Стресова ситуація: допомогти самому собі
 
У житті кожної людини інколи виникають стресові ситуації. Здебільшо-го ті, хто пережив травму, поступово повертаються до звичного життя, а дехто ще впродовж тривалого часу перебуває в посттравматичному стресі. Щоб подолати цей стан, можна звернутися по психологічну допомогу до фахівця — практичного психолога — або розповісти про свої переживання, душевний біль близькій людині. Однак якщо з певних причин це проблематично, важливо вміти допомогти самому собі. Адже іноді людина може допомогти сама собі навіть більш ефективно, ніж хто-небудь інший. Бо без бажання людини пережити своє горе, позбутися тяжких переживань (а ще й спробувати допомогти своєму другу, дитині тощо подолати стан безвиході, сум’яття, відчаю, розчарування) будь-яка допомога буде недостатньо дієвою.
То що людина може зробити в ситуації, яку, на перший погляд, ні зрозуміти, ні змінити, ні пережити неможливо?
 
Шляхи розв'язання стресової ситуації
Існує чимало способів подолання стресового стану самотужки. Людина, яка прагне допомогти собі сама, має їх знати. Тож розглянемо їх детальніше.
Коли людина переживає високий рівень стресу, тіло наче припиняє її слухатися. Страх паралізує і не дає змоги рухатися, думати, приймати будь-які рішення. У такому разі спочатку потрібно максимально зосередитися, зорієнтуватися в просторі, відчути своє тіло, руки, ноги, голову, усвідомити, що «все це моє» і «я це контролюю». Можна зробити кілька нескладних фізичних вправ, прийняти теплий душ. Це допоможе розслабитися, перевести дихання, сконцентруватися на тілесних відчуттях, знімаючи загальне оці- пеніння, приводячи себе до тями («я живий, отже, можу міркувати і мислити»).
Важливо також переконатися, що світ навколо — реальний («я в саду, навколо мене дерева, чую, як шелестить листя, я йду по піщаній доріжці»).
Далі потрібно усвідомити психотравматичну реальність, тобто те, що відбувається, або те, що вже сталося. Якщо стресова ситуація вже відбулася, її потрібно усвідомити як факт, і переживати, не руйнуючи себе, наприклад, почуттям вини чи ненависті, помсти тощо. Причин того, що сталося, може бути безліч. Людині складно охопити їх усі, однак треба розуміти, що змінити нічого вже не можна, а от зашкодити собі чи комусь — цілком.
Якщо ситуація, що травмувала, триває, варто усвідомити свою роль у ній, оцінити свої можливості («чим я можу бути корисним», «кому я можу допомогти») і спрямувати їх на те, щоб усе закінчилося благополучно. За таких умов почуття вини може й не виникнути.
Бажано, щоб поруч із людиною, яка переживає стрес, був хтось, хто підтримав би її добрим словом, усмішкою, допоміг конкретною справою, навіть буденною: купив продукти, приготував обід тощо.
Під час спілкування слід уважно слухати одне одного, піклуватися, реагувати спокійно, без агресії, дати людині, яка пережила стрес, можливість поплакати, виговоритися. Важливо їй співпереживати. Обійняти, взяти за руку, подивитися в очі та побачити в них підтримку — щоб відчути контакт, те, що людина в складні моменти не залишилася сама, що поруч той, хто теж переживає та шукає способи розв'язання складної психотравму- вальної ситуації.
Любов та співчуття подарують також домашні улюбленці. Найліпшими «лікарями» визнано собак, кішок і коней. Страх і внутрішнє напруження швидко минають під час спілкування з дельфінами.
Заспокоїтися, відволіктися, віднайти баланс між внутрішнім світом і навколишнім середовищем дасть змогу прогулянка на свіжому повітрі, безпосереднє спілкування з природою. Улюблена кімнатна рослина або дерево біля будинку теж можуть «пожаліти» людину, яка переживає горе. У стані стресу також можна послухати улюблену музику. Усе це додає енергії, життєвого тонусу, поліпшує самопочуття та дарує хороший настрій.
Опісля травматичної ситуації корисно замислитися, як жити далі. Піклування про перспективу, про найближче майбутнє — те, що буде через годину, завтра, післязавтра, через місяць, — дасть змогу активізувати резерви, які є в кожної людини. Це фізичні, психічні, емоційні, інтелектуальні, моральні та інші можливості, які відкривають перед людиною широкий простір для діяльності.
Якщо людина перейматиметься не лише своїми проблемами і способами їх розв’язання, а також дбатиме про інших, намагатиметься допомогти їм переживати складні хвилини їхнього життя, це дасть їй змогу повірити в свої сили, упевнитися у своїх намірах і пошуках шляхів їх втілення в життя. Вона зможе усвідомити свою відповідальність як за те, що відбувається «тут і тепер», так і за те, що відбуватиметься завтра: і не лише з нею, а й тими, хто її оточує («Завтра ми разом провідаємо подругу, яка лежить у лікарні: ти купиш фрукти і кефір, я — ліки, візьмемо з собою відеозапис святкування
Нового року. А основне — подарувати їй своє душевне тепло, підбадьорити хвору»).
Щоб подолати стрес, варто шукати позитив, реалізувати свої наміри та плани. Навіть у незначних успіхах (провідав друга, помив підлогу в квартирі) потрібно усвідомлювати свої дії, помічати прогрес, розвиток. Варто бути відкритим для нового, хорошого,світлого, помічати в інших «паростки одужання», підтримувати їх в ефективному розв'язанні травматичної ситуації, ділитися досвідом.
Важливо не лише помічати хороше, а й самому бути джерелом позитиву, висловлювати підтримку іншим. Не варто соромитися радіти життю, сміятися і жартувати. Слід спілкуватися з добрими, хорошими, щирими людьми, обмінюватися позитивними емоціями.
Допомогти собі — означає позитивно відчувати, думати, діяти, спілкуватися. Варто налаштовувати на це і тих, хто поруч, і разом діяти конструктивно. Слід змінювати відчай і гнів на надію та прощення. А сильні переживання спрямовувати в творче русло. Хвилини творчості, натхнення (під час написання віршів, малювання, ліплення, вирізання з дерева, фантазування) дадуть змогу відчути свіжий потік енергії, по-новому поглянути на ситуацію, що непокоїть, порівняти себе «вчорашнього» і «сьогоднішнього».
Не варто забувати про те, що сталося, про наболіле, адже це своєрідний життєвий урок, випробування. Слід пам’ятати, що в кожної людини завжди є перспектива і широкі можливості змінюватися на краще, ідучи назустріч світу, людям, і ліпшому в самому собі й відповідно змінювати навколишній світ. Адже якщо неможливо вплинути на хід подій, варто спробувати змінити своє ставлення до того, що відбувається.
За бажанням людина може зміцнити свою стресостійкість. Для цього варто обмежувати «споживання» інформації, яка засмучує. Бажано читати хороші книжки, дивитися високохудожні фільми, пригадувати улюблені казки — у них море життєвої мудрості. Допоможуть налаштуватися на позитив також притчі.
 
Притча про добро і зло
Колись давним-давно старий індіанець розповів своєму внуку одну життєву істину:
—       Усередині кожного з нас іде боротьба, що дуже схожа на боротьбу двох вовків. Один вовк є втіленням зла — заздрощів, ревнощів, егоїзму, самолюбства, брехні. Другий — добра: миру, любові, надії, люб’язності, істини, доброти, вірності...
Маленький індіанець, зворушений до глибини душі словами дідуся, на мить замислився, а потім запитав:
—       А який вовк зрештою перемагає?
На обличчі старого індіанця з’явилася ледь помітна усмішка. Він відповів:
—       Завжди перемагає той вовк, якого ти годуєш.
 
Негативні та позитивні аспекти кризи зміни моделі поведінки.
Процеси, що відбуваються в психіці людини і пов’язані з необхідністю змінити модель поведінки, називають кризами. Під час кризи відбувається розрив між сучасними і минулими образами Я.
Окрім негативного впливу на психічне здоров'я людини, кризи стимулюють процес особистісного розвитку людини (за Еріком Еріксоном).
Криза дає людині змогу по-новому поглянути на себе, на своє життя, на обставини. Адже кожна людина зазвичай іде по життю торованою доріжкою і боїться або не наважується звернути з неї, тобто змінити щось.Саме криза дає таку можливість, якою можна конструктивно скористатися.
Кожен має завжди бути готовим засвоїти певний урок кризової ситуації. І не шляхом «утечі» від неї (наприклад, у депресію, віртуальну реальність, алкоголь,наркотики), а завдяки укладенню миру із самим собою.
Важливо розуміти, що будь-яка криза приховує можливість особистісного зростання, шанс звернутися до своєї душі, зрозуміти природу своїх страждань, гармонізувати власний внутрішній світ, життя, переглянути свою поведінку. Адже криза — це загострення і водночас розв’язання проблем, це втрата старих життєвих основ і можливість відкрити й пізнати нові грані своєї особистості, змінити життя на краще, зберегти і зміцнити свою людяність.      

 
Рекомендації для педагогів
щодо створення психологічно комфортного середовища для кожної дитини в групі дитячого садка

 
  • Приймайте кожну дитину такою, якою вона є.
  • Відмовтеся від авторитарного стилю спілкування з дітьми. Будьте чутливими до різних емоційних станів дитини, встановіть довірливі взаємини з кожною дитиною.
  • Використовуйте особистісні форми спілкування з дітьми.
  • Враховуйте індивідуальні особливості психічного та фізичного розвитку кожної дитини.
  • Віддавайте перевагу міні-заняттям та індивідуальним формам організації спільної пізнавальної діяльності дошкільників.
  • Продумуйте в індивідуальному порядку навантаження, вимоги до кожного вихованця та допомогу, яку ви можете йому запропонувати.
  • Формуйте механізми емоційно-вольової регуляції в дітей.
  • Організовуйте емоційно значущу для дітей діяльність, яка сприяла б прояву інтересу, здивування, радості, інтелектуальній збентеженості, розвитку пізнання.
  • Стимулюйте прояви індивідуального неповторного стилю ігрової поведінки.
  • Будьте об'єктивними під час оцінювання діяльності дітей та їхньої поведінки, це сприятиме подальшому розвитку в дитини ціннісного ставлення до себе.
  • Дотримуйтеся принципів гуманізації взаємин.
  • Усебічно підтримуйте розвиток особистості кожної дитини.
  • Налагодьте контакт із батьками, щоб скласти уявлення про психологічну ат­мосферу в сім'ї кожного вихованця.
  • Допомагайте батькам зрозуміти внутрішній світ їхньої дитини, її проблеми, переживання.
 
Психічне здоров'я дитини: збереження та зміцнення
 
Численні наукові джерела і спеціальні експериментальні дослідження свідчать про негативний вплив на психічне здоров'я дитини стресогенних чинників, які постійно діють на дитячу психіку і є головною причиною досить високого відсотка невротичних проявів у поведінці дошкільників. Невротичні прояви у поведінці з'являються у дітей, які страждають від дефіциту спілкування з дорослими або від їх ворожого ставлення, а також у дітей, які ростуть в умовах сімейних негараздів. Інформаційні перевантаження з повідомленням на телебаченні про крадіжки, розбій, неприховані сцени з інтимної сфери життя дорослих, також негативно впливають на психічне здоров'я дітей.
Психічне здоров'я дитини характеризуються її здатністю успішно регулювати свою поведінку і діяльність відповідно до загальноприйнятих норм, і правил, активно розвиватись як особистість.  
Психічне здоров'я дитини - стан душевного благополуччя, емоційного комфорту, впевненість у своєму майбутньому, пов'язана з відчуттям захищеності свого «Я».
Психічно здорова дитина - характеризується гармонійністю розвитку, врівноваженістю, адаптивністю, а також духовністю, орієнтацією на саморозвиток і самоактуалізацією. Гармонійний особистісний розвиток і фізичне здоров'я сприяють успішній адаптації дитини у соціумі.
Емоційна потреба у любові та захищеності посідає перше місце серед душевних потреб дітей. Недостатнє задоволення цієї потреби зумовлює виникнення у дітей короткочасних і тривалих негативних психічних станів. Майже кожна ситуація, у якій зневажається, а той принижується почуття власної гідності дитини, сприймається нею як критична. Потреба дітей у повазі є дуже важливою. Задоволення цієї потреби веде до підвищення рівня психічного здоров'я дитини, і навпаки.  
  Батьки, у яких відсутня потреба знати душевний стан своєї дитини, щодня залишають дитину на одинці з образами. Поступово, у міру накопичення досвіду негативних переживань, у дитини знижується рівень її психічного здоров'я: втрачається здатність радіти, дивуватися, захоплюватися, довіряти, а натомість, тривога, безпричинні страхи, порушення сну, занепокоєння. Дитина позбавляється емоційного комфорту і почуття захищеності власного «Я».
  
Дитині потрібно:
  • щоб її любили, розуміли, поважали, визнавали;
  • щоб вона була комусь потрібною і близькою;
  • щоб вона була успішною у своїх справах;
  • щоб вона могла реалізуватися, розвивати свої здібності і поважати себе.
Відомо, що незадоволен­ня значущих для дитини потреб породжує страждання, а часті страждання призводять до «руй­нівних» емоцій»: гніву, злості, агресії. Вони руйнують і саму дитину (її психіку, здоров'я у ці­лому), і її взаємини з оточенням. А від досвіду, набутого у пері­од дошкільного дитинства, зна­чною мірою залежить, буде ди­тина оптимістом чи песимістом, наскільки віритиме у свої сили, а отже, як зуміє здолати звичай­ні труднощі життя, протистоя­ти перешкодам, спокусам тощо.  
Усім відомо, що діти з хорошими потенційними можливостями розвитку здібностей, але із заниженою самооцінкою гірше навча­ються, мають часті конфлікти з однолітками і вихователями, а потім і з учителями. їх невдачі з роками зростають. Варто пам'ятати, що у дитини формується ставлення до себе лише на підставі ставлення до неї близьких дорослих,  і вона починає бачити себе такою, якою бачать її дорослі.
Водночас дитина не просто очі­кує позитивного ставлення до себе, а й домагається його, бореться за ньо­го. І якщо саме у критичній ситуації, коли дитині дуже важливо отримати відчутне підтвердження любові з боку рідної людини, батьки відштовхують її, дитина звикається з оцінкою «пога­ний» і кидає виклик дорослим. А з переходом до шкільного життя взаємини з дорослими ще більше ускладнюються. Діти і в школі пово­дяться за звичним сценарієм, нічого но­вого не очікуючи від оточення, і швидко переконуються у своїй правоті. Учителі їх зараховують до табору «поганих». Протягом шкільного дня на свою адресу вони отримують від учителів безліч зауважень, оцінних суджень негативного змісту. І це швидко підхоплюють однолітки. Але такі діти, відштовхнуті всіма, му­сять вижити самотужки. І вони виживають, як можуть: утікають з дому, вживають наркотики, крадуть тощо. Але що більше прикрощів трапля­ється з дитиною, то більше потрібне їй визнання батьків і членів роди­ни, їхні любов, захист, підтримка і віра в успішність.
Дуже важливо помічати відхилення у поведінці дітей і вчасно нада­вати відповідну психологічну допомогу.  Саме від уміння вихователя вчасно підмі­чати, правильно розуміти та корегувати особливості емоційних проявів дитини у процесі регуляції нею своєї ігрової діяльності і спілкування ба­гато у чому залежить подальший розвиток підростаючої особистості. Цій самій меті мають підпорядковуватися і стратегії виховних та навчальних впливів, розраховані на те, щоб зберегти психічне здоров'я дитини від руйнівної дії негативних емоційних чинників, які становлять серйозну загрозу нормальній життєдіяльності дітей у майбутньому.
Однією з найважливіших умов збереження психічного здоров'я дітей є дотримання науково обгрунтованих психогігієнічних норм організації виховання дошкільників з урахуванням індивідуальних норм навчального навантаження.  
До психогігієнічних норм належать:
  • сприятливий характер педагогічного впливу, зокрема стабіль­ність позитивного емоційного тла виховання і навчання;
  • забезпечення свободи в особистісному самоствердженні та відповідальності за власний розвиток;
  • забезпечення індивідуально посильної міри новизни під час навчання, її оптимального співвіднесення з пізнаваль­ним досвідом особистості;
  • орієнтація виховання і навчання на зону найближчого роз­витку дитини з урахуванням сензитивних періодів для роз­витку того чи іншого виду активності;
  • дотримання принципу включення вихователя у спільну з діть­ми діяльність;
  • вчасне створення сприятливих умов для психічного розвит­ку кожної дитини;
  • дотримання принципів гуманізації освіти.
Збереження психічного здоров'я - безперервний профілак­тичний процес, який передбачає своєчасне попередження психое­моційного перевантаження. 

 
«Як працювати з дитиною з особливими потребами»
 
Вихователь — головна фігура педагогічного процесу. Його особистий приклад — могутній фактор виховного впливу. Завдяки спілкуванню з дітьми педагог виховує їх не тільки словом, але й своєю особистістю.
Не менш важливими є вимоги де поведінки вихователя у процесі взаємодії з дитиною з особливими потребами. Вони передбачають глибокі знання індивідуально-психологічних особливостей дітей з особливими освітніми потребами. Емоційна рівновага цієї категорії вихованців перш за все досягається за умов, коли під час розмови вихователь сідає на одному рівні з дитиною, щоб вона могла дивитися йому в очі, і розмова була довірчою, та відбувалося зняття нервово-психічного напруження завдяки дотикам (вихователь повільно й ніжно бере руки вихованця у свої руки і при потребі їх гладить). Під час бесіди педагог не повинен говорити голосно, адже дитина здебільшого прихильно реагує на нормальний, а не на гучний тон. Приємний голос справляє заспокійливий, пом'якшуючий ефект на вразливу психіку дошкільника, особливо в період соціальної адаптації.
Діти з особливими освітніми потребами дуже чутливі, емоційні і тонко відчувають, коли педагог ставиться прихильно до їхніх почуттів, думок, ідей. Тому вихованців заспокоюють підбадьорливі коментарі вихователя, наприклад: «Мені подобається, як ти використав жовтий колір у своєму малюнку», «Ой, я бачу, що в тебе багато ідей», «Молодець, добре міркуєш!» тощо. Водночас необхідно уникати запитань, на які дитина могла б відповісти одним словом «так» або «ні».
Одним із методів досягнення емоційної рівноваги дитини є подолання її невпевненості та відчуття страху перед навколишнім середовищем. Вихователь може допомогти малечі у процесі малювання фарбами, олівцями, фломастерами, крейдою звільнятися від страху, напруження, негативних переживань.
У закладі мають визнавати, що батьки дітей з особливими освітніми потребами є партнерами вихователів, та опиратися на принципи педагогічної діяльності орієнтованої на інтереси сім’ї, а саме:
•        визнання того, що сім'я є елементом стабільності в житті дитини, тоді як педагоги можуть весь час змінюватися;
•        ефективна співпраця педагогів із батьками й іншими фахівцями;
•        регулярний обмін із батьками повною та неупередженою інформацією стосовно
їхніх дітей;
•        запровадження в навчальному закладі політики і системи послуг, які забезпечують сім'ям необхідну емоційну та фінансову підтримку;
•        розуміння й урахування потреб дітей під час розробки навчальних та інших програм;
•        заохочення і створення умов для взаємної підтримки батьків;
•        розуміння унікальності кожної сім і, повага до різних методів навчання та виховання дітей, що застосовуються батьками.
Як покращити психологічний мікроклімат в групі
 
Емоційний світ, як і психічне здоров'я дитини, починає формуватися з перших днів її життя. Від рівня розвитку емоційної сфери у дорослих насамперед залежить успішність взаємодії дитини з оточенням, ефективність її соціального розвитку, соціалізації.
Причинами порушень розвитку особистості можуть бути:
• реакція на несприятливу соціальну ситуацію розвитку;
• розлад у системі сімейних взаємин тощо.
Педагоги мають уміти відрізняти порушення розвитку, що виникають як реакція на дефекти у сфері функціонування центральної нервової системи, від порушень, детермінованих соціумом. Не всі прояви дезадаптивної поведінки дитини пов'язані з порушеннями в її психічному розвитку. Деякі форми відхилень — результат неправильного виховання або реакції на психотравмувальну ситуацію.
Педагоги мають бути готовими до роботи з дітьми, які мають різний рівень розвитку, вади мовлення, порушення психологічного розвитку тощо. З-поміж форм психологічної просвітницької роботи практичного психолога з педагогами чільне місце посідають психолого-педагогічні читання, проблемні семінари, круглі столи, тренінгові заняття. Такі форми психологічної просвітницької роботи збагачують інтереси фахівців, їхні професійні потреби, дають змогу педагогам сформувати власне бачення важливих психологічних проблем.
Завдання педагогів — створити умови для реалізації закладених у певному віці можливостей дитини, її емоційного світу та становлення як особистості, зокрема:
• забезпечити умови для розкриття природних механізмів розвитку дитини;
• запобігти виникненню вад у розвитку дитини, мінімізувати їхні наслідки, якщо певні вади вже наявні;
• пробуджувати самостійність у дитини, намагаючись не керувати нею, не обмежувати чи пригнічувати.
Педагогам варто так організовувати свою роботу, щоб, не відступаючи від мети заняття, вони мали можливість варіювати матеріал, завдання, час, місце проведення організованої навчальної діяльності з дітьми .
Основне завдання дитячого садка — створити умови для максимального розкриття індивідуального потенціалу кожної дитини. Дитина має стати суб’єктом своєї життєдіяльності, повірити у власні сили, навчитися бути успішною. Це значно полегшить її перехід із дитячого садка до школи, збереже інтерес до пізнання та розвине його в умовах шкільного навчання.
Розвивальну роботу з дітьми дошкільного віку доцільно проводити індивідуально або з малими підгрупами (6-10 дітей]. Розвивальна робота з дітьми дошкільного віку спрямована на:
•  розвиток пізнавальних, емоційно-вольових процесів та мовлення;
• формування соціальних норм поведінки;
• стимулювання пізнавального інтересу та опанування навичок дослідження, експериментування.
Розвивальна робота щодо пізнавальної сфери розширює понятійний апарат дитини, навчає її розв’язувати різні завдання на рівні уявлень, образів, стимулює становлення творчої уяви, формує розумові операції — аналіз, синтез, порівняння, узагальнення тощо.
Робота з підгрупами дає можливість педагогам використовувати індивідуальний підхід до кожної дитини. Урахування індивідуальних особливостей — це пристосування прийомів, методів і форм педагогічного впливу до індивідуальних особливостей дитини задля забезпечення достатнього рівня розвитку особистості. Це дає змогу педагогам визначити доцільний спосіб організації виховної діяльності щодо кожної дитини.

 
Як подолати труднощі в поведінці
 
З неспокійною дитиною
 
•        Слід уникати крайнощів: не можна дозволяти дитині робити все, що їй заманеться, але не можна і все забороняти. Чітко виберіть для себе, що можна і чого не можна, і погоджуйте це з усіма членами родини.
•        Показуйте дитині приклад своєю поведінкою: стримуйте свої емоції, адже вона наслідує вас.
•        Приділяйте дитині достатньо уваги, вона не повинна відчувати себе забутою, але в той же час поясніть дитині, що бувають моменти, коли у вас є інші турботи, вона повинна це зрозуміти і прийняти.
•        Пам’ятайте, що істеричні напади найчастіше пов’язані з прагненням привернути до себе увагу або викликати жаль та співчуття. Не треба потурати дитині, не треба змінювати своїх вимог. Коли дитина заспокоїться, поясніть їй, чому ви зробили так, а не інакше.
З конфліктною дитиною
•        Слід стримувати прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба тактовно коригувати недружні погляди або бурмотання з образою собі під ніс.
•        Припинивши сварку, не звинувачуйте іншу дитину в її виникненні, захищаючи свою. Прагніть об’єктивно розібратися в причинах, що її спровокували.
Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії своєї дитини, які спричинили його. Спробуйте знайти інші можливі способи виходу з конфліктної ситуації.
•        Не обговорюйте в присутності дитини проблеми її поведінки. Вона може затвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і продовжуватиме провокувати їх.
•    Не завжди слід втручатися у сварки дітей, потрібно надати їм можливість самим порозумітися і навчитися спілкуватися. Проте, якщо під час гри одне з них завжди перемагає, а інше виступає «жертвою», слід перервати таку гру, щоб запобігти формуванню боязкості у переможеного.
 
Із сором’язливою дитиною
 
•        Слід розширювати коло знайомств своєї дитини, частіше запрошувати до себе друзів, брати малюка в гості до знайомих людей, запрошувати дітей у гості, розширювати маршрути прогулянок та екскурсій, учити дитину спокійно реагувати на нові місця і людей.
•      Не варто постійно турбуватися за дитину, намагатися повністю оберігати її від всіляких небезпек, в основному придуманих вами, не робіть самі все за дитину, не запобігайте будь-яким утрудненням, надайте їй повну свободу діяльності.
•      Постійно укріплюйте в дитини упевненість у собі, у власних силах.
•  Залучайте дитину до виконання різних доручень, пов’язаних зі спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступати в розмову з «чужим дорослим» (у магазині, на зупинці, в дитячому парку, кінотеатрі тощо).
 
Із замкнутою дитиною
 
•        Слід розширювати коло спілкування дитини, приводити її в нові місця і знайомити з новими людьми.
•        Підкреслюючи переваги і корисність спілкування, розказуйте дитині про те, що нового і цікавого ви дізналися, яке задоволення отримали, спілкуючись з тією або іншою людиною.
•        Намагайтеся самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.
•        Якщо попри всі ваші зусилля дитина стає все більш замкнутою і відчуженою, зверніться за консультацією до психолога, який допоможе вам у розв’язанні цієї проблеми.
З агресивною дитиною
•        Слід пам’ятати, що заборона і підвищення голосу — неефективні способи подолання агресивності. Лише зрозумівши причини агресивної поведінки, можна сподіватися на те, що агресивність дитини буде подолано.
•        Надавати дитині особистий приклад позитивної поведінки. Не допускайте проявів гніву або критичних висловів про своїх друзів або колег, будуючи плани «помсти».
•        Нехай ваша дитина постійно відчуває, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз приголубити або пожаліти її. Хай вона бачить, що вона потрібна і важлива для вас.