні працівники мають право підвищувати кваліфікацію у закладах освіти, що мають ліцензію на підвищення кваліфікації або провадять освітню діяльність за акредитованою освітньою програмою, та у інших суб’єктів освітньої діяльності, фізичних та юридичних осіб. При цьому частина одинадцята статті 18 Закону зобов’язує отримати ліцензію на підвищення кваліфікації та/або акредитувати відповідні освітні програми лише заклади освіти. Тому наразі безпідставною є вимога до будь-яких інших юридичних осіб, які не мають статусу «закладу освіти», фізичних осіб-підприємців чи фізичних осіб щодо наявності ліцензії на підвищення кваліфікації чи акредитації освітніх програм.
Відповідно до пунктів 17 і 27 частини першої статті 1 Закону суб’єктом освітньої діяльності є фізична або юридична особа (заклад освіти, підприємство, установа, організація), що провадить діяльність, спрямовану на організацію, забезпечення та реалізацію освітнього процесу у формальній та/або неформальній освіті. Крім того, пункт 9 Порядку деталізує Закон, визначаючи, що суб’єктом підвищення кваліфікації може бути заклад освіти (його структурний підрозділ), наукова установа, інша юридична чи фізична особа, у тому числі фізична особа-підприємець, що провадить освітню діяльність у сфері підвищення кваліфікації педагогічних та/або науково-педагогічних працівників.
Звертаємо увагу, що ні Закон, ні Порядок не вимагають ні від педагогічного працівника, ні від педагогічної ради чи керівника закладу освіти вивчати та перевіряти установчі документи (зокрема, статути) юридичних осіб, які пропонують освітні послуги у сфері підвищення кваліфікації, оцінювати їх на предмет відповідності вимогам законодавства тощо. Однак, враховуючи, що відповідно до Закону суб’єкт підвищення кваліфікації має спрямовувати свої зусилля на забезпечення та реалізацію освітнього процесу (системи науково-методичних і педагогічних заходів, спрямованих на розвиток особистості шляхом формування та застосування її компетентностей), основним питанням має стати вивчення, аналіз і оцінювання педагогічним працівником і педагогічною радою програм підвищення кваліфікації, якості послуг з підвищення кваліфікації та переліку очікуваних результатів, а не установчих документів юридичних осіб, що пропонують відповідні послуги.
Також наголошуємо на тому, що законодавство України не надає жодному органу влади, установі чи організації повноважень стосовно виокремлення (виділення) власними листами чи в інший спосіб конкретних суб’єктів підвищення кваліфікації на відповідному ринку освітніх послуг. Тому такі листи не можуть надавати жодних пільг чи привілеїв відповідним суб’єктам, а їх видання (розсилання) є незаконним. Суб’єкти підвищення кваліфікації мають конкурувати на відповідному ринку освітніх послуг на рівних для всіх засадах, пропонуючи педагогічним працівникам найкращі, найзручніші і найвигідніші умови підвищення кваліфікації, у тому числі ґрунтуючись на реальних їхніх потребах і запитах, та забезпечуючи при цьому досягнення педагогічними працівниками задекларованих очікуваних результатів.
Згідно з абзацом другим частини першої статті 51 Закону про ПЗСО кожному педагогічному працівникові гарантується право підвищувати кваліфікацію в комунальному закладі післядипломної освіти, розташованому на території відповідної (за місцем проживання такого педагогічного працівника) області, Автономної Республіки Крим, міста Києва чи Севастополя, що не обмежує його право обрати іншого суб’єкта освітньої діяльності для підвищення своєї кваліфікації. Тут варто чітко зрозуміти, що визначена Законом про ПЗСО додаткова гарантія ніяким чином не заперечує визначеного базовим Законом «Про освіту» загального права педагогічного працівника вільно обирати суб’єкта підвищення кваліфікації.
Програми підвищення кваліфікації
Основні підходи щодо програм підвищення кваліфікації сформульовані у пункті 10 Порядку. Програма підвищення кваліфікації затверджується суб’єктом підвищення кваліфікації та повинна містити інформацію про її розробника (розробників), найменування, мету, напрям, зміст, обсяг 6 (тривалість), що встановлюється в годинах² та/або в кредитах ЄКТС³, форму (форми) підвищення кваліфікації, перелік компетентностей, що вдосконалюватимуться/набуватимуться (загальні, фахові тощо).
Крім того, програма також може бути доповнена інформацією про різні організаційно-змістові особливості проходження підвищення кваліфікації, зокрема про: розподіл годин за видами діяльності (консультація; аудиторна, практична, самостійна і контрольна робота тощо); особу (осіб), які виконують програму (рівень вищої освіти, категорія, науковий ступінь, педагогічне/вчене звання, місце та/або досвід роботи тощо); строки виконання програми; місце виконання програми (за місцезнаходженням суб’єкта підвищення кваліфікації та/або за місцезнаходженням замовника тощо), очікувані результати навчання; вартість (у разі встановлення) або про безоплатний характер надання освітньої послуги; графік освітнього процесу; мінімальну та максимальну кількість осіб в групі; академічні, професійні можливості за результатами опанування програми; можливість надання подальшої підтримки чи супроводу; додаткові послуги (організація трансферу, забезпечення проживання і харчування, перелік можливих послуг для осіб з інвалідністю тощо); документ, що видається за результатами підвищення кваліфікації, тощо.
Кожна програма підвищення кваліфікації має бути оприлюднена на вебсайті суб’єкта підвищення кваліфікації, забезпечуючи таким чином відкритість і доступність інформації про кожну таку програму. Таким чином, оприлюднення на власному вебсайті програми підвищення кваліфікації, яка повинна відповідати зазначеним в абзаці першому пункту 10 Порядку вимогам, є обов’язковою і необхідною умовою для уможливлення педагогічним працівником обрання цієї програми і включення її за рішенням педагогічної ради до відповідного плану підвищення кваліфікації. Крім того, програма може за рішенням суб’єкта підвищення кваліфікації поширюватися на різноманітних інформаційних чи спеціальних ресурсах, у тематичних групах тощо.
Обсяги підвищення кваліфікації
Законом України «Про освіту», який набрав чинності 29 вересня 2017 року, були внесені зміни до Закону України «Про загальну середню освіту», який незабаром втратить чинність у зв’язку з прийняттям нового Закону про ПЗСО. Цими змінами було вперше запроваджено накопичувальну систему визначення обсягу (тривалості) підвищення кваліфікації педагогічних працівників. У новому Законі про ПЗСО збережено такий підхід та визначено, що педагогічні працівники мають підвищувати свою кваліфікацію щорічно, а загальна кількість академічних годин для підвищення кваліфікації протягом п’яти років, яка оплачується за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, не може бути меншою за 150 годин, з яких не менше 10 відсотків загальної кількості годин обов’язково повинні бути спрямовані на вдосконалення знань, вмінь і практичних навичок у частині роботи з учнями з особливими освітніми потребами.
При цьому, законодавство не визначає ні мінімальну, ні максимальну Кількість годин, які педагогічний працівник має присвятити своєму професійному розвитку впродовж одного року. Це питання має вирішуватися педагогічними працівниками з урахуванням багатьох чинників, обставин і можливостей, у тому числі фінансових, обговорюватися і узгоджуватися на педагогічній раді закладу освіти тощо. Водночас підвищувати свою кваліфікацію щорічно є обов’язком і, фактично, невід’ємною складовою педагогічної діяльності кожного педагогічного працівника закладу освіти.
Таким чином, починаючи лише з 28 вересня 2017 року у педагогічних працівників з’явився обов’язок щорічно підвищувати власну педагогічну майстерність, а загальний сукупний обсяг годин, виділених на підвищення кваліфікації, впродовж 5 років не може бути менше 150 годин. Це означає, що до 28 вересня 2022 року ніхто не має права вимагати від педагогічного працівника підтвердження якогось конкретного (і кимось безпідставно визначеного) обсягу підвищення кваліфікації. Єдина на сьогодні вимога може полягати лише у необхідності підтвердити щорічне (тобто, у 2017, 2018, 2019 роках) підвищення кваліфікації (незалежно від обсягу, форми чи виду підвищення кваліфікації). Крім того, у цей 5-річний період, відлік якого розпочався з 25 вересня 2017 року, недоцільно включати обсяг результатів підвищення кваліфікації, здобутих до набрання чинності Законом.
Більш того, необхідно враховувати, що Закон набрав чинності лише в кінці ІІІ кварталу 2017 року і тому педагогічні працівники не мали достатньо часу, щоб врахувати нові вимоги Закону в умовах обмеженості часу, ресурсів і обмеженого ринку освітніх послуг у сфері підвищення кваліфікації. Тому вимагання від педагогічних працівників обов’язкового підтвердження підвищення кваліфікації у 2017 році є неприйнятним.
Також вважаємо, що будь-яка вимога щодо надання документів, які підтверджують підвищення кваліфікації у 2020 році, станом на сьогодні є безпідставною і незаконною, адже конкретний період часу для проходження підвищення кваліфікації протягом календарного року визначає сам педагогічний працівник (наприклад, підвищення кваліфікації протягом вересня-грудня 2020 року буде вважатися достатнім для дотримання вимоги Закону щодо щорічного підвищення кваліфікації у 2020 році).
Звертаємо також увагу і на те, що відповідно до пункту 15 Порядку у разі викладання кількох навчальних предметів педагогічні працівники самостійно обирають послідовність підвищення кваліфікації за певними напрямами у міжатестаційний період у межах загального обсягу (тривалості) підвищення кваліфікації, визначеного законодавством. Отже, підвищення кваліфікації таких працівників упродовж п’яти років має становити сукупно, за всіма посадами, які обіймає педагогічний працівник та/або навчальними предметами, не менше 150 годин. Тому немає жодних правових підстав для збільшення (додавання) таких годин за кожною посадою чи навчальним предметом.
Згідно з пунктом 8 Порядку обсяг (тривалість) підвищення кваліфікації педагогічних працівників установлюється в годинах та/або кредитах Європейської кредитної трансферно-накопичувальної системи (далі – ЄКТС, один кредит ЄКТС становить 30 годин) за накопичувальною системою.
Облік результатів підвищення кваліфікації педагогічних працівників закладу освіти для контролю виконання ними річного плану підвищення кваліфікації та вимог Закону щодо загального обсягу підвищення кваліфікації впродовж 5 років (не менше 150 годин) варто здійснювати на підставі отриманих закладом освіти копій документів про підвищення кваліфікації. Педагогічним працівникам також рекомендується самостійно у довільній формі обліковувати власні результати підвищення кваліфікації з метою уникнення непорозумінь.
Підвищення кваліфікації керівників закладів освіти грунтується на тих же засадах, що і підвищення кваліфікації інших педагогічних працівників, але є особливість, пов’язана з їхніми управлінськими повноваженнями. Зокрема частина четверта статті 38 Закону про ПЗСО передбачає, що керівник (крім приватного закладу) зобов’язаний протягом першого року після призначення на посаду пройти також курс підвищення кваліфікації з управлінської діяльності обсягом не менше 90 навчальних годин. Ці 90 годин мають бути включені до загального обсягу підвищення кваліфікації (не менше 150 годин) впродовж 5 років.
Планування підвищення кваліфікації
Планування підвищення кваліфікації педагогічних працівників закладу освіти здійснюється у два етапи (пункт 17 Порядку).
На першому етапі здійснюється перспективне планування у поточному році на наступний календарний рік шляхом затвердження педагогічною радою на основі пропозицій педагогічних працівників орієнтовного плану підвищення кваліфікації, що має містити інформацію про загальну кількість педагогічних працівників, які проходитимуть підвищення кваліфікації, основні напрями та орієнтовний перелік суб’єктів підвищення кваліфікації. Строк і процедура подання педагогічними працівниками своїх пропозицій до орієнтовного плану є внутрішнім питанням закладу освіти. Орієнтовний план має бути оприлюднений на інформаційному стенді закладу освіти⁴ та на його вебсайті (у разі відсутності вебсайту закладу освіти – на вебсайті органу, у сфері управління якого перебуває заклад освіти)⁵ протягом двох робочих днів з дня його затвердження педагогічною радою, але не пізніше 25 грудня поточного року. Перспективне планування має важливе значення для всіх учасників цього процесу, у тому числі для суб’єктів підвищення кваліфікації, адже останні, враховуючи такі орієнтовні плани, мають можливість попередньо і правильно спланувати свою ефективну роботу на наступний календарний рік з урахуванням загального попиту на їхні освітні послуги, бажаних напрямів, тривалості відповідних програм (зокрема, курсів, модулів тощо), визначитися зі строками та місцем (місцями) підвищення кваліфікації тощо.
Другий етап планування розпочинається після затвердження в установленому порядку кошторису закладу освіти на відповідний рік. Керівник закладу освіти має забезпечити невідкладне оприлюднення загального обсягу коштів, передбаченого для підвищення кваліфікації педагогічних працівників закладу освіти. Протягом наступних 15 календарних днів з дня отримання зазначеної інформації кожен педагогічний працівник має подати керівникові закладу освіти (або уповноваженій ним особі) свою пропозицію до плану підвищення кваліфікації на відповідний рік, яка має містити інформацію про тему (напрям, найменування) відповідної програми (курсу, лекції, модуля тощо), форму (форми), обсяг (тривалість), суб’єкта (суб’єктів) підвищення кваліфікації, вартість підвищення кваліфікації (у разі встановлення) або про безоплатний характер надання такої освітньої послуги.
Відповідно до абзацу другого пункту 18 Порядку у разі невідповідності пропозиції педагогічного працівника зазначеним вимогам, така пропозиція не може бути розглянута. Отже, пропозиція оформляється педагогічним працівником у довільній формі, проте має містити всю інформацію, яка передбачена Порядком, з метою уможливлення її включення до річного плану підвищення кваліфікації.
Згідно з абзацом першим пункту 15 Порядку з метою формування плану підвищення кваліфікації закладу освіти на поточний рік пропозиції педагогічних працівників розглядаються його педагогічною радою. За згодою педагогічного працівника його пропозиція може бути уточнена або змінена, зокрема з урахуванням обсягу видатків, передбачених на підвищення кваліфікації. За результатами розгляду педагогічна рада закладу освіти затверджує план підвищення кваліфікації на відповідний рік у межах коштів, затверджених у кошторисі закладу освіти за всіма джерелами надходжень на підвищення кваліфікації на відповідний рік (за винятком коштів самостійного фінансування підвищення кваліфікації педагогічними працівниками). Слова «за винятком» не означають неможливості включення до відповідного плану будь-яких форм і видів підвищення кваліфікації, що здійснюються педагогічним працівником за власні кошти чи з інших джерел, не заборонених законодавством, тобто безоплатно для педагогічного працівника, та не здійснюються за рахунок бюджетних коштів. Ці слова означають, що педагогічна рада не може впливати на розмір таких коштів, «затверджуючи» їх у відповідному плані, тому в плані має бути відображена не конкретна сума коштів, а інформація про те, що таке підвищення кваліфікації здійснюється за рахунок «самостійного фінансування» чи «безоплатно». Слід також мати на увазі, що відповідно до пункту 8 Порядку педагогічні працівники мають право на підвищення кваліфікації як згідно з планом, так і поза межами плану підвищення кваліфікації закладу освіти на відповідний рік. Вочевидь, поза межами плану відбувається підвищення кваліфікації за рахунок самостійного фінансування педагогічним працівником. Обсяг підвищення кваліфікації «поза межами плану» може бути зарахований на загальних засадах до встановленого Законом мінімального обсягу годин на підвищення кваліфікації. Для такого зарахування підвищення кваліфікації має відповідати вимогам, визначеним Порядком. Підвищення кваліфікації, що відбувається понад 150 годин, є добровільною справою педагогічного працівника і не потребує будь-якого регулювання, визнання чи контролю з боку держави чи адміністрації закладу освіти.
У пункті 19 Порядку визначено, що план підвищення кваліфікації закладу освіти на відповідний рік має включати: список педагогічних працівників, які повинні пройти підвищення кваліфікації у цьому році, теми (напрями, найменування), форми, види, обсяги (тривалість) підвищення кваліфікації (у годинах або кредитах ЄКТС), перелік суб’єктів підвищення кваліфікації, строки (графік), вартість підвищення кваліфікації (у разі встановлення) або примітку про безоплатний характер надання такої освітньої послуги чи про самостійне фінансування підвищення кваліфікації педагогічним працівником. План підвищення кваліфікації може також містити додаткову інформацію, що стосується підвищення кваліфікації педагогічних працівників. Крім того, план підвищення кваліфікації може бути змінено протягом року в порядку, визначеному педагогічною радою. Таким чином, педагогічна рада самостійно визначає механізм та процедури внесення таких змін (уточнень) і доводить їх до відома педагогічних працівників або оприлюднює на інформаційному стенді закладу освіти. Типовим прикладом необхідності внесення змін до плану є прийняття на роботу педагогічного працівника або його звільнення.
Також за погодженням педагогічного працівника, керівника відповідного закладу освіти (уповноваженої ним особи) і суб’єкта підвищення кваліфікації строки (графік) підвищення кваліфікації цього працівника протягом відповідного року можуть бути уточнені без внесення змін до плану підвищення кваліфікації. Таким чином, якщо ситуація потребує лише уточнення (зміни) конкретних строків підвищення кваліфікації, то це можна робити без внесення змін до плану за умови погодження з керівником закладу освіти і суб’єктом підвищення кваліфікації. Форма узгодження – довільна.
Договір про надання послуг з підвищення кваліфікації
Згідно з пунктом 20 Порядку на підставі затвердженого педагогічною радою річного плану підвищення кваліфікації керівник закладу освіти (уповноважена ним особа) забезпечує укладення між закладом освіти та суб’єктом (суб’єктами) підвищення кваліфікації договору про надання освітніх послуг з підвищення кваліфікації на відповідний рік.
Важливо знати, що відповідно до абзацу другого пункту 32 Порядку укладення договору між керівником закладу освіти та суб’єктом підвищення кваліфікації із зазначенням джерела фінансування підвищення кваліфікації є обов’язковим, якщо підвищення кваліфікації здійснюється за рахунок коштів державного або місцевого бюджету, інших коштів, затверджених у кошторисі закладу освіти на підвищення кваліфікації. Таким чином, якщо підвищення кваліфікації здійснюється на підставі затвердженого педагогічною радою плану підвищення кваліфікації, але відповідні освітні послуги надаються на безоплатній основі або за рахунок самостійного фінансування педагогічним працівником, то в таких випадках договір від імені закладу освіти не укладається.
Місце (місця) надання послуг з підвищення кваліфікації
Відповідно до пункту 9 Порядку суб’єкт підвищення кваліфікації може організовувати освітню діяльність у сфері підвищення кваліфікації за місцем провадження власної освітньої діяльності та/або за місцем роботи педагогічних працівників чи за іншим місцем (місцями) та/або дистанційно, якщо це передбачено договором та/або відповідною програмою підвищення кваліфікації.
Місце проведення підвищення кваліфікації обумовлюється в договорі про підвищення кваліфікації та створює широкі можливості для закладів і суб’єктів підвищення кваліфікації організовувати його проведення у найбільш зручний і ефективний спосіб, а також може бути конкурентною перевагою при виборі педагогічними працівниками конкретного суб’єкта підвищення кваліфікації (наприклад, суб’єкт підвищення кваліфікації може не запрошувати педагогічних працівників до себе, а організувати реалізацію своєї програми на базі закладу, якщо в останньому чи в розташованих у територіальній близькості є декілька педагогічних працівників, які виявили бажання підвищувати кваліфікацію за цією програмою – тим самим уможливлюючи для закладу економію коштів).
Документи про підвищення кваліфікації
Відповідно до частини четвертої статті 51 Закону про ПЗСО за результатами успішного підвищення кваліфікації кожен суб’єкт підвищення кваліфікації зобов’язаний видати педагогічному працівникові документ про підвищення кваліфікації, що має містити, зокрема, опис досягнутих ним результатів навчання.
З метою фіксування факту «успішного» підвищення кваліфікації суб’єкт підвищення кваліфікації має встановлювати належні види оцінювання досягнутих результатів, про що варто зазначати у програмі підвищення кваліфікації, а також у документі про підвищення кваліфікації, що буде формувати рівень довіри до зафіксованих у документі результатів навчання.
Відповідно до пункту 13 Порядку технічний опис, дизайн, спосіб виготовлення, порядок видачі та обліку документа про підвищення кваліфікації визначається відповідним суб’єктом підвищення кваліфікації, але має містити таку інформацію:

• повне найменування суб’єкта підвищення кваліфікації (для юридичних осіб) або прізвище, ім’я та по батькові (у разі наявності) фізичної особи, яка надає освітні послуги з підвищення кваліфікації (для фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб – підприємців);
• прізвище та ініціали (ініціал імені) педагогічного працівника, який підвищив кваліфікацію;
• форму, вид, тему (напрям, найменування) підвищення кваліфікації та його обсяг (тривалість) в годинах та/або кредитах ЄКТС;
• опис досягнутих результатів навчання;
• дату видачі та обліковий запис документа про підвищення кваліфікації;
• найменування посади (у разі наявності), прізвище, ініціали (ініціал імені) особи, яка підписала документ від імені суб’єкта підвищення кваліфікації та її підпис.

Документи про підвищення кваліфікації, що були видані за результатами проходження підвищення кваліфікації у суб’єктів підвищення кваліфікації – нерезидентів України, можуть містити іншу інформацію, ніж визначено Порядком, та потребують визнання педагогічною радою закладу освіти згідно з цим Порядком (наприклад, відкриті онлайн-курси іноземних університетів, міжнародні програми, спеціальні мовні кваліфікації тощо).
Перелік виданих документів про підвищення кваліфікації має бути оприлюднений на вебсайті суб’єкта підвищення кваліфікації протягом 15 календарних днів після їх видачі. Форма представлення такого переліку є довільною, але з метою уможливлення перевірки справжності виданих документів варто оприлюднювати таку мінімальну інформацію:

• прізвище та ініціали (пніціал імені) особи, яка підвищила кваліфікацію;
• форму, вид, тему (напрям, найменування) підвищення кваліфікації та його обсяг (тривалість) в годинах та/або кредитах ЄКТС;
• дату видачі та обліковий запис документа про підвищення кваліфікації.

Звертаємо увагу, що відповідно до Закону України «Про захист персональних даних» зазначена вище інформація не належить до персональних даних та може бути розміщена в публічному доступі без додаткової згоди на те педагогічних працівників.
Також Порядок визначає, що педагогічний працівник щороку не пізніше 25 грудня має інформувати керівника закладу освіти (уповноважену ним особу) про стан проходження підвищення кваліфікації у поточному році з додаванням копій отриманих документів про підвищення кваліфікації (сертифікатів, свідоцтв тощо), які після цього мають зберігатися в особовій справі працівника відповідно до законодавства. Місце, умови та формат зберігання оригіналів таких документів педагогічний працівник визначає самостійно.
Акти приймання-передачі наданих послуг з підвищення кваліфікації
Відповідно до пункту 36 Порядку факт підвищення кваліфікації педагогічного працівника підтверджується актом приймання-передачі наданих освітніх послуг з підвищення кваліфікації, який складається в установленому законодавством порядку, підписується керівником закладу освіти або уповноваженою ним особою та суб’єктом підвищення кваліфікації. Такий акт є підставою для оплати послуг суб’єкта підвищення кваліфікації згідно з укладеною угодою щодо підвищення кваліфікації. Акцентуємо увагу на тому, що акт не має складатися, якщо договір не укладався, а послуги з підвищення кваліфікації педагогічний працівник оплачував самостійно чи отримував безоплатно.
Варто знати, що акт є первинним бухгалтерським документом, може бути складений у паперовій або в електронній формі, та має містити всі обов’язкові реквізити, визначені частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»⁶:

• назву документа (форми) і дату його складання;
• назву суб’єкта підвищення кваліфікації;
• зміст та обсяг господарської операції (підвищення кваліфікації), одиницю виміру господарської операції (у годинах та/або кредитах ЄКТС);
• посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
• особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Варто розуміти, що акт підтверджує факт надання послу з підвищення кваліфікації, а не рівень їх якості чи рівень здобутих педагогічним працівником результатів навчання. Тому, навіть за умови необхідності додаткового визнання педагогічною радою відповідних результатів навчання акт має бути підписаний керівником закладу освіти протягом визначеного договором строку за умови відсутності сумнівів щодо факту надання відповідних послуг.
Визнання результатів підвищення кваліфікації педагогічних працівників
Згідно з частиною другою статті 59 Закону результати підвищення кваліфікації у закладах освіти, що мають ліцензію на підвищення кваліфікації або провадять освітню діяльність за акредитованою освітньою програмою, не потребують окремого визнання і підтвердження. Згідно з пунктом 25 Порядку за результатами підвищення кваліфікації такі суб’єкти можуть присвоювати педагогічним працівникам повні та/або часткові професійні та/або освітні кваліфікації у встановленому законодавством порядку. Але для цього, вочевидь, результати підвищення кваліфікації мають відповідати результатам навчання, які вимагаються для присвоєння відповідних кваліфікацій, 1 мають бути засвідчені (підтверджені) в установленому законодавством порядку.
Результати ж підвищення кваліфікації педагогічного працівника у інших суб’єктів освітньої діяльності, фізичних та юридичних осіб мають визнаватися окремим рішенням педагогічної ради. Порядок визнання результатів підвищення кваліфікації у таких суб’єктів встановлюється педагогічною радою. У пункті 25 Порядку визначені основні процедури такого визнання.
Так, зокрема, педагогічний працівник протягом одного місяця після завершення підвищення кваліфікації має подати до педагогічної ради клопотання про визнання результатів підвищення кваліфікації та документ про проходження підвищення кваліфікації. Таке клопотання має бути розглянуте на засіданні педагогічної ради протягом місяця з дня його подання.
Для визнання результатів підвищення кваліфікації педагогічна рада має заслухати педагогічного працівника щодо якості реалізації програми підвищення кваліфікації, результатів підвищення кваліфікації, дотримання суб’єктом підвищення кваліфікації умов договору та повинна прийняти рішення про визнання або невизнання результатів підвищення кваліфікації.
У разі невизнання результатів підвищення кваліфікації педагогічна рада може надати рекомендації педагогічному працівнику щодо повторного підвищення кваліфікації у інших суб’єктів підвищення кваліфікації та/або прийняти рішення щодо неможливості подальшого включення такого суб’єкта підвищення кваліфікації до плану підвищення кваліфікації закладу освіти до вжиття ним дієвих заходів з підвищення якості надання освітніх послуг. Вочевидь, питання встановлення факту «вжиття» суб’єктом підвищення кваліфікації достатніх «дієвих заходів» з метою підвищення якості надання освітніх послуг належить до компетенції педагогічної ради. У разі прийняття педагогічною радою позитивного рішення відповідний суб’єкт підвищення кваліфікації може бути обраний педагогічними працівниками в якості надавача відповідних освітніх послуг і включений до річного плану підвищення кваліфікації.
Оскільки Порядок вже визначив основні засади процедури визнання, то педагогічна рада у затвердженому нею внутрішньому порядку визнання, крім деталізації певних процедур, мала б також зосередити свою увагу на умовах визнання результатів підвищення кваліфікації у таких суб’єктів, що мають бути невід’ємним складником такого порядку. Однією з основних умов такого визнання має бути набуття педагогічним працівником нових та/або вдосконалення наявних компетентностей (знань, вмінь, навичок тощо).
Результати підвищення кваліфікації, здобуті після набрання чинності Законом України «Про освіту» (після 28 вересня 2017 року) у суб’єктів підвищення кваліфікації, що не мають ліцензії на підвищення кваліфікації або акредитованої освітньої програми, підлягають визнанню на загальних засадах.
Визнання окремих видів діяльності педагогічних працівників як результатів підвищення кваліфікації
Окремі види діяльності не є власне підвищенням кваліфікації, проте за своїми результатами можуть бути визнані (зараховані) як підвищення кваліфікації саме у зв’язку з тим, що особа під час відповідної діяльності здобула нові та/або вдосконалила раніше здобуті компетентності у межах професійної діяльності або галузі знань.
Відповідно до пункту 26 Порядку окремі види діяльності педагогічних працівників (зокрема самоосвіта, здобуття наукового ступеня чи ступеня вищої освіти) можуть бути визнані як підвищення кваліфікації відповідно до цього Порядку. Процедура зарахування окремих видів діяльності, їх результатів та обсяг підвищення кваліфікації педагогічних працівників визначаються педагогічними радами закладів освіти.
У пункті 25 Порядку зазначено, що у разі підвищення кваліфікації шляхом інформальної освіти (самоосвіти) замість документа про підвищення кваліфікації подається звіт про результати підвищення кваліфікації або творча робота, персональне розроблення електронного освітнього ресурсу, що виконані в процесі (за результатами) підвищення кваліфікації та оприлюднені на вебсайті закладу освіти та/або в електронному портфоліо педагогічного працівника (у разі наявності). Форму звіту визначає відповідний заклад освіти.
Відповідно до пункту 29 Порядку результати інформальної освіти (самоосвіти) педагогічних працівників, які мають науковий ступінь та/або вчене, почесне чи педагогічне звання (крім звання «старший вчитель»), можуть бути визнані педагогічними радами відповідних закладів як підвищення кваліфікації педагогічних працівників. Обсяг підвищення кваліфікації шляхом інформальної освіти (самоосвіти) зараховується відповідно до визнаних результатів навчання, але не більше 30 годин або одного кредиту ЄКТС на рік.
Акцентуємо увагу, що мова йде лише про тих педагогічних працівників, які мають науковий ступінь та/або вчене, почесне чи педагогічне звання. При цьому, наявність педагогічного звання «старший вчитель» не є достатнім для можливості визнання результатів самоосвіти як підвищення кваліфікації.
Згідно з пунктом 30 Порядку здобуття першого (бакалаврського), другого (магістерського) рівня вищої освіти, третього (освітньо-наукового/освітньо-творчого) рівня або наукового рівня вищої освіти вперше або за іншою спеціальністю у межах професійної діяльності або галузі знань визнається як підвищення кваліфікації педагогічних працівників. Тут варто звернути увагу на те, що здобуття педагогічним працівником відповідного рівня вищої освіти «визнається», а не «може бути визнане» педагогічною радою. Такий підхід пов’язаний з тим, що під час здобуття вищої освіти особа набуває нових компетентностей і таке здобуття відбувається виключно у закладах вищої освіти, які мають ліцензію на освітню діяльність та видають дипломи про вищу освіту, у тому числі державного зразка, за акредитованими освітніми програмами. Водночас таке «визнання» не може замінити обов’язок кожного педагогічного працівника щорічно підвищувати власну кваліфікацію і педагогічну майстерність. Тому таке «визнання» може відбутися лише одноразово (у рік подання до закладу освіти відповідного диплому про вищу освіту).
Обсяг підвищення кваліфікації шляхом здобуття наукового ступеня, рівня вищої освіти зараховується відповідно до встановленого обсягу освітньо-професійної (освітньо-наукової, освітньо-творчої) програми у годинах або кредитах ЄКТС, за винятком визнаних (зарахованих) результатів навчання з попередньо здобутих рівнів освіти. Це означає, що вища освіта, здобута особою до прийняття на посаду педагогічного працівника, не може бути зарахована як підвищення кваліфікації. І, крім того, це означає, що не можна здобуття ступеня вищої освіти зараховувати двічі (повторно), якщо воно вже було зараховане як підвищення кваліфікації.
Фінансування підвищення кваліфікації
Відповідно до частини першої статті 57 Закону держава забезпечує оплату підвищення кваліфікації, що є однією з державних гарантій. Згідно з абзацом першим частини п’ятої статті 59 Закону загальна кількість годин, відведена на підвищення кваліфікації педагогічного працівника, що оплачується за кошти відповідних бюджетів, визначається законодавством. Відповідно до абзацу другого частини восьмої статті 78 Закону підвищення кваліфікації педагогічних працівників в обсязі, визначеному законодавством, здійснюється за кошти державного та місцевих бюджетів.
Саме тому в абзаці четвертому частини восьмої статті 78 Закону (з останніми змінами) зазначено, що обсяг коштів, що додатково виділяються на підвищення кваліфікації педагогічних працівників, заробітна плата яких виплачується за рахунок освітньої субвенції, не може бути меншим 2 відсотків відповідної освітньої субвенції, з яких 1 відсоток виділяється з державного бюджету і 1 відсоток – з бюджетів Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.
Відповідно до частини п’ятої статті 59 Закону кошти на підвищення кваліфікації педагогічних працівників отримує заклад освіти, який розподіляє їх за рішенням педагогічної ради.
Згідно з пунктом 33 Порядку за рахунок коштів, передбачених у кошторисах закладів освіти, здійснюється фінансування підвищення кваліфікації в обсязі, встановленому законодавством, і відповідно до плану підвищення кваліфікації педагогічних працівників, які працюють у таких закладах за основним місцем роботи, а також педагогічних працівників, які забезпечують надання загальної середньої освіти, працюючи за сумісництвом у закладах освіти.
Підвищення кваліфікації педагогічного працівника може фінансуватися також засновником закладу освіти, закладом освіти, в якому він працює, педагогічним працівником, а також іншими фізичними та юридичними особами.
_________________________
¹Методика розроблення професійних стандартів, затверджена наказом Міністерства соціальної політики України від 22.01.2018 № 74, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13 лютого 2018 р. за № 165/31617
²Тут і надалі під терміном «година» розуміється 60 хвилин.
³До відома: відповідно до пункту 14 частини першої статті | Закону України «Про вищу освіту» «кредит Європейської кредитної трансферно-накопичувальної системи (далі – кредит ЄКТС) – одиниця вимірювання обсягу навчального навантаження здобувача вищої освіти, необхідного для досягнення визначених (очікуваних) результатів навчання. Обсяг одного кредиту ЄКТС становить 30 годин. Навантаження одного навчального року за денною формою навчання становить, як правило, 60 кредитів ЄКТС». Цей термін може застосовуватися не лише у сфері вищої освіти та не лише стосовно здобувачів вищої освіти, а в усіх випадках, де у цьому може бути необхідність.
⁴З метою інформування усіх учасників освітнього процесу відповідного закладу освіти.
⁵З метою інформування у тому числі зовнішніх стейхолдерів про плани колективу закладу освіти (засновників, колективи інших закладів освіти (для поширення краших практик), суб’єктів підвищення кваліфікації тощо).

Шановні колеги!

Варто пам’ятати, що однією із засад державної політики у сфері освіти та принципом освітньої діяльності, що визначені статтею 6 Закону, є фінансова, академічна, кадрова та організаційна автономія закладів освіти у межах, визначених законом.
Згідно з пунктом першим частини першої статті 1Закону автономія – право суб’єкта освітньої діяльності на самоврядування, яке полягає в його самостійності, незалежності та відповідальності у прийнятті рішень щодо академічних (освітніх), організаційних, фінансових, кадрових та інших питань діяльності, що провадиться в порядку та межах, визначених законом.
Відповідно до частини третьої статті 2 Закону суб’єкт освітньої діяльності має право самостійно приймати рішення з будь-яких питань у межах своєї автономії, визначеної цим Законом, спеціальними законами та/або установчими документами, зокрема з питань, не врегульованих законодавством.
Отже, з усіх питань, не врегульованих законодавством, заклади освіти мають право брати на себе відповідальність і самостійно приймати відповідні рішення з дотриманням загальних засад доброчесності і справедливості.
В умовах розбудови та становлення нової системи підвищення кваліфікації Міністерство розробило і пропонує для використання орієнтовні форми основних документів, що згадані в Порядку, які можуть бути використані педагогічними працівниками, закладами освіти та суб’єктами підвищення кваліфікації. Відповідні форми можуть бути також розроблені зазначеними учасниками системи підвищення кваліфікації самостійно, виходячи з власних потреб, бачення і особливостей діяльності.
Додатки:
1. Зразок пропозиції педагогічного працівника;
2. Зразок орієнтовного плану підвищення кваліфікації;
3. Зразок річного плану підвищення кваліфікації;
4. Зразок клопотання про визнання результатів підвищення кваліфікації;
5. Зразок договору про надання послуг з підвищення кваліфікації;
6. Зразок акта щодо надання послуг з підвищення кваліфікації.
З повагою
Міністр                            Ганна Новосад
Додаток
до листа МОН України
від 30.07.2020 №  1/9-411

Інструктивно-методичні рекомендації
«Щодо організації діяльності закладів дошкільної освіти
у 2020/2021 навчальному році»

ВИТЯГ З МЕТОДИЧНИХ РЕКОМЕНДАЦІЙ:

У 2020/2021 навчальному році педагогічні працівники ЗДО можуть підвищувати кваліфікацію за різними формами, видами, що визначені Порядком підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 800. Звертаємо увагу, що педагогічні працівники мають право самостійно обирати конкретні форми, види, напрями та суб’єктів надання освітніх послуг з підвищення кваліфікації.
Планування підвищення кваліфікації працівників закладу освіти здійснюється двома етапами. На першому етапі здійснюється перспективне планування у поточному році на наступний календарний рік шляхом затвердження педагогічною радою орієнтовного плану підвищення кваліфікації. Другий етап планування розпочинається після затвердження в установленому порядку кошторису закладу освіти на відповідний рік.
З метою формування плану підвищення кваліфікації закладу освіти на поточний рік пропозиції педагогічних працівників розглядаються його педагогічною радою. Педагогічна рада закладу освіти затверджує план підвищення кваліфікації на відповідний рік.
План підвищення кваліфікації закладу освіти на відповідний рік включає: список педагогічних, які повинні пройти підвищення кваліфікації у цьому році, теми (напрями, найменування), форми, види, обсяги (тривалість) підвищення кваліфікації (у годинах або кредитах ЄКТС), перелік суб’єктів підвищення кваліфікації, строки (графік), вартість підвищення кваліфікації (у разі встановлення) або примітку про безоплатний характер надання такої освітньої послуги чи про самостійне фінансування підвищення кваліфікації педагогічним або науково-педагогічним працівником. План підвищення кваліфікації може бути змінено протягом року в порядку, визначеному педагогічною радою.
Не пізніше 25 грудня працівник повинен поінформувати керівника закладу освіти або уповноважену ним особу про стан проходження ним підвищення кваліфікації у поточному році з додаванням копій отриманих документів про підвищення кваліфікації. Відповідна інформація зберігається в особовій справі працівника відповідно до законодавства.
Звертаємо увагу, що функції забезпечення професійного розвитку педагогічних працівників та здійснення їх науково-методичної підтримки переходять до центрів професійного розвитку педагогічних працівників, які починають діяти з 1 вересня 2020 року на основі Положення про центр професійного розвитку педагогічних працівників, що створено внаслідок реорганізації НМЦ/НМК.
Нормативні документи вивчені. Час спланувати дії помісячно!
У 2021-2022 навчальному році, курси підвищення кваліфікації освітян здійснюються за накопичувальною кредитно-модульною системою (ECTS) та пропону Роз’яснення МОН щодо підвищення кваліфікації та атестації педагогічних працівників
Відповідно до Порядку загальний обсяг підвищення кваліфікації педагогічного працівника закладу загальної середньої, професійної (професійно-технічної) та фахової передвищої освіти не може бути менше ніж 150 годин на п’ять років, а обсяг підвищення кваліфікації педагогічного працівника дошкільного, позашкільного закладу освіти встановлюється його засновником (або уповноваженим ним органом), але не може бути менше ніж 120 годин на п’ять років.
З огляду на відсутність установлених законодавством норм щорічного підвищення кваліфікації, необхідного для проходження чергової атестації, МОН рекомендує атестаційним комісіям, починаючи із 2020 року:
1) установлювати мінімальні вимоги щодо обсягу (кількості годин) підвищення кваліфікації педагогічних працівників закладів загальної середньої, професійної (професійно-технічної) та фахової передвищої освіти, а саме:
(30 годин, якщо завершення атестації припадає на 2020 рік);
60 годин, якщо завершення атестації припадає на 2021 рік;
90 годин, якщо завершення атестації припадає на 2022 рік;
150 годин, якщо завершення атестації припадає на 2023 рік та наступні роки.
2) установлювати мінімальні вимоги щодо обсягу (кількості годин) підвищення кваліфікації педагогічних працівників закладів дошкільної, позашкільної освіти та не менше ніж:
(24 години, якщо завершення атестації припадає на 2020 рік);
48 годин, якщо завершення атестації припадає на 2021 рік;
72 годин, якщо завершення атестації припадає на 2022 рік;
120 годин, якщо завершення атестації припадає на 2023 рік та наступні роки.
Щорічний обсяг (кількість годин) підвищення кваліфікації визначається педагогічним працівником та має бути відображений у відповідному плані підвищення кваліфікації, а в рік проходження атестації має бути не меншим зазначених вище обсягів. При цьому, облік годин підвищення кваліфікації педагогічних працівників здійснюється за накопичувальною системою. Якщо обсяг підвищення кваліфікації визначається в кредитах Європейської кредитної трансферно-накопичувальної системи, то 1 кредит дорівнює 30 годинам.
Згідно з листом Міністерства освіти і науки України від 04.11.2019 № 1/9-683 http://ru.osvita.ua/legislation/Ser_osv/66556/ пропонуються курси на вибір педагога.