ПОРАДИ БАТЬКАМ
«Як розвивати винахідливість дитини-дошкільника?»
1. Стимулюйте й підтримуйте творчу атмосферу вдома, що дозволить дитині говорити, думати, діяти без стресів, хвилювання та страху покарання.
2. Відмовтеся від негайного оцінювання дитячих учинків. Будьте для дитини партнером, помічником, ініціатором та експертом.
3. Серйозно ставтеся до дитячих думок, пропозицій, ініціатив. Не ігноруйте нові
ідеї малюка, навіть, якщо вони здаються Вам смішними.
4. Забезпечте умови, у яких малюк міг би вільно фантазувати, уявляти та експериментувати. Слідкуйте, щоб активні періоди чергувалися розслабленням, коли малюк
може спокійно розмірковувати.
5. Проявляйте гумор і цінуйте його в дитині. Гумор допомагає отримати перспективу та вносить емоційний компонент у взаємини.
6. Ініціюйте та підтримуйте вільну гру, маніпулювання ідеями (наприклад, «А що,
якщо б?..» таке питання дозволяє виявляти фантазію, пробуджує і підтримує допитливість дошкільника).
7. Заохочуйте намагання дитини запитувати та самостійно знаходити варіанти відповідей.
8. Забезпечуйте виникнення стимулюючих ситуацій, що потребують творчого підходу.
9. Використовуйте рольові ігри, пропонуйте малюку розігрувати певну тематичну
ситуацію.
10. Показуйте зразки поведінки: заохочуйте сумніви дитини в ситуаціях, що, на
перший погляд, є несумнівними.
11. Намагайтесь уникати питань «з підказкою» або питань, шо потребують відповідь «так» або «ні».
12. Замість того, щоб ставити запитання, намагайтеся формулювати твердження,
що стимулюють дитину ставити запитання.
13. Не пропонуйте швидко шляхів розв’язання проблеми, краще давайте поетапні
поради, стимулюйте незалежне мислення.
14. Дозволяйте роботи помилки, але будьте обережні, щоб вони не нашкодили
малюку фізично або психічно. На помилках вчаться, оскільки вони є активним пошуком.
15. Інтерпретуйте помилки, як ознаку індивідуального конструктивного пошуку
власного розв’язання.
16. Підтримуйте бажання дошкільника отримати знання в різних галузях.
Вікторія Гальченко
17. Стимулюйте і подавайте приклад систематичних досліджень, розробки нових
ідей, уявлень тощо.
18. Виявляйте терпимість і схвалення щодо незвичайних думок малюка, винаходів,
оригінальних ідей, його творчих досягнень.
19. Навчайте дошкільника приймати та цінувати власні досягнення та досягнення
інших.
20. Виховуйте впевненість дитини у власних силах, позитивне самосприйняття,
адже це є важливою умовою та результатом творчої активності.
21. Забезпечуйте наявність стимулюючих матеріалів для дитячих винаходів, реалізації ідей. Дитина повинна мати спеціально відведене місце або окрему кімнату для
втілення творчих задумів.
22. Підтримуйте, допомагайте розробляти та практично реалізувати творчі ідеї малюка.
23. Застосовуйте конструктивну критику, а не критику заради критики. Критика
стає конструктивною, якщо вона поєднується з особистим схваленням; тоді вона сприймається позитивно і не зашкоджує.
24. Забезпечуйте атмосферу психологічного комфорту, відкритості й свободи.
Таким чином, підґрунтям розвитку винахідливості є орієнтація дошкільника на перетворення оточуючого світу, наявність евристичного мислення, дитяче аналогізування,
фантазування, уміння сприймати нову інформацію, розв’язувати творчі та винахідницькі завдання, проблемні ситуації, встановлювати внутрішні зв’язки між предметами та
явищами навколишньої дійсності, наявність психологічного комфорту в родині та навчальному закладі, а також у подальшому житті.
Поради батькам дітей з особливими освітніми потребами
Дитина із особливими потребами потребує постійної батьківської підтримки. Підпорядкувати таку дитину загальноприйнятим правилам поведінки в суспільстві неможливо, тому треба навчитися взаємодіяти і спілкуватися з нею.
- Пам’ятайте, що дитина не винна в тому, що вона особлива. Особливості такої поведінки в кожному конкретному випадку зумовлені певними причинами: проблемами під час вагітності матері, ускладненням під час пологів, психосоціальними причинами (стиль виховання в сім’ї).
- Усвідомте, що виховання та навчання дитини з особливими потебами– це довготривалий, складний процес, що потребує Вашого уміння, терпіння, знання.
- Навчіться давати інструкції: вони повинні бути короткими, не більше 3-4 слів. В іншому разі дитина просто «виключиться» і не почує Вас.
- У взаєминах з дитиною не допускайте «вседозволеності», інакше дитина буде маніпулювати Вами. Чітко визначіть і обговоріть з дитиною, що можна, а що не можна робити вдома, в дошкільному закладі.
- Для підняття самооцінки, віри дитини в свої можливості – хваліть її за успіхи і досягнення, навіть самі незначні.
- У повсякденному спілкуванні з дитиною із особливими потребами уникайте різких заперечень, тому що такі діти є імпульсивними і відразу ж відреагують на заборону непослухом або вербальною агресією. В цьому випадку треба говорити з дитиною спокійно і стримано, бажано дати можливість вибору для малюка.
- Разом з дитиною визначте систему заохочень і покарань за хорошу і погану поведінку. Визначить систему правил поведінки дитини в групі дошкільного закладу, вдома. Просіть дитину вголос промовляти ці правила.
- Старанно, своєчасно виконуйте побажання і завдання педагогів. Не нехтуйте порадами педагогів щодо необхідності консультування та лікування у лікарів–фахівців.
- Намагайтеся щоденно закріплювати завдання, по можливості, в ігровій формі. Допомагайте дитині, але не виконуйте завдання за неї
- Якщо дитина втомилася – дайте їй невеликий відпочинок, або займіть її іншою діяльністю.
- Не вимагайте від дитини більше, ніж вона може.
«Як пережити кризу, впоратись із емоціями та знайти рівновагу під час карантину»
Коронавірусна інфекція «закрила» людей вдома.
Як із цим справлятися?
Поради психолога для батьків та дітей.
- «Перелаштуйте життя на нові рейки»
Стрес впливає на наш імунітет. Як не піддатися стресовому стану?
Треба почати з того, що ми вже піддалися стресу. Бо чим кардинальніші зміни, тим більше вони викликають напруження і стрес. Не варто мати ілюзій, що ми йому не піддаємося. Але стрес є для того, щоб зрозуміти, що щось відбулося. Це нормальний стрес – щоб мобілізуватись, щоб перелаштувати своє життя на інші нові рейки. Але є стрес надмірний, некорисний.
Нормальним є переживати. Спочатку виникає шокова реакція, потім вона переходить у злість, бо всі плани змінилися, не до кінця зрозуміло, як діяти. Наступна стадія – це втрата стабільності та спроба повернути все як було, а за нею депресія. Нам доводиться робити те, до чого ми не звикли. В тому числі, сидіти вдома. Не всі люблять турбуватися про своє фізичне, психічне, ментальне здоров’я. Але є позитив, що після такого суму приходить прийняття нового досвіду і тоді ми можемо адаптуватися до нового життя. Втім, коли ми затримуємося на якійсь стадії надто довго, ми не можемо зорієнтуватись. Якщо відчуваємо сильне пригнічення, настрій не змінюється і немає періоду полегшення, то потрібно звертатись по допомогу чи самостабілізуватися.
А як можна собі самому допомогти?
Паніка виникає тоді, коли ми чітко не можемо зрозуміти, якою точно є небезпека, але емоції нам говорять, що відбувається щось страшне. І ми починаємо ірраціонально боятися. Тому насамперед потрібно вгамувати емоції. Що ми можемо для цього зробити?
- Перш за все старатися лишитися автором своєї поведінки, тобто, встановити для себе режим дня. Що я роблю вранці, обідом і ввечері, бо для стабілізації нашої психіки важлива циклічність. У нас є період напруження і розслаблення. Вранці бажано робити помірні фізичні навантаження, впродовж дня повторювати звичні ритуали. Важливо також включитися на те, щоб допомагати іншим, а також дякувати за те, що є хорошого в сьогоднішньому дні. Таким чином, ми включаємо гормональну хвилю окситоцину. Коли ми допомагаємо іншим, то організм нагороджує нас цими гормонами: ми допомагаємо іншим і від цього відчуваємо в собі ресурси, що все гаразд.
2. Важливо зробити для себе обов’язково «екстрений аналіз». Що варто робити, коли щось піде не так, до кого я можу звернутися, відповідно, скласти список із п’яти людей.
3. Визначити, що ми будемо робити, якщо виникне панічний настрій –
- включити музику,
- почитати книжку,
- посадити квіти,
- відшукати ресурсні активності, які раніше мені подобалися,
- почати малювати або вивчати англійську.
Під час кризи потрібно мати план "А" (що я роблю) і план "Б" (що я робитиму, якщо карантин триватиме довше і якщо я не зможу відновити робочу активність).
Ми б рекомендували зараз придумати ще план "С" (альтернативну діяльність). Багато бізнесу переходить в онлайн-формат. Чим я можу ще займатися, які можливості мені дає обмеження у пересуванні? Можливо, можна створювати групи, де ви зможете бути експертом. Зараз багато людей проводять вебінари.
- «Створіть в уяві безпечне місце»
Що ще можна зробити? Дуже допоміжними є техніки, розроблені психологами.
Серед них є техніка на візуалізацію – науково доведено, що застосування активної уяви, коли ми думаємо і пригадуємо приємні образи, здатно суттєво покращувати наш стан. Вони для нашого мозку діють приблизно, як реальність.
Ми можемо сконструювати у своїй уяві образ безпечного ресурсного місця, яке ми відвідуватимемо упродовж дня. Сама думка про це безпечне місце нагадуватиме нашій психіці, нашому внутрішньому стану, що ситуація з часом стабілізується. Вона впливає на нашу нейробіологію і активує нейронні зв’язки в мозку, які відповідають за стабільність. Ця вправа хороша після пережитого стресу, негативних думок і переживань. Там ми можемо відновитися і набратися сил, щоб рухатися далі.
Також добре створити список стресорів, які можуть статись, до прикладу, самотність, велика кількість негативної інформації, відсутня можливість вийти на вулицю. Можна проранжувати ці стресори від 0 до 10, від найменшого значення і навпроти одразу записати ресурсну активність, яка може нас підтримати.
Наприклад, біля самотності записати людей, яким можна зателефонувати, біля негативної інформації улюблену книгу. Хороші згадки можуть знімати напруженість.
Так само мають значення дихальні техніки, які допомагають перевести нервову систему у стан розслабленості. Ця вправа називається «4-2-6», де на 4 ми робимо вдих, на 1-2 затримуємо повітря і робимо дещо довший видих, начебто видихаючи з себе стрес.
Власне, цей видих виводить психіку з активного режиму у «заспокойся та розслабся». Ця техніка базується на нейрофізіології.
- «Розподіліть між собою ролі»
Бізнес переходить в онлайн, школярі на дистанційне навчання, а мамам доводиться організовувати роботу в домашніх умовах? Як їм впоратися і все поєднати?
Мамам справді складно. Але тут також стане в пригоді «план А», якщо я справляюся з дітьми – залучити максимально домашніх, розробити по годинах режим дня, і знайти час для себе. «Зробити з себе добру маму».
Основний зміст самодопомоги при стресі полягає у розумінні, що нам потрібно відновлюватися. Тому треба розподілити між всіма у домі ролі, хто в який час бере основну опіку над дітьми.
Але так само передбачити «план Б» – що я роблю, коли не справляюся. Адже мами часто беруть на себе забагато, тоді потрібно попросити про допомогу, близькі можуть і не здогадуватись, що вам важко. Треба навчитися просити про допомогу.
Для дітей
Можна знайти в мережі багато списків активностей, які можна робити з дітьми.
- Для дітей можна стягнути «Цікаву науку», якісь науково-популярні речі,
- мультики можна включати англійською мовою,
- знайти 100 ігор, серед яких, можливо, будуть ігри, забуті з дитинства.
Через карантин уся сім’я опиняється цілодобово в одному просторі.
Як тут співіснувати, поважати межі одне одного?
- Важливо вранці і ввечері говорити один одному, за що ми вдячні.
Такі ритуали показуватимуть, які речі для нас є справді цінними. Поруч перебувати важко, бо у кожного має бути свій особистий простір, свої переживання, але, якщо ми будемо дякувати і цінувати, то будемо менш прискіпливими до неприємних дрібниць.
Чим краще розподілити ролі – тим менше буде непорозумінь. В кожного буде своя відповідальність, повага до іншого.
Важливо також домовитись про час, коли кожен зможе побути наодинці з собою. Дуже важливо організовувати і спільні речі, на які не було часу раніше.
- Обговорити спільні плани на життя;
- Зробити спільну карту мрій;
Зараз з’явився час переоцінити, що є важливим для нас, а що ні, і як рухатись далі, коли ми вийдемо з цього шторму.
Поради для батьків
«ЯК ДОПОМОГТИ ДІТЯМ СТАТИ ТВОРЧИМИ?»
Сучасні батьки добре розуміють важливість розвитку творчого потенціалу дитини. Проте часто покладаються в цьому на сторонніх осіб, намагаючись залучити сина чи доньку до участі в різноманітних гуртках. Але чи завжди фахівці «ззовні» здатні врахувати індивідуальні особливості дитини, її інтереси, можливості, наявний досвід? І чи достатньо 25-30 хвилин двічі на тиждень, щоб запрацювали творчі “двигуни” маляти? Без батьків тут не обійтися!
Самі ж мами й тата не завжди готові пограти з дітьми, не знають, як підтримати дитяче фантазування, рідко пустують і жартують зі своїми
малюками. Водночас саме спільні з близькими дорослими ігри і фантазування відкривають дитині шлях до творчості, а ще сприяють налагодженню взаємин у родині, формуванню довіри, знімають емоційне напруження.
Спостерігаючи за дітьми в перші 5-6 років життя, насамперед помічаєм їхню надзвичайно високу активність, здатність виокремлювати в довкіллі непомітні для нас, дорослих, речі, готовність щомиті долучитися до діяльності з їх перетворення. Важко уявити малюка, який нічого не робить і ніяк не реагує на навколишній світ. Така дитина здебільшого викликає занепокоєння: чи не захворіла? Малята постійно перебувають в активному пошуку та намаганні відповісти на питання що це, і що із цим можна робити? Звичні для нас речі перед дитиною постають як особливі, наповнені таємничими смислами неймовірними можливостями.
Ось невеликий приклад. Ви напевне помічали, що звичайне тісто дитина сприймає як дивовижний матеріал з неймовірними властивостями: воно може набувати певної форми так само легко її змінювати, може "протікати” крізь пальці й знову повертатися до попереднього стану, його можна спробувати на смак, понюхати, воно липне до рук, але цьому можна легко зарадити. Дитина захоплено його мне, рве, розкочує, збирає в кульку і знову розкочує. І таких незвіданих і багатофункціональних речей навколо малюка безмежна кількість!
Дайте дитині можливість експериментувати з різни-ми матеріалами: тістом, глиною, піском, фарбами, пластиліном, паличками і камінцями...
Малеча не припиняє дивуватися, відкриваючи для себе властивості предметів і трансформуючи їх у нові образи з новими властивостями та можливостями.
І все ж постає питання: чи не намагаємося ми штучно стимулювати прояви творчості, не властиві дошкільняті? Дитина не народжується з готовими уявленнями про світ, вони є її прижиттєвими надбаннями. Малюк поступово входить у світ речей, що постає перед ним як незрозумілий, мінливий. В основі його дій, як стверджують фізіологи, лежить безумовний орієнтовний рефлекс — “що це?”.
Намагаючись осягнути світ, дитина користується можливостями. даними їй від природи: вільно діє. робить спроби експериментує, комбінує, тобто творить.
Чи означає це, що природа вирішує все за нас? Зовсім ні! Вія нас залежить, як малюк ітиме цією дорогою, чи створимо ми йому належні умови для задоволення потреб у пізнанні та розумінні.
Інше дискусійне питання: чи активну діяльність дитини з освоєння світу завжди с. сприймати як творчу? Здається, є багато справ, які дошкільник виконує стереотип не вкладаючи в них творчості. Але це лише перший погляд, адже звичне миття рук у бу; який момент може перетворитися на боротьбу з водною стихією, а процес одягання — підготовку до експедиції на Північний полі І тоді немає меж фантазії. Що старша дитина то багатший її досвід, то більше вона здатна творчо взаємодіяти зі світом — комбінувати, загострювати, перебільшувати і створює; продукти, що несуть у собі ознаки творчої діяльності. Не дивно, що серед митців популярне гасло: “Твори, як дитина, і отримаєш шедевр!»
Не секрет, що продукти дитячої діяльності мають суспільного значення і з погляду стороннього спостерігача не відповідають усім критеріям творчого продукту. І все ж діяльність дитини наповнена глибокими роздумами, сумнівами, пробуванням, актуалізацією всіх розумових процесів — що, безумовно, є ознакою творчого процесу. а сам продукт дитина сприймає як відкриття. засіб самовираження, підтвердження власної цінності та компетентності.
Шановні батьки, у ваших руках безмежний ресурс — любов до дитини, — і він дає можливість зробити значний внесок у розвиток творчого потенціалу ваших малюків. Заохочуйте дітей реалізовувати у своїх роботах їхнє бачення, підтримуйте прагнення уникати зразків та стереотипів і робити по-своєму, демонструйте власний творчий погляд на світ і на те, що відбувається навколо. Радійте разом з дитиною її відкриттям, дивуйтеся різним речам, розкривайте зміст ваших суджень про світ, спрямовуйте фокус контролю не на кінцевий продукт дитячої діяльності, а на процес — саме в ньому й народжується творчість вашого малюка.
Поради батькам майбутніх творців
- Менше теорії, більше практики.
Жодні розповіді, описи, розглядання картин, відео не замінять дитині живого споглядання та практичного опанування навколишньої дійсності. Це означає: щоб осягнути сутність предмета, дитина мусить узяти його до рук і діяти з ним; щоб отримати уявлення про певну дорогу чи напрям, дитина має “виміряти” цей шлях своїми ногами; щоб відкрити приховані властивості предметів, вона має експериментувати. Творчість вимагає уяви, фантазування, емоційного піднесення, які можуть народжуватися у практичній діяльності. Отже, що багатший практичний та емоційний досвід дитини, то більше в неї можливостей для перетворення й створення нового.
- Замість готових шаблонів і зразків — ненав’язливе спрямування дитячого пошуку.
На жаль, досить часто, прагнучи допомогти дитині впоратися з певним завданням, батькипросто показують, як слід діяти, або ж повністю виконують його за неї. Це призводить до того, що в дитини формується переконання: без допомоги вона не впорається, і в неї ніколи не вийде так, як у мами.
Турбує й інше: у своєму намаганні допомогти дорослі демонструють шаблони — найпростішої схеми, застиглі графічні образи, які дитина опановує і надалі використовує саме їх у своїй діяльності. Так дитина потрапляє у світ застиглих форм і шаблонів, які мають досить віддалене ношення до творчої діяльності.
То як мають діяти батьки? Якщо говорити розвиток творчості у дітей, то роль значу дорослих полягає в делікатній підтримці, зокрема емоційній, у посередництві, ненав’язливому спрямуванні, готовності до спілкування та обговорення.
Батьки можуть допомогти дитині побачити незвичайне в повсякденні: весняне пробудження природи чи перші прояви осені, красу літнього ранку, метелика на квітці, захід сонця за річкою.
Розглядаючи разом з дитиною її малюнки чи вироби, варто “помітити” незвичайні творчі елементи в її роботі (у малюнку особливим чином зображене небо; дерево, що неначе згинається під силою вітру; трава, яка ніби щось шепоче, і т. ін.). Не варто очікувати від малюка шедеврів у звичному розумінні. Разом з тим, кожен дитячий виріб — це таки шедевр з погляду того, що було вкладено в нього, — натхнення, емоційне піднесення, фантазування, інтелектуальна інтеграція.
- Дитині потрібні час і місце для творчості.
Варто подбати про зниження міри регламентованості дитячого життя: жорсткі норми і правила не сприяють творчості. Дуже важливо, щоб дитина мала вільний від обов’язкових справ час, який вона може використовувати на власний розсуд.
Навколо неї мають бути матеріали для малювання, ліплення, конструювання, різний викидний матеріал. Варто вітати будь-яку творчу активність: чи то малювання, чи ліплення, чи конструювання, а чи створення виробів з паперу. Бажано перетворити дитячу кімнату або окремий куточок у загальному приміщенні на місце експериментування, реалізації задумів, джерело творчих ігор.
Особливе місце в житті дитини має займати гра, і насамперед сюжетно-рольова. Важко переоцінити її роль у розвитку творчого потенціалу. Вона відповідає дитячій природі, й у ній є все, що дає підстави вважати цю діяльність творчою: вільне трактування дитиною реальності та її перетворення на сюжет, вироблення стратегії реалізації ігрових цілей, розвиток рольових відносин, вироблення й дотримання певних правил. Для гри потрібні партнери, і тут батьки можуть відіграти свою роль, чи то як повноцінні рівноправні учасники, чи як епізодичні. І від них очікується достатня культура участі в дитячій грі — без домінування, натиску, моралізування. Батьки можуть стати учасниками гри на рівних з дітьми умовах, але при цьому ненав’язливо спрямовувати її перебіг (“Здається, космонавтам час приземлитися і підкріпитися". "Ознайомтеся з меню і замовляйте обід”); допомагати знайти нові напрямки розвитку гри, коли вона заходить у глухий кут; висувати ідеї та пропонувати рішення.
Консультація для батьків
«Як зберегти психічне здоров’я дошкільника»
Психіка дитини дошкільного віку характеризується підвищеною чутливістю Багато впливу навколишнього світу можуть виявитися для нього надсильних і статі причиною нервових реакцій і навіть нервових розладів.
Батьки повинні знати межі психоемоційних можливостей малюка 3-6 років і н допускати дії тих подразників, які занадто сильні для дитини і можуть викликати зрив вищої нервової діяльності, привести до розвитку нервового захворювання.
Небезпека розвитку неврозу у дошкільнят таїться в зіткненні збуджувального гальмівного процесів в корі головного мозку. Суть його полягає в наступному. Багаті виховні впливу спрямовані на те, щоб виробляти у малюка стриманість, уміння «загальмувати» свої бажання, але в силу особливостей віку дитина рухливий активний, допитливий, він пристрасно прагне пізнати навколишній світ, проявити самостійність, і нерідко ці активні дії наштовхуються на жорстку батьківську заборона: «не можна», «не роби цього», «не розмовляй», «не соватися» і т. д Постійний заборони зумовлюють перевантаження гальмівного нервового процесу який у дошкільнят ще відносно слабкий. Крім того, створюються умови для зіткненні цього процесу з порушенням, з бажанням щось робити, рухатися, говорити і т.п. Якщо такі перевантаження і повторюються часто, у дитини може розвинутися невроз.
Дошкільний вік невропатологи називають колискою неврозу, періодом впертості негативізму, бо дитина бурхливо протестує проти численних бар'єрів, які ставлять дорослі на шляху його активної пізнавальної та м'язової діяльності. Можливість розвитку неврозу у дошкільників явно зростає, коли батьківський заборон; супроводжується окриком, загрозою або тілесним покаранням. У подібній ситуації заборона набуває характеру психотравми, що народжує не тільки конфлікт між дитиною та батьками, але і грубу дезорганізацію дитячих думок і почуттів, а іноді повний зрив психоемоційної діяльності.
До 3-4 років правильно вихований дитина добре засвоює зміст слів «ні» і «ні можна», що позначають тверде відхилення його не обґрунтованих прохань, вимог бажань. Гальмівні реакції на такі слова виробляються легше, якщо, пускаючи в хі; крик, плач, істеричну реакцію, діти нічого цим не досягають. По-перше, нікому ’ дорослих, які оточують дитину, не слід показувати виду, що така поведінка малюка й хвилює. По-друге, різкий окрик зазвичай марний, так само як і панічний запобіганню перед примхливою дитиною. Найбільш вірною формою поведінки дорослих у таки: випадках є спокійне роз'яснення малюкові непривабливості його поведінки і тверде відхилення необґрунтованої вимоги, нерозумної прохання, невиправданого бажання Головне, щоб при цьому зберігалася єдина лінія в поведінці дорослих, а їхні слова не розходилися зі справою (за винятком будь-яких надзвичайних обставин).
При необхідності дітей карають, але без приниження їх гідності. МОЖНІ позбавити малюка улюблених іграшок, солодощів і т.п. Якщо дитина покараний наприклад, батьком, краще, щоб скасував покарання теж він. Серйозну помилю допускають ті батьки, які скасовують покарання, одержане дитиною від іншого член; сім'ї. Подібний підхід сприяє тому, що діти перестають зважати на вимоги дорослих
Однією з форм покарання є тимчасове охолодження до дитини батьків та інших членів сім'ї.
Одномиттєва, але сильна психічна травма може викликати у дитини невроз у формі порушення мови - заїкання або навіть повне вимикання промові на певний час.
Нерідко причиною заїкання бувають поведінка п'яних батьків, грубі покарання дитини. Заїкання ускладнює спілкування дітей з іншими особами, народжує почуття власної неповноцінності.
Наслідком потрясіння чи конфлікту дитини з оточуючими може бути невроз нав'язливих станів. Нав'язливими бувають страхи, спогади, вчинки. Таке хворобливий стан зазвичай розвивається як закріпився умовний рефлекс з небажаним ефектом. Зв'язок з пережитої психічною травмою може зафіксуватися також в нав'язливих діях у вигляді нескінченного обпльовування, шмигання носом, постукування ногою чи рукою, кивання головою.
Психічна травма дошкільника (особливо у віці 3-4 років) буває обумовлена миттєва надсильних впливом різного походження, але неодмінно пов'язаним зі страхом. Так, дитина може дуже злякатися під час грози, землетрусу, пожежі. Жах охоплює малюка при раптовій появі розлюченого гавкаючого собаки. Почуття страху може з'явитися і в звіринці або в цирку, де демонструються великі хижаки.
Слід враховувати, що психіка особливо ранима у дітей фізично ослаблених від народження, у малюків збудливих, легко виснажується, часто хворіють. Цим дітям вкрай необхідний надійний заслін від психотравмуючих впливів навколишнього середовища. Якщо ж дитині і чекає зустріч з незрозумілими, але вражаючими впливами (наприклад, відвідування зоопарку), то малюка необхідно психологічно де цього підготувати і по необхідності обмежувати видовищні та інші враження.
Невроз дитячого страху виникає іноді в результаті перегляду кінофільмів і телевізійних передач. Утримання дитячих телевізійних передач, а також казок, оповідань, віршів, пісень, повинно бути зрозумілим і доступним, але не страхітливим.
Деякі батьки в «виховних цілях» залякують дитини міліціонером («прийде і забере») або доктором («зробить укол»). Надалі при одній згадці, наприклад, пре лікаря дитина впадає в панічний стан. Але ж з медичними працівниками йому неодмінно доведеться зіткнутися, і не раз.
Важкою психічною травмою для дитини є розпад сім'ї. Він не може ще правильне оцінити, що відбувається, не в змозі без потрясіння перенести відхід з сім'ї батька чи матері.
Найбільш часто зустрічається форма неврозу у дітей - неврастенія, тобто різко виражене виснаження функціональних можливостей центральної нервової системи. V дітей-неврастеніків відзначаються невпевненість у своїх силах, ослаблення волі, пам'яті, уваги, порушення сну. Розумові та фізичні навантаження, навіть помірні, нерідко викликають у них бурхливі вегетативні реакції: почервоніння або збліднення особи, рясне відділення поту, біль у серці, підвищення температури тіла.
Основний принцип профілактики неврозів у дітей - це дотримання оптимального ритму життя: розумне чергування і поєднання розумових, емоційних і фізичних навантажень.
Якщо дитина на розпорядження реагує різко негативно, недоцільно наполягати на його виконанні. Краще у таких випадках почекати, коли дитина заспокоїться. Упертим дітям розпорядження слід віддавати не у формі наказу, а у вигляді прохання, супроводжуючи її словами «будь ласка», «будь добрий» і т. п. Пропозиції та прохання батьки та інші дорослі повинні вимовляти без ноток роздратування, а тим більше гніву, найбільш доречний рівний, спокійний тон.
Батькам корисно пам'ятати просту істину: неврози у дітей легко попередити, але дуже важко лікувати.
Консультація для батьків
«Емоційне благополуччя дитини в сім’ї, як вирішальний фактор розвитку її особливості»
Дошкільне дитинство – особливий період в розвитку дитини, коли розвиваються загальні здібності, необхідні кожній людині в будь-якому виді діяльності.
Зараз діти стали менш чутливими до почуттів інших, вони не завжди можуть зрозуміти їх, не можуть висловити й усвідомити свій внутрішній стан і свій настрій, і часто виявляють його в різкій формі. Звідси і виникають труднощі в стосунках з однолітками та дорослими. Також збідніла емоційна сфера є причиною затримки розвитку інтелектуальної сфери. Діти менше цікавляться чимось новим, в їхніх іграх відсутня творчість, а деякі зовсім не вміють гратись.
Емоції відіграють важливу роль в житті дитини. Виявляючись у поведінці, вони інформують дорослого про те, що дитині подобається, що дратує. По мірі того, як дитина росте, її емоційний світ стає різноманітнішим і багатшим.
До 3-х років емоційний розвиток дитини досягає такого рівня, що він може себе поводити зразково. Однак те, що діти здатні до так званої "хорошої поведінки”, ще не значить, що вона постійно буде такою.
Для молодшого дошкільника характерними є різкі перепади настрою, адже його емоційний стан залежить від фізичного комфорту. Якщо чотирирічний малюк дуже втомився чи переніс повний напруження день, він цілком може себе поводити, як менша віком дитина. І це є сигналом для дорослого, що в даний момент йому потрібна допомога та підтримка. На настрій малюка 3-4 років починають впливати взаємостосунки з однолітками та дорослими. Він починає оцінювати поведінку оточуючих людей.
До 4-5 років дитина стає більш витривалою фізично. Це стимулює розвиток психологічної витривалості. Знижується втомлюваність, фон настрою вирівнюється, стає більш стабільним, менш сприятливим до перепадів.
В дітей старшого дошкільного віку почуття панують над всіма їх сторонами життя. Дитина 6 років може бути стриманою і приховати страх, агресію, сльози. Але лише тоді, коли це дуже потрібно.
Найбільш сильним і важливим джерелом для хвилювань стають стосунки з іншими людьми – дорослими та дітьми. Потреба "бути хорошим” для оточуючих визначає поведінку дитини. Ця потреба визначає появу складних багатопланових почуттів: ревнощі, співчуття, заздрість.
Процес розпізнавання і передачі емоцій є складним і потребує від дитини певних знань, певного рівня розвитку. Діти звертають увагу головним чином на вираз обличчя, не помічаючи пантоміміку (жести, постава). Старші дошкільники мають ще недостатні уявлення про емоційні стани людини і їх прояви.
Емоції не розвиваються самі по собі. Змінюються установки особистості, її відношення до світу, і разом з ними формуються і змінюються емоції. Виховання через емоційні впливи – дуже тонкий процес. Основним завданням його є не пригнічення та викорінення емоцій, а правильне керування ними.
Створюємо емоційне благополуччя дітей
Поради батькам:
- Виростити психічно здорову та емоційно стійку дитину Вам допоможуть наступні рекомендації
- Оточіть дитину атмосферою психологічного комфорту: відмовтесь від непорозумінь та конфліктів, категоричності, підвищених, необґрунтованих та незрозумілих вимог до дитини;
- Звільніть дитину від негативних переживань. Навчіться керувати власними діями та висловами;
- Збільшить емоційне спілкування з дитиною: цікавтесь її внутрішнім станом, переживаннями, бажаннями;
- Виявляйте любов до дитини обіймами, поглажуваннями, цілунками, ласкавим поглядом та теплим слово;
- Вселяйте віру дитини в її сили, можливості;
- Схвалюйте найменший успіх дитини, особливо невпевненої та сором’язливої;
- Будьте поруч з дитиною в її труднощах і радощах;
- Свої зауваження чи побажання висловлюйте тактовно;
- Будьте терпимі та доброзичливі.
