Консультація "Лепбук: інтерактивна в організації дослідницько-пошукової діяльності Педагогічна скринька
    Демократичні процеси в державі вимагають вироблення нових суспільних вимог до освіти, зокрема, її дошкільної ланки, як основи соціокультурного становлення особистості. Особливе значення має перехідний етап, особливо при переході дитини з одного соціального положення в інше. Неперервність здобуття людиною освіти є можливою за умови реалізації принципів перспективності і наступності між суміжними рівнями освіти. Компетентності учня НУШ мають формуватися на ґрунті компетентностей, закладених ще в дошкільному віці. Провідні види діяльності дітей старшого дошкільного віку мають бути збережені та змістовно доповненні у молодшому шкільному віці.
     В умовах реалізації Базового компонента дошкільної освіти, забезпечення наступності між дошкільною та початковими ланками освіти, перед педагогом постає проблема — навчити дитину ставити перед собою цілі та завдання, знаходити способи їх вирішення, а головне знаходити потрібну інформацію для розв’язання поставленого питання серед величезної кількості джерел інформації [4. с.2].
    Психологічно виваженому та успішному для дитини переходу від дошкільної до початкової освіти сприятимуть об’єднані зусилля педагогічних колективів закладів дошкільної та загальної середньої освіти та батьківської громадськості.
      Актуальним завданням є забезпечення наступності між дошкільною та початковою освітою через пошук нестандартних форм взаємодії з вихованцями, які б використовувалися педагогами дошкільної та початкової ланки освіти.  На зміну традиційному приходить продуктивне навчання, яке спрямоване на формування життєвих компетнтностей та дошкільної зрілості дітей. Інноваційні методики мають стосуватися в першу чергу гри, тому, що це провідний вид діяльності для дітей дошкільного віку.  Саме педагоги дошкільної освіти повинні приділяти велику увагу ролі гри,  як провідній діяльності дошкільника, що призводить до якісних змін у психіці та розвитку особистості дитини. Гра – це обов’язкова умова успішного розвитку та саморозвитку, це закладений в дитині самою природою принцип осягнення себе та оточуючого світу.       Використання технології «лепбук» – інтерактивна взаємодія через індивідуальну, групову діяльність, в основі якої гра, спрямована на пізнання навколишньої дійсності, формування життєвих компетентностей.
     У пошуку нових форм організації освітньої діяльності знаходиться зараз кожен педагог закладу дошкільної освіти. Результатом такого пошуку для нас є тематична папка або лепбук. Термін «лепбук» (з англійського «lapbook» – книга на колінах) вперше використала у своїй домашній школі мати та письменниця з Вірджинії Теммі Дабі. Вона узагальнила досвід використання різноманітних міні-книг, автором створення яких була Діна Зайк ще у вісімдесятих роках минулого сторіччя. Саме Діна Зайк запропонувала використовувати так звані foldables – cкладені аркуші паперу, для легкого та ненав’язливого запам’ятовування інформації дітьми. Автор детально описала у своїй книзі різні способи їх створення. Використання таких складених різними способами аркушів паперу, або, як ми їх зараз називаємо, «міні-книги», давало можливість дітям, працюючи над їх виготовленням, швидко та надовго запам’ятовувати потрібну інформацію. Ця техніка широко застосовувалась у домашніх школах всього світу. Таммі Даббі зі свого боку запропонувала вкласти ці міні-книжки в одну оригінально оформлену папку. Автор назвала цю саморобну книгу так, тому що вся робота відображається у «книзі», яка може розташуватись на колінах у дитини. Звичайно, американці не винайшли велосипед, адже подібні книжки або книжки-іграшки були завжди, але завдяки американським домашнім школам, лепбук виділився в окремий жанр. Лепбук при такому навчанні є фінальним етапом вивчення певної теми. Тобто здобувач знань, вивчивши тему, оформлює отримані знання у вигляді лепбука, куди вміщує все, про що він дізнався.
Відповідно українським стандартам лепбук адаптовано Тетяною Піроженко. Вона розробила цю технологію для занять зі своєю дитиною й запропонувала використовувати її в дослідній роботі з дітьми у довкіллі. Отже, «лепбук» – це книга чи папка будь-якої форми та з будь-якої теми, із вкладеними в неї оформленими в оригінальний спосіб різноманітними міні-книжками, віконечками, малюнками, іграми. Як і інші цікаві інновації, він був підхоплений матусями, вихователями, учителями всього світу та досить вдало ними використовується під час навчання у звичайних та домашніх школах.
    Перед нами, вихователями дошкільної освіти, постало питання, які сучасні освітні засоби будуть ефективними при формуванні дошкільної зрілості та формуванні життєвих компетентностей дитини. Які особливості систематизації інформації для дошкільників? Що сприятиме кращому запам’ятовуванню інформації та її використанню? Працюючи над реалізацією Базового компонента дошкільної освіти, завдань програми розвитку дитини дошкільного віку «Українське дошкілля», ми зробили висновок, що саме старший дошкільний вік сприятливий для використання сучасної технології «лепбук», оскільки віковий період 6-ти  років припадає на кінець дошкільного дитинства, а загальні показники компетентності старших дошкільників такі:
  • провідна діяльність (сюжетно-рольова гра, творча гра, спілкування, навчання);
  • форми активності (фізична, соціально-моральна, пізнавальна, мовленнєва, художньо-естетична, креативна активність);
  • базові якості особистості (самостійність, працелюбність, людяність, розсудливість, справедливість, самовладання, самолюбність, спостережливість, відповідальність, креативність).
    Використання лепбука у старшому дошкільному віці – один з ефективних засобів педагогічного впливу на розвиток творчої особистості дитини, який сприяє формуванню життєвих компетентностей. На четвертому-п’ятому роках життя відбувається трансформація провідної діяльності в суто ігрову, якій притаманні сюжетність, наявність декількох ігрових ролей, правил гри, ігрового використання предметів, спілкування з партнером по грі, наявність особистісного смислу ігрового дійства для самої дитини. А все це може бути покладено в основу інтерактивної взаємодії між дошкільником та дорослим. З одного боку, такі форми роботи, надають можливість надати дитині певну інформацію про навколишній світ, особливістю якої є те, що малюк одержує її не у вигляді вже готової системи від педагога, а в процесі власної активності. З іншого боку, у процесі взаємодії з однолітками та дорослим, дитина опановує способи діяльності, через які пізнає себе, соціум, навколишній світ, взагалі,  механізми пізнання світу через індивідуальну,  групову діяльність.
   Ми переконалися, гра – найлегший ступінь для усвідомленого оволодіння надбаннями культури, досвідом людських взаємин, знаннями, способами діяльності тощо. В оновленому Базовому компоненті дошкільної освіти дитячу гру розглядають як одну з основних ліній, що передбачає: «розвиток у дітей творчих здібностей, самостійності, ініціативності, організованості в ігровій діяльності та формування у них стійкого інтересу до пізнання довкілля і реалізації себе в ньому» [4, с. 21].
    Подаємо алгоритм залучення дітей до роботи з лепбуком:
  • ознайомлення з готовим лепбуком (сюрпризний момент);
  • закріплення знань дітей з певної теми через вирішення завдань із «цікавої книжечки» (дидактичні ігри, кросворди тощо);
  • пошук, аналіз та сортування готової інформації по темі, яку опрацювали з дітьми (різні способи класифікації);
  • дослідницька робота: вибір матеріалів для роботи, збір інформації по темі;
  • наповнення основи лепбука за зразком або за самостійним рішенням дитини;
  • виготовлення лепбука, використовуючи допомогу дорослого;
  • позитивна оцінка діяльності дитини.
    Працюючи над лепбуком, розвиваємо креативність – одну з базових характеристик дитини дошкільного віку, що характеризує активну позицію особостості, яка готова приймати самостійні рішення, здатна коментувати процес та результати своєї діяльності, має стійку мотивацію щодо досягнення власних результатів. Розвинена уява дитини, а також її здатність до створення творчого образу характеризується оригінальністю, варіативністю, гнучкістю та рухливістю.
Спостерігаючи за роботою дітей з лепбуками, ми помітили, що це для дошкільника є своєрідною творчістю: дитина дошкільного віку пізнає властивості оточуючих предметів; експериментує з різними матеріалами; створює нові образи, здавалося б, зі звичних речей. Здатність експериментувати, багаторазово виконати будь-яку дію, від якої дитина отримує, можливо, різні результати, приносить задоволення. Будь-яку справу малюка розглядаємо як своєрідну гру – творчість, це сприяє розвитку таких важливих характеристик як:
  • швидкість думки – здатність до озвучування більшої кількості ідей;
  • гнучкість мислення – здатність переключатися з однієї ідеї на іншу, вміти переносити ідеї з одного об’єкта на інший;
  • оригінальність – здатність формувати нові, неочікувані ідеї;
  • сміливість – здатність приймати власні рішення;
  • допитливість – відкритість та інтерес до вивчення оточуючого світу.
    Отже, технологія «лепбук», розширює горизонти перед педагогами  закладів дошкільної освіти використання дидактичних ігор з різних розділів та у різних варіаціях. Їх застосування актуальне при узагальненні будь-якої теми.
    Перевагами  використання технології «лепбук» у дошкільній освіті виявлено інтерактивну взаємодію між дитиною та дорослим. По-перше, такі форми роботи надають можливість здобути дитині певну інформацію про навколишній світ, яку дошкільник отримує в процесі власної активності. По-друге, у процесі взаємодії з однолітками і дорослим, дитина опановує способи діяльності, через які пізнає себе, соціум, навколишній світ, взагалі,  механізми пізнання світу через індивідуальну,  групову діяльність.
Методика використання технології «лепбук» розвиває увагу, пам’ять, творчу уяву, забезпечує у старших дошкільників вироблення вміння порівнювати, виділяти характерні властивості предметів, узагальнювати їх за певною ознакою, отримувати задоволення від знайденого рішення.
    Цікавою виявилася технологія «лепбук» як засіб взаємодії з батьками. Ми переконалися, що інтерактивний характер, забезпечує кращий зворотній зв’язок. Робота батьків спільно з дітьми над лепбуком надає можливість не тільки цікаво проводити разом час, а й спільно з дітьми працювати над вивченням, запам’ятовуванням інформації та розвитком життєвих компетентностей дітей.
     У рекомендаціях педагогам хочеться відмітити, що лепбук – це не просто метод, який допомагає закріпити та відпрацювати отримані знання, це політ фантазії, який може дати гарні результати. Завдання педагога лише надавати вихованцям впевненості у своїх силах і правильно мотивувати на відкриття нових горизонтів

Консультація "Від руху до здоровя" Педагогічна скринька
Рух + гра = рухлива гра
 
    З метою формування у дошкільників знань до здорового способу життя вихователь-методист провела для педагогів консультацію на тему "Від руху до здорового способу життя"
 
Чому сучасні діти не хочуть грати в рухливі ігри? Як підбирати, планувати й грамотно проводити сюжетні й несюжетні рухливі ігри, ігри з елементами спорту? Як заохочувати дошкільників до рухливих ігор, читайте в статті
   
    Рухлива гра — неодмінний супутник дитинства. Діти мають удосталь рухатися, аби зростати здоровими й повноцінно розвиватися. Рухливі ігри — важливий засіб фізичного виховання дітей дошкільного віку, зміцнення здоров’я, формування позитивних моральних і вольових якостей, розумового розвитку тощо. Але практика свідчить, що часто вихователі недостатньо уваги приділяють цьому виду рухової діяльності.
   Вихователь проводить упродовж дня одну чи дві рухливі гри й аргументує це тим, що дітям треба просто відпочити. Мовляв, вони не хочуть грати в ігри, а хочуть поспілкуватися між собою, вільно порухатися. І дійсно під час прогулянки діти надають перевагу «власним справам», бо іншого їм не пропонують. А самостійно діти ще не в змозі організуватися на колективну рухливу гру.
  Під час прогулянки педагоги застосовують спостереження, дидактичні ігри з двох-трьох розділів програми, індивідуальну роботу, бесіди на різні теми; організовують працю в природі, сюжетно-рольові ігри; створюють умови для самостійної художньої діяльності вихованців тощо. Тож деякі вихователі вважають, що 8 рухливих ігор упродовж дня — це нереально. Проаналізуймо типові помилки вихователів, що призводять до таких невтішних висновків, і з’ясуймо, як їх уникнути.
Які типові помилки допускають вихователі
Проводять одну й ту саму гру в молодшій, середній і старшій групі. Наприклад, рухливу гру «Подоляночка». Проте ця гра — для дітей старшого дошкільного віку.
Рекомендації: орієнтуйтеся на програмові завдання, вікові особливості та інтереси дошкільників. Для малюків проводьте рухливі ігри «Біжіть до мене», «Пташки та пташенята», «Миші та кіт», «Знайди свій колір» тощо. Для дітей середнього дошкільного віку — «Зайці та вовк», «У ведмедя в бору», «Переліт птахів», «Кольорові автомобілі» та інші. Старшим дошкільникам сподобаються «Мишоловка», «Зроби фігуру», «Збий м’яч» тощо.
Планують одну гру впродовж тривалого часу. Наприклад, рухливу гру «Літаки» — малюки «літають» 20 днів поспіль. На запитання: «У яку гру хочете погратися?», — чуємо: «Літаки», — бо з ними інших рухливих ігор не розучують.
Рекомендації: уникайте частого повторення тих самих ігор. Плануйте рухливі ігри, ігрові вправи та ігри з елементами спорту відповідно до вимог освітньої програми, за якою працює група.
Добирають ігри з одноманітними рухами. Якщо вихователь часто планує, скажімо, лише ігри з ходьбою та бігом, то й фізичне навантаження щоразу зазнають переважно м’язи ніг.
Рекомендації: добирайте рухливі ігри з різними основними рухами — стрибки, метання, лазіння тощо. Це дасть змогу рівномірно розподілити фізичне навантаження на різні групи м’язів.
Віддають перевагу однотипним рухливим іграм— переважно сюжетного характеру. Такий підхід значно звужує поле педагогічного впливу. Адже діти навчаються приймати правильні рішення та сміливо діяти, швидко реагувати лише в мінливих умовах ігрової ситуації.
Рекомендації: під час планування урізноманітнюйте добірку рухливих ігор. Плануйте ігри змагального характеру (атракціони, змагання, естафети), ігри-забави, українські народні рухливі ігри, а також різноманітні ігрові вправи. Вони формують рухові уміння і навички, розвивають фізичні й вольові якості, сприяють активності та самостійності дітей у здобутті рухового досвіду тощо.
Організовують ігри на літню тематику взимку та навпаки. Ведмідь нехай спить у барлозі в період зимової сплячки, а «метелики» і «комарики» літають тільки в теплу пору року.
Рекомендації: добирайте ігри відповідно до сезону. Це сприятиме формуванню в дошкільників правильного уявлення про довкілля.
Пропонують ігри з рухами імітаційного характеру без урахування життєвого досвіду дітей. Діти тоді правильно наслідують рухи тварин, трудові дії людей, якщо мають уявлення про них. Наприклад, для трирічних малюків чапля — це просто пташка. Вони повторюють за вихователем, як вона рухається, але під час гри імітуватимуть рухи горобчика. Старші ж дошкільники можуть відтворювати різні образи, імітувати рухи багатьох тварин.
Рекомендації: дайте дітям змогу практично реалізувати їхні знання та уявлення про навколишню дійсність і отримати задоволення від цього.
Проводять рухливі ігри з основними рухами, які діти ще не опанували. Не вміють діти підлізати — не плануйте гру «Кролики». Інакше може з’явитися негативне ставлення до гри. Якщо їх навчили метати, то вони із задоволенням грають в гру «Мисливці і зайці» тощо.
Рекомендації: враховуйте рівень сформованості рухових умінь і навичок у дітей. Перед тим, як пропонувати дітям нову рухливу гру, треба вивчити з ними основний рух під час фізкультурного заняття.
Які особливості рухливих ігор
Рухлива гра — одночасно й засіб, і метод фізичного виховання. Під час гри малюки реалізують свої розумові й фізичні можливості, відчувають радість від руху, повноти емоційних переживань і спілкування, збагачують власний руховий досвід та прагнуть самоствердитися в тому, що найкраще виходить. Особиста участь у грі дає змогу педагогу налагодити партнерські взаємини з вихованцями.
Завдання вихователя та дітей під час рухливої гри різняться, а саме:
  • вихователь закріплює та вдосконалює рухові вміння дітей, формує позитивні якості характеру, навчає спілкування;
  • діти наздоганяють, утікають, ловлять, здобувають першість, улучають у ціль, домовляються, узгоджують свої рухи з іншими дітьми, діють разом тощо.
На які види поділяють рухливі ігри
Рухливі ігри поділяють на види — за змістом і характером рухових дій, за ознакою переважаючого основного руху, ступенем фізичного навантаження, а також ігри та ігрові вправи з елементами спорту.
За змістом і характером розрізняють:
  • сюжетні рухливі ігри;
  • несюжетні рухливі ігри;
  • ігрові вправи;
  • ігри-естафети;
  • змагання;
  • атракціони.
В основу сюжетних рухливих ігор покладено певний сюжет — дії людей, тварин, птахів, природні явища тощо.
Несюжетні рухливі ігри передбачають ігрові дії, що пов’язані не з розігруванням сюжету, а з виконанням конкретного рухового завдання — ігри на кшталт ловиток.
Естафети — командні рухливі ігри на швидкість виконання рухового завдання з обов’язковим передаванням естафети (предмета або дотиком).
Змагання побудовані на швидкості виконання рухового завдання, що передбачає боротьбу між двома гравцями, підгрупами дітей, командами одночасно без передачі естафети.
Атракціони побудовані на елементах змагань. Рухові завдання виконують у незвичних умовах та веселих ситуаціях. Діти змагаються кожен за себе.
Ігровівправи сюжетного і несюжетного характеру — організовані рухові дії, спрямовані на виконання конкретних рухових завдань.
https://e.profkiosk.ru/service_tbn2/m9spak.pngЧим відрізняється рухлива гра від ігрової вправи?
Рухлива гра має в основі ігровий задум — образний або умовний. Її використовують на етапі закріплення та вдосконалення рухових навичок. Зміст гри визначає ігрові дії дітей. У грі є сюжет, ролі, правила. Вихователь контролює дотримання правил. Діти грають усією групою або підгрупою. Спільні дії дають змогу дітям радісно переживати, активно рухатися.
Завдання ігрової вправи — навчити певного руху. Їі використовують на етапі розучування рухової дії, закріплення та вдосконалення рухових навичок. Ігрову вправу виконує кожна дитина індивідуально. Вихователь домагається, щоб усі діти засвоїли рухи. Ігровий характер вправ приваблює дітей, викликає позитивні емоції.
За ознакою основного руху, що переважає, розрізняють ігри:
  • з ходьбою;
  • бігом;
  • стрибками;
  • лазінням;
  • метанням;
  • на орієнтування у просторі.
За ступенем фізичного навантаження:
  • ігри великої рухливості;
  • середньої рухливості;
  • малої рухливості.
До ігор великої рухливості належать ті, зміст яких становлять інтенсивні рухи — біг, стрибки в поєднанні з іншими рухами. У цих іграх активну участь бере вся група дітей.
В іграх середньої рухливості характер рухів спокійний. У цих іграх також бере участь вся група дітей. До ігор середньої рухливості належать усі хороводні ігри.
В іграх малої рухливості рухи виконують у повільному темпі підгрупа або декілька дітей.
Ігри та ігрові вправи з елементами спорту — баскетбол, футбол, городки та інші.
Такі ігри потребують чіткого пояснення й дотримання правил, які визначають процес змагань між окремими дітьми або командами. Кожна дитина має володіти технікою рухів — руховими навичками, які визначають результат змагань. Адже прагнення результату — характерна особливість таких ігор. Що старші діти, то більше їх хвилює позитивний результат, перемога. Рухливі ігри з елементами спорту ефективні за таких умов:
  • різноманітність рухового змісту;
  • зручне та безпечне місце проведення;
  • достатня кількість атрибутів та обладнання.
Щоб зберегти інтерес дошкільників до рухової діяльності, поступово й послідовно ускладнюйте та урізноманітнюйте ігри. Не стримуйте дитину, не заважайте їй грати, рухатися, розвиватися.
Що врахувати, аби діти захопилися грою
Уникнути одноманітності й навантажити різні групи м’язів дітей, зберегти їхній інтерес до рухової діяльності допоможе планування рухливих ігор на перспективу — місяць або квартал. Складіть графік їх проведення заздалегідь. Урахуйте ті ігри, що розучуватиме з дітьми під час занять інструктор з фізкультури. Розробіть картотеку рухливих ігор для своєї вікової групи. Готова добірка рухливих ігор дасть змогу оперативно вносити зміни до календарного плану освітньої роботи, ознайомлювати батьків із життям дітей у дитячому садку, швидко підготувати фізкультурну розвагу тощо.
Щоб рухлива гра принесла дітям користь і задоволення, насамперед визначте мету її проведення:
  • розвивати швидкісні, силові, швидкісно-силові, координаційні, вольові здатності; витривалість, гнучкість та інші фізичні якості;
  • формувати навички стрибків, метання, лазіння, повзання, різних видів бігу, ходьби;
  • тренувати окремі групи м’язів тіла — шиї та потилиці, плечового поясу, плеча, передпліччя, кисті, спини, живота, стегна, гомілки, стопи.
Упродовж року плануйте 10-12 нових рухливих ігор. Ознайомте дітей з новою грою і розучуйте її протягом двох-чотирьох днів підряд на прогулянці. Пам’ятайте — перш ніж запропонувати дітям нову гру на певні основні рухи, слід попередньо вивчити їх на фізкультурному занятті. Використовуйте різні варіанти однієї гри. Із квітня по жовтень щодня плануйте різноманітні рухливі ігри з м’ячем.
Як правильно розподілити рухливі ігри впродовж дня
У кожній віковій групі плануйте 8-10 рухливих ігор упродовж дня. Як правильно їх розподілити?
Ранок
Під час ранкового прийому проводьте одну-три рухливі гри малої рухливості:
  • з предметами;
  • з киданням і ловінням предметів;
  • з метанням;
  • хороводні ігри;
  • атракціони;
  • ігрові вправи.
Ці ігри передбачають залучення кількох або невеликої групи дітей. Адже не всі вихованці одночасно приходять у дитсадок. Діти, які поступово підходять, можуть одразу долучитися до гри. Вибирати ведучого не треба, завдання зрозуміле, рухи нескладні.
Рухливі ігри з бігом уранці не проводять.
Прогулянка
Під час першої та другої прогулянки планують по три-чотири гри середньої й великої рухливості:
  • з різними основними рухами;
  • змагального характеру — змагання, естафети;
  • з м’ячами;
  • ігри та вправи з елементами спорту;
  • українські народні рухливі ігри;
  • ігри-ловитки.
Планувати й проводити ігри середньої та великої рухливості сюжетного характеру й безсюжетні на кшталт ловиток слід з усією групою дітей. Це такі ігри: «Квач», «Кіт і миші», «Хитра лисиця», «Вовк у рову», «Гуси-лебеді», «Два морози», «Чия ланка швидше збереться» тощо.
Ігри з елементами спорту, спортивні вправи, змагання, атракціони, ігри з предметами, з м’ячами плануйте та проводьте з підгрупами. Інші діти в цей час грають у пісочниці, у м’яч, стрибають із скакалкою тощо.
Естафети також проводьте за підгрупами. Оптимальна кількість гравців у команді для проведення естафет — 6-8 осіб. Якщо в групі багато дітей, організуйте три-чотири команди. Але такий розподіл може ускладнити суддівство. Тож варто запропонувати дітям змагатися по черзі — спочатку перші дві команди, потім інші.
За підгрупами також організовуйте ігри типу «Лови, кидай, падати не давай», «Їстівне — неїстівне», «Хустинка». Адже дітям нецікаво стояти й чекати, поки до них дійде м’яч, чи сидіти навпочіпки, поки біля них упаде хустинка.
Ведучого в рухливій грі обирайте після кожного програвання за допомогою лічилки чи в інший спосіб. Не обирайте на роль ведучого порушників правил та дітей, яких піймав попередній ведучий.
Якщо в другій половині дня через несприятливі погодні умови діти перебувають у груповому приміщенні, плануйте й проводьте хороводні ігри, ігри малої рухливості, ігри з предметами, атракціони та ігрові вправи за підгрупами.
Вечір
У вечірні години плануйте одну-дві рухливі гри малої рухливості:
  • атракціони;
  • рухливі ігри та ігрові вправи з предметами;
  • хороводні ігри;
  • ігри для розвитку дрібної моторики, окоміру — за столом.
  •  
  • Рекомендації щодо особливостей проведення рухливих ігор у різних вікових групах подано в Таблиці.
Етапи Прийоми
ІІ молодша група середня група старша група
Збір дітей на гру За розпорядженням, іграшкою, звуковим сигналом. Можна почати гру з підгрупою, інші діти приєднаються згодом За попередньою домовленістю, за умовним чи звуковим сигналом, іграшкою, розпорядженням За попередньою домовленістю; за умовним чи звуковим сигналом, але з елементами змагань; закличкою. Вихователь доручає одній дитині зібрати всіх дітей
Розташування дітей Зграйкою. Дітям має бути зручно й добре видно вихователя Півколом Півколом, у шеренгу
Створення ситуативного інтересу Сюрпризний момент; демонстрація іграшки, атрибутів до гри; загадування загадки, використання художнього слова Сюрпризний момент; демонстрація іграшки, атрибутів до гри; загадування загадки; використання художнього слова. Запитання дітям про поведінку персонажів гри Бесіда про раніше побачене, використання художнього слова, загадування загадки, створення ігрової ситуації. Запитання дітям, щоб уточнити їхні знання про поведінку персонажів гри
Повідомлення назви гри та пояснення її змісту Назвати гру. Пояснити зміст поетапно в ході гри: назвати персонажів гри, хто з дітей ким буде, хто де перебуває та що робить Назвати гру. Пояснити зміст гри: назвати персонажів гри, хто де перебуває, хто кого ловить, хто куди біжить, як хто рухається, на які слова які рухи має виконувати. Показати деякі складні рухи, ігрові дії Назвати гру. Пояснити зміст гри: назвати персонажів гри, хто де перебуває, хто що робить, як хто рухається, на які слова які рухи виконувати. Доручити дитині показати деякі рухи, ігрові дії
Пояснення правил гри Пояснити поетапно в ході гри: за якими словами чи сигналом що роботи і як рухатися Пояснити правила: за яким сигналом що робити, як робити, як рухатися Чітко визначити правила: за якими сигналами діяти, як рухатися. Якщо гра відома, пригадати правила за допомогою запитань
Закріплення правил   Поставити кожній дитині запитання щодо правил гри Одна дитина повторює всі правила. Можна допомагати навідними запитаннями
Розподіл ролей У ролі ведучого — вихователь. У ІІ півріччі — дитина (якщо гра знайома). Розподілити ролі за згодою дітей, роздати атрибути, елементи костюмів —нагрудники, наголовники тощо Визначити ведучого за допомогою лічилки. У нових складних іграх ведучий — вихователь Використати лічилку, стрілочку, обруч, паличку, жеребкування, зговірку, розрахунок. Домовитися: ведучий той, хто першим відгадає загадку тощо
Керівництво грою Стимулювати рухову активність дітей, створити радісний настрій. Грати разом із дітьми, виконувати головну роль, допомагати, підказувати, нагадувати, схвалювати, заохочувати дітей.Виконувати другорядну роль, керувати й подавати приклад: як треба бігати, коли й куди тікати Спочатку виконувати головну роль, потім — брати участь у грі, щоб допомогти ведучому, коли не вистачає пари. Підказувати, нагадувати, допомагати, схвалювати, давати сигнали.Стежити, щоб рухи чергувалися з коротким відпочинком. За потреби нагадувати й показувати, як рухатися в ході гри або під час паузи. Виконувати другорядну роль, безпосередньо грати, коли гра нова Виконувати роль судді, за потреби брати участь. Подавати сигнали, підказувати дітям, які розгубилися, допомагати змінити ведучих, схвалювати дітей, стежити за діями, не допускати тривалих статичних поз — стоячи на одній нозі, сидячи навпочіпки.Регулювати фізичне навантаження. За потреби показувати правильні рухи в ході гри або під час паузи. Стежити за дотриманням правил — попереджувати, давати зауваження, видаляти з гри на одне програвання або до кінця гри, знімати бали з команди тощо. Опосередковано супроводжувати гру. Проте брати участь, заохочувати, коли гра потрібна, а в дітей зникає інтерес; коли діти знають правила, але свідомо їх порушують, скажімо не доходять до «вовка»
Підбиття підсумків Підсумок гри — короткий, конкретний, оптимістичний. Обов’язково похвалити дітей (можна від імені головної дійової особи — іграшки) У кінці гри похвалити всіх дітей, відзначити тих, хто виявив спритність, швидкість, не боявся. У разі необхідності зробити зауваження. Оцінити гру так, щоб спонукати дітей задуматися над своїми діями:
•  Яку нову гру вивчили? 
• Усі молодці, а хто в нірці застрягав?
• А чи всі «котики» починали ловити «пташок» після сигналу «Кра!»?
•  Дуже добре грали, «пташки» не боялися «кота», близько до нього підходили, швидко тікали
Відзначити тих, хто був спритним, швидким, дотримувався правил. Проаналізувати: чи вдалося досягти успіху в грі; хто старанно виконував рухи, дотримувався правил, грав чесно, допомагав; з ким було цікаво, а хто заважав, порушував правила. Вказати на помилки дітей, шляхи їх виправлення:
• Вам сподобалося, як ви сьогодні грали? Сигналу не було, а ви побігли;
• Молодці, «козенята», не боялися «вовка», близько до нього підходили, швидко тікали, стрибали, як справжні козенята;
• Чому Денис жодного разу не влучив у ціль? 
• Капітани, хто з гравців ваших команд був сьогодні найкращий? Чому?
• У яку гру хотіли б пограти наступного разу
?

Консультація для педагогів "Вплив логіко-математичних та конструктивних ігор на розумовий розвиток дошкільника" Педагогічна скринька
   11.11.2020 року вихователь-методист провела консультацію для педагогів на тему "Вплив логіко-математичних та конструктивних здібностей на розумовий розвиток дошкільників" з метою підготовки до педагоічної ради.

Навчання математики дітей дошкільного віку немислимо без використання цікавих ігор, завдань, розваг. При цьому роль нескладного цікавого матеріалу визначається з урахуванням вікових можливостей дітей і завдань всебічного розвитку та виховання: активізувати розумову діяльність, зацікавлювати математичним матеріалом, захоплювати і розважати дітей, розвивати розум, розширювати, поглиблювати математичні представлення, закріплювати отримані знання та вміння, вправляти у вживанні їх в інших видах діяльності, новій обстановці.
   Використовуються логіко-математичні ігри з метою формування уявлень, ознайомлення з новими відомостями. При цьому неодмінною умовою є застосування системи ігор і вправ.
Діти дуже активні в сприйнятті задач - жартів, головоломок, логічних вправ. Вони наполегливо шукають хід рішення, який веде до результату. У тому випадку, коли цікава задача доступна дитині, у нього складається позитивне емоційне ставлення до неї, що стимулює розумову активність. Дитині цікава кінцева мета: скласти, знайти потрібну фігуру, перетворити, яка захоплює його.
    З усього різноманіття математичного матеріалу в дошкільному віці найбільше застосування знаходять дидактичні ігри. Основне призначення ігор - забезпечити уміння дітей у розрізненні, виділення, називанні множин предметів, чисел, геометричних фігур, напрямків, і т. д. В дидактичних іграх є можливість формувати нові знання, ознайомлювати дітей зі способами дій. Кожна з ігор вирішує конкретну задачу вдосконалення математичних кількісних, просторових, тимчасових) уявлень дітей.
   Логіко-математичні ігри включаються безпосередньо в зміст занять як одного із засобів реалізації програмних завдань. Місце цих ігор в структурі заняття з розділу «дитина в сенсорно – пізнавальному просторі» визначається віком дітей, метою, значенням, змістом заняття, спрямованого на виконання конкретного завдання формування уявлень. В молодшій групі, особливо на початку року всі заняття повинно бути проведено у формі гри. Логіко - математичні ігри доречні і наприкінці заняття з метою відтворення, закріплення раніше вивченого. Так, у середній групі після ряду вправ на закріплення назв основних властивостей (наявність сторін, кутів) геометричних фігур може бути використана гра «Знайди і назви».
   У формуванні у дітей математичних уявлень широко використовуються цікаві за формою і змістом різноманітні дидактичні ігрові вправи. Вони відрізняються від типових завдань і вправ незвичністю постановки завдання (знайти, здогадатися), несподіванкою піднесення її від імені, якогось літературного казкового героя (Ведмедя, Зайчика). Вони цікаві для дітей, емоційно захоплюють їх. А процес вирішення, пошуку відповіді, заснований на інтерес до завдання, неможливий без активної роботи думки. Цим положенням і пояснюється значення логіко-математичних ігор, завдань і вправ в розумовому і всебічному розвитку дітей. В ході ігор та вправ з цікавим математичним матеріалом діти оволодівають вмінням вести пошук рішення самостійно. Вихователь озброює дітей лише схемою і напрямком аналізу цікавої задачі, що приводить в кінцевому результаті до вирішення. Систематичне вправляння в рішенні задач таким способом розвиває розумову активність, логічне мислення, самостійність думки, творче ставлення до навчальної задачі, ініціативу.
  У дитячому садку в ранковий і вечірній час можна проводити ігри математичного змісту (словесні і з використанням посібників), настільно - друковані, такі, як «фігур Доміно», «Склади картинку», «Арифметичне доміно», «Лото», «Знайди пару», ігри в шашки і шахи. При правильній організації і керівництві з боку вихователів ці ігри допомагають розвитку у дітей пізнавальних здібностей, формуванню інтересу до дій з числами, і геометричними фігурами, величинами, вирішення завдань. Таким чином, математичні уявлення дітей удосконалюються. Але цього недостатньо для виявлення і розвитку різноманітних інтересів і схильностей дошкільнят. Дидактичні ігри організовуються та направляються вихователем. Діти рідко грають в них за власним бажанням. У дитячому садку потрібно створювати такі умови для математичної діяльності дитини, при яких вона виявляла би самостійність при виборі ігрового матеріалу, гри, виходячи за межі, своїх потреб, інтересів. В ході гри, що виникає з ініціативи самої дитини, вона долучається до складної інтелектуальної праці.
    Куточок цікавої математики - це спеціально відведений, математично оснащене іграми, посібниками та матеріалами і певним чином художньо оформлене місце. Організувати його можна, використовуючи звичайні предмети меблів: стіл, шафа, забезпечивши вільний доступ дітей до матеріалів. Цим самим дітям надається можливість вибрати цікаву гру математичного змісту і грати індивідуально або спільно з іншими дітьми, невеликою підгрупою.
Організовуючи куточок цікавої математики, треба виходити з принципу доступності ігор дітям в даний момент і поміщати в куточок такі ігри та ігрові матеріали, освоєння яких дітьми можливі на різних рівнях. Від засвоєння заданих правил та ігрових дій вони переходять до вигадування нових варіантів ігор. Великі варіанти для творчості є в іграх «Танграм», «Колумбове яйце», «Чарівне коло», «Кубики і колір», «Кубики для всіх» та ін. Діти можуть придумувати нові більш складні силуети не тільки одного, але і з 2 - 3 наборів до гри; один і той же силует, наприклад, лисицю, складати з різних наборів.       Для стимулювання колективних ігор і творчої діяльності дошкільнят необхідно використовувати магнітні дошки, фланелеграф з наборами фігур, лічильних  паличок, альбоми для замальовки придуманих ними завдань, складання фігур.
    З різноманіття головоломок найбільш прийнятні в старшому дошкільному віці головоломки з паличками. Їх називають завданнями на кмітливість геометричного характеру, так як в ході рішення, як правило, йде трансфігурація, перетворення одних фігур на інші, а не тільки зміна їх кількості. У дошкільному віці використовуються самі прості головоломки. Необхідно мати набори звичайних рахункових паличок, щоб складати з них наочні задачі - головоломки. Крім цього будуть потрібні таблиці графічно зображеними на них фігурами, які підлягають перетворенню. На зворотному боці таблиці вказується, яке перетворення треба виконати і яка фігура повинна вийти в результаті.
     Особливе місце серед математичних розваг займають ігри на складання площинних зображень предметів, тварин, птахів, будинків, кораблів із спеціальних наборів геометричних фігур. Набори фігур при цьому змінюються не довільно, а являють собою частини розрізаної певним чином фігур: квадрата, трикутника, кола, овалу. Вони цікаві дітям і дорослим. Дітей захоплює результат скласти побачене на зразку або задумане, і вони включаються в активну практичну діяльність по підбору способу розташування фігур з метою створення силуету.
    З різноманіття логіко-математичних ігор і розваг найбільш доступними і цікавими в дошкільному віці є загадки, задачі - жарти. В загадках математичного змісту аналізується предмет з часової точки зору, з кількісної або просторової, помічені прості математичні відносини: Два кільця, два кінця, а посередині цвях (ножиці). Чотири братика під одним дахом живуть (стіл).
Призначення загадок і задач - жартів, цікавих питань полягає в залученні дітей до активної розумової діяльності, вироблення вміння виділяти головні властивості, математичні відносини, замасковані зовнішніми несуттєвими даними. Вони можуть бути використані вихователем в процесі розмов, бесід, спостережень з дітьми за якимись явищами, тобто в тому випадку, коли створюється необхідна ситуація.
    З метою розвитку мислення дітей використовують різні види логічних завдань і вправ. Це задачі на знаходження пропущеної фігури, продовження ряду фігур, знаків, на пошук закономірностей, чисел, завдання типу матричних, на пошук фігури, якої бракує в ряді (знаходження закономірностей, які лежать в основі вибору цієї фігури) та ін., наприклад: Яка з фігур тут зайва і чому? Яке число треба поставити у порожню клітку? Гра «Четвертий зайвий».       Призначення логічних завдань і вправ полягає в активації розумової діяльності дітей, у пожвавленні процесу навчання.
    Ігри на кмітливість, головоломки, цікаві ігри викликають у дітей великий інтерес. Діти можуть, не відволікаючись, довго вправлятися в перетворенні фігур, перекладаючи палички або інші предмети за заданим зразком, за власним задумом. У таких заняттях формуються важливі якості особистості дитини: самостійність, спостережливість, винахідливість, кмітливість, виробляється посидючість, розвиваються конструктивні вміння. У ході вирішення задач на кмітливість, головоломки діти вчаться планувати свої дії, обмірковувати їх, шукати відповідь, здогадуватися про відповідь, проявляючи при цьому творчість.
                                                                                                               

Консультація "Сторітелінг: інтерактивна тека в організації дослідницько-пошукової діяльності" Педагогічна скринька
 
 07.10.2020 року вихователь-методист Кулініч Л.І. провела консультацію для вихователів «Сторітелінг: мистецтво розповідання, або як зацікавити і мотивувати дітей». 

Розповідь — ключовий прийом у роботі вихо­вателя. Ми постійно розказуємо дітям різні оповідки, казки, придумуємо власні сюжети, опи­суємо події з життя, подаємо пізнавальну інфор­мацію… Та чи завжди вихованці слухають нас з інтересом, проймаються тим, про що ми розпо­відаємо?   Як же стати майстерним оповідачем?  Відпо­відь дає сторітелінг.
Що таке сторітелінг?
Сторітелінг ( з англ. storytelling, де story— історія, atelling — розповідання) — мис­тецтво складання і розповідання захопливих історій.
Сторітелінг як технологію у 90-х роках ми­нулого століття розробив і успішно впровадив в управління міжнародною корпорацією аме­риканець Девід Армстронг. Він урахував такий психологічний чинник: розповіді з життя значно легше сприймаються, вони цікавіші, ніж логічні аргументи й сухі міркування, а тому здатні ви­кликати в слухача довіру й мотивувати до певних дій (щось придбати, наприклад)
Насправді людство займалося сторітелінгом завжди. За допомогою міфів, легенд, казок наші пращури передавали з покоління в покоління весь накопичений людством досвід і знання. За основу брали реальні факти, але їм надавали містичного характеру, метафоричності, вдавали­ся до гіперболізації. Такі розповіді були виразні, цікаві, легко асоціювалися з особистим досвідом.
Сьогодення швидкоплинне, стрімке та інфор­маційно перевантажене. Відтак людям необхідні ефективні способи обробки й передачі інформа­ції, як-от сторітелінг.
Хоча ця технологія розроблена для менеджмен­ту та маркетингу, вона може бути корисною і в галу­зі освіти, зокрема в роботі з дошкільнятами.
 Запроваджувати сторітелінг у по­вному обсязі як технологію не варто, оскільки її мета надто широка. Використовуємо його лише як мотиваційний комунікаційний прийом.
У нашому розумінні, завдання сторітелінгу — за допомогою розповіді створити умови для мо­тивації дітей до навчання на занятті або під час освітньої ситуації, викликати симпатію до голов­ного персонажа, який допоможе зацікавити ви­хованців і доступно донести до них потрібну ін­формацію.
 
СТОРІТЕЛІНГ ЯК СЮРПРИЗНИЙ МОМЕНТ.
Сюрпризи — це непередбачувані веселі мо­менти, які завжди викликають у дітей хвилю емоцій: малята пожвавлюються, їхня діяльність активізується. Крім того, сюрпризні моменти створюють ефект новизни, що так потрібно ди­тині дошкільного віку.
Сюрпризні моменти доречні на заняттях, ди­тячих святах, дозвіллі, у повсякденному житті малят. Завжди яскраві, несподівані, вони стиму­люють розвиток творчої фантазії, задовольняють прагнення дітей відкривати в довкіллі щось нове. Дошкільняті цікаво все, він не терпить нудьги, сі­рості, бездіяльності.
Кожен вихователь, готуючись до заняття, за­здалегідь обмірковує сюрпризний момент. Про­те зробити це не так просто. Адже він має впи­суватися в тему заняття: треба продумати все так, аби до вигаданого персонажа можна було звернутися під час заняття, а на завершення не забути з ним попрощатися.
Наведемо перелік прийомів, які доцільно використовувати на мотиваційному (комуніка­тивному) етапі заняття для збудження інтересу дітей, привернення уваги до пропонованого матеріалу.
Прийоми мотивації:
  • Створення проблемних (освіт­ніх) ситуацій.
  • Сторітелінг.
  • Застосування незвичних матері­алів, наочних і технічних засобів.
  • Усі види драматизації.
  • Використання несподіваної, невідомої та су­перечливої інформації.
  • Емоційна насиченість навчального змісту, створення емоційних ситуацій.
  • Використання технік емоційної розрядки, моментів змагання або гри тощо.
Переваги сторітелінгу в роботі з дошкільнятами.
Цікавий засіб урізноманітнення заняття або освітньої ситуа­ції. Допомагає реалізувати індивідуальний підхід та зацікав­лювати дітей. Не потребує витрат і може бути використаний у будь-якому місці та в будь-який час. Розвиває уяву, фантазію та креативність. До речі, як у дітей, так і в педагогів.
Сприяє налагодженню добрих взаємин між вихованцями та педагогом. Під час спілкування, допомоги персонажу відбу­вається обмін емоціями, формуються довіра та емпатія. Знімає психологічне напруження. Під час слухання, обгово­рення, переказування, створення оповідки діти вчаться усві­домлювати свої почуття і говорити про них.
ПОРАДИ ЩОДО ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ.
Найдоречніше використовувати сторітелінг на першому етапі заняття — етапі спілкування, мо­тивації, презентації теми.
Головне на цьому етапі — “зачіпка”, несподі­ванка, дивовижа, зупинка у звичній діяльності, що перетворює її на ситуацію нерозв’язаності, загадковості. Цікава історія допомагає сфокусу­вати увагу дітей на завданні, таким чином ство­рюється освітня ситуація: новий поворот у вже відомому матеріалі, сюжеті.
Потім слід з’ясувати, які запитання виникли у дітей, та визначити тему заняття. Важливо допо­могти вихованцям визначити мету заняття і його результат (виходячи з їхніх вікових та психофізіо­логічних особливостей).
Щоб ефективно використовувати сторітелінг, бажано дотримуватися таких правил.
Правила сторітелінгу.
  • Розповідь на початку заняття (сюр­призний момент) має тривати не біль­ше 2-3 хв. Це має бути непростий або комічний випадок з життя персонажа, мета якого — донести до дітей важ­ливу інформацію.
  • Персонажі (або персонаж) мають бути яскраві, добре знайомі дітям (їхня “фізична” присутність під час розпо­віді не обов’язкова).
  • Ключовим є запитання, на якому зо­середжено увагу слухачів і на яке буде дано відповідь наприкінці історії.
  • Для підтримання уваги дітей важливо забезпечити оптимальний ритм іс­торії (тобто те, наскільки швидко або повільно вона розвивається).
  • Емоційне наповнення оповідки має наближати її до власного досвіду слухачів, аби вони співчували персонажеві, бажали допомогти йому.
  • Діти мають бути учасниками подій, що від­буваються з персонажем і особисто стосу­ються кожного з них.
  • Оповідачу доречно варіювати тон, гучність свого голосу.Розповідання тихим голосом, а іноді навіть пошепки, допомагає слухачам сприйняти сюжет, злитися з ним, співпере­живати персонажам.
  • Бажано супроводжувати розповідь відповід­ними мелодіями і звуками (підготовленими заздалегідь).
  • Розповідь не слід перевантажувати зайвими деталями та наочністю.
Сюжет, який розповідає вихователь, слід роз­вивати за підготовленим планом. Проте для створення захопливої розповіді самої структури замало. Важливо правильно пов’язати всі її еле­менти в єдиний твір. Стиль і тон сторітелінгу — те, що впливає на сприйняття історії.
Основні структурні компоненти сторітелінгу.
Починаємо, як правило, з прив’язки до місця події (де розпочалася історія — реальна, казко­ва, фантазійна тощо).
Далі мають виникнути особливі обставини (хтось зник, зіпсувалися погодні умови, комусь (тваринам, рослинам, казковим персонажам та ін.) потрібна допомога).
Щоб розв’язати проблему, персонаж зали­шає домівку й вирушає назустріч пригодам. Ці пригоди обов’язково завершуються його пере­могою та щасливим поверненням додому.
 Насамкінець — мораль історії (старших до­шкільнят можна залучити до формулювання ви­сновку).
 Деякі структурні компоненти сто­рітелінгу можна об’єднувати залежно від сюжету оповіді.
На початковому етапі, як вихователеві, так надалі й дітям, найдоцільніше використовува­ти адаптований (скорочений) варіант відо­мих карток Володимира Проппа.
Навчаючись за цими картками розповідати оповідки, діти потім переказують їх одноліткам, друзям, батькам. Цей прийом ефективний у роботі з мовленнєво пасивними дітьми. Залучення їх до розповідання власних історій допоможе їм упоратися з проблемами мовлення. 
Сторітелінг  як комунікативний прийом використовується з метою мотивації дітей до навчальної діяльності, або для розвитку в них зв’язного мовлення. 
Отже, існує чимало прийомів мотивації дітей, і стрітелінг –  один із них. 

Руховий режим дітей взимку під час прогулянок Педагогічна скринька  
    Серед багатьох чинників, які впливають на стан здоров'я і працездатності дітей дошкільного віку, руховій діяльності належить особливе місце так, як рухова діяльність - це біологічна потреба організму, від якої залежить фізичний та загальний розвиток дитини.
Рухова активність формує у дітей потребу в здоровому способі життя. Щоб досягти оптимального рухового режиму в нашому дошкільному навчальному закладі створено розвивальне фізкультурне-оздоровче середовище. Для занять на свіжому повітрі об лаштований спортивний майданчик, бігові доріжки, спортивно-ігрове обладнання.
    В руховому режимі перше місце займають ранкова гімнастика, рухливі ігри та фізичні вправи на прогулянці, фізкультхвилинки на заняттях. З метою оптимізації рухового режиму впроваджені оздоровчий біг на свіжому повітрі, ходьба по масажерах, гімнастика після денного сну. В основу рухового режиму в закладі покладено принцип індивідуального-диференційного підходу до кожної дитини.
 Врахування метеорологічних та погодних умови при організації прогулянок
Проведення фізкультурних занять та прогулянок на свіжому повітрі в зимовий час потребує особливої уваги від вихователя, інструктора по фізкультурі та контролю медичної сестри. Обов'язково потрібно продумувати організацію проведення прогулянок та занять. Перш за все необхідно медичній сестрі звернути увагу в зимовий час на температуру повітря, вологість, швидкість руху повітря. Для цього обов'язково при вході до ДНЗ потрібно розмістити термометр для контролю за температурою повітря на вулиці.
 При організації прогулянок у зимовий час керуємось Санітарним регламентом для дошкільних навчальних закладів від Наказ МОЗ № 234 від 24.03.16 року. Прогулянки на відкритому повітрі повинні проводитися не рідше 2 разів на день. Оптимальний час перебування на відкритому повітрі від                      3,5-4години на день з достатньою руховою активністю, дітей одягаємо в зимові куртки, шуби, комбінезони - 4-5 шарів одягу. При цьому на прогулянках діти граються в ігри з середньою руховою активністю. Основними причинами скорочення тривалості перебування на свіжому повітрі є погіршення самопочуття, порушення стану здоров`я дітей, ускладнення метеоумов. При подальшому знижені температури рухова активність збільшується. Прогулянки на вулиці дозволяється проводити при температурі повітря не нижче -16 °С і швидкості руху повітря понад 7м/сек, тому що несприятливі умови погоди відображаються на загальному стані дитини.
 Гігієнічні вимоги до одягу, взуття
Для забезпечення рухового режиму на прогулянці велике значення має правильний підбір одягу та взуття. Одяг має відповідати росту дитини, забезпечувати вільний рух. Тому медичній сестрі слід контролювати, як одягнені діти на прогулянці, чи не перегріваються вони. Нераціонально підібраний одяг погіршує стан дитини, знижує його працездатність. Тому для збереження теплообміну необхідно, щоб одяг був з хлопкових тканин, трикотажних, шерстяних, які добре вбирають вологу.
При проведені контролю за організацією прогулянки взимку звертати увагу на дітей частохворіючих, дітей після переносних захворювань. Їм потрібно займатись в більш теплішому одязі, взуття підбирати відповідно до розміру стопи, щоб не стискало ногу і не погіршувався кровообіг. Після фізкультурного заняття на вулиці чи прогулянки взимку, медсестра або вихователь спостерігає, хто з дітей перегрівся. Обов'язково потрібно розтерти дитину і переодягнути в сухий одяг, звернути увагу на руки (теплі, чи холодні), кому після прогулянки необхідно просушувати одяг чи взуття.
 
Гігієнічні вимоги до проведення рухливих ігор на прогулянці
В холодну погоду на початку прогулянки дається біг, який збільшує кровообіг і зігріває дітей, але помірний, щоб не було перегріву. Рухливі ігри взимку повинні будуватись на знайомих дітям рухах (біг, ходьба, стрибки), які заставляють працювати всі м'язи, і тим самим зігрівають весь організм.
Дуже важливо в морозну погоду чергувати біг з ходьбою, приділяти увагу естафетам. Діти під час естафет жваві, бадьорі, підстрибують, плескають у долоні.
Важливо правильно на прогулянці чергувати вправи і відпочинок, але під час відпочинку діти не повинні залишатись нерухомими. Здійснюючи спостереження за прогулянкою, медсестра слідкує за вихователями, як здійснюється ними підхід до дітей більш повільних, як стимулюють їх до більшої активності, дають їм завдання, підбадьорюють, дуже рухливих стримують.
Ослабленим дітям потрібно надавати менше навантаження, зменшуючи число повторень вправ, скорочувати їх в рухливій грі, зменшувати час бігу і замінювати його ходьбою. Діти після хвороби і ті, що нещодавно вступили до дошкільного закладу, виходять на прогулянку зі всією групою.
Важливим для зберігання фізичного здоров'я дитини є правильне поновлення фізичної активності після хвороб. Для цього необхідною умовою є дотримання орієнтовних термінів поновлення занять з фізкультури.
Взимку для прогулянки добираються такі рухи, які відповідають кліматичним умовам. Якщо достатньо снігу на прогулянці, то більше уваги потрібно приділяти ходьбі на лижах, їзді на санчатах, грі в сніжки, хокей.
В зимовий час при проведенні прогулянок не рекомендується проводити ігри зі співами, віршами, так як це приводить до вдихання великої кількості холодного повітря і може викликати захворювання верхніх дихальних шляхів. Обов'язково потрібно привчати дітей правильно дихати через ніс.
Структура прогулянки в групі дітей молодшогодошкільного віку взимку:
-  Спостереження 5-6 хв
-  Ігри з природнім матеріалом
-  Ходьба і нешвидкий біг у колоні у великому колі, позначеному зафарбованою водою на снігу
-  Гра в сніжки «Хто швидше заліпить коло»
-  Катання парами на санчатах (відстань 20м)
- Гра «Знайди свою пару» з нешвидким бігом
- Ходьба
- Відпочинок, самостійні ігри дітей
- Трудові доручення (тривалість 20 хв)
Пам'ятки щодо організації рухового режиму в ДНЗ
1.   Створюйте умови для різноманітної рухової активності.
2.   Залучайте дітей до активної рухової діяльності на прогулянках.
3.   Хваліть не лише дитину, яка легко і швидко виконала вправи, а й ту, яка вирізняється гіршою координацією рухів, має надлишкову вагу, проте виявила старанність, доклала особистих зусиль.
4.   Враховуйте, що кожна дитина набуває рухового досвіду в притаманному для неї темпі, в залежності від рівня її рухливості, віку, природних можливостей.
5.   Реалізовуйте індивідуальний та диференційований підходи.
6.   Добирайте вправи, ігри з урахуванням роботи і відпочинку м'язів.
7.   Проводьте чергування вправ з масажем.
8.   Пам'ятайте, що діти, які значну частину часу проводять на свіжому повітрі, - енергійні, бадьорі, життєрадісні. В них, зазвичай, добрий апетит і міцний здоровий сон
    Перебування дітей у зимовий період на прогулянці дитячого садка є обов’язковим. Взимку планують ходьбу по колоді, снігових валах, метання в ціль та ін., катання на санчатах, лижах та ковзанах. У будь-яку пору року під час прогулянок широко застосовуються рухливі ігри. Якщо дозволяють погодні умови, з метою закріплення та удосконалення навичок в основних рухах, розвитку спритності та швидкості, починаючи з середньої групи,  дітям пропонують виконання вправ у певній послідовності, використовуючи смуг «перешкод» (колода, дуги, обруч для пролізання, ходьба по закопаних у землю автомобільних покришках та ін.). Оскільки названі вправи вже вивчалися з дітьми під час занять, то виконання їх на смузі «перешкод» не викликає особливих ускладнень у дітей.
Значне місце на прогулянці відводиться вправам спортивного характеру, які планують залежно від періоду року: взимку - катання на санчатах, ковзання на льодових доріжках; ходьба на лижах. Регулярно впроваджуючи їх під час прогулянок, можна істотно активізувати рухову діяльність дітей, особливо в несприятливих погодних умовах (низька температура, сніг).
   Поряд із вправами спортивного характеру, старшим дітям пропонують ігри з елементами спорту: баскетбол, футбол, городки, бадмінтон, настільний теніс та хокей з шайбою без ковзанів (взимку). Навчання вправ спортивного характеру та елементів більшості спортивних ігор проводиться під час занять з фізичної культури, а закріплюються вони в процесі прогулянок.
   Важливим моментом у розподілі ігор та вправ під час прогулянок є чергування фізичного навантаження з відпочинком, більш інтенсивних фізичних вправ з менш рухливими.
  При проведенні ігор та вправ слід застосовувати різні способи організації дітей. Так, рухливі ігри вихователь проводить зі всією групою. Кожна гра повторюється 3-5 разів. У вправах спортивного характеру беруть участь також всі діти.
Намагаючись збагатити прогулянки рухливими іграми та фізичними вправами, треба пам'ятати, що рухову активність дітей наприкінці її слід знижувати. Тому незалежно від змісту ранкової прогулянки за 10-15 хвилин до її закінчення рухливість дітей обмежується. Цим забезпечується спокійний перехід їх до обіду та денного сну.
Необхідно доцільно розподіляти рухову активність дітей протягом перебування їх у дошкільному закладі. Особливої уваги потребує друга половина дня, коли часто проводяться малорухливі та спокійні види діяльності у дошкільнят. Тому на вечірній прогулянці слід застосувати більш динамічні засоби фізичної культури (основні рухи, вправи спортивного характеру, ігри, естафети).
   У керівництві руховою діяльністю дітей під час прогулянки можна виділити два етапи. Спочатку вихователь виясняє у дитини інтереси до ігор та вправ, взаємовідносини з однолітками, виявляє її рухову підготовленість. Для розвитку самостійної діяльності дітей створюються необхідні умови: своєчасна допомога кожній дитині у виборі гри та вправ, фізкультурних посібників. На цьому етапі застосовуються такі методи та прийоми: спільне виконання вправ дитини зі своїми однолітками, пояснення та показ більш складних елементів рухів, заохочення. Основним напрямком у керівництві руховою активністю дітей у процесі самостійної діяльності є збагачення їх різноманітними рухами.
   На другому етапі здійснюється більш інтенсивний вплив вихователя на рухову активність дітей. Малорухливі діти залучаються до діяльності, яка сприяє розвитку інтересу до ігор та фізичних вправ. Дуже рухливих та збудливих дітей спрямовують на вправи, які вимагають від них точності рухів (метання в ціль, вправи у рівновазі), вони стримують їх від значної рухливості і сприяють формуванню уваги та стриманості. Індивідуальний підхід до дітей різних вікових груп повинен застосовуватися з урахуванням інтересу дитини до ігор та різних видів фізичних вправ.
    Вихователю потрібно добре знати стан здоров'я, фізичний розвиток, рухову підготовленість, особливості поведінки та інші показники індивідуального розвитку дитини. У процесі самостійної рухової діяльності діти в основному самі регулюють фізичне навантаження, змінюючи більш інтенсивні рухи менш інтенсивними і за необхідності роблять паузи. Однак слід спостерігати за станом самопочуття дітей, здійснюючи індивідуальне керівництво їх діяльністю.
   Індивідуальна робота повинна також спрямовуватися на активізацію малорухливих дітей, покращання фізичної та рухової підготовленості більш слабких дошкільнят. Враховуючи індивідуальні особливості дітей, вихователь одним з них надає допомогу у виконанні вправ, а іншим нагадує, як їх робити, підбадьорює та оцінює рухові дії. Деяким дітям пропонує відпочити, попереджуючи їх втому та занадто велике перегрівання від рухової діяльності.         Особливого підходу потребують діти, рухова активність яких обмежується після перенесених хвороб. Слід порадитися з лікарем, які вправи їм можна виконувати і в яких іграх брати активну участь. Поступово цим дітям пропонують більш інтенсивні рухи та динамічні ігри.
    Треба слідкувати, щоб діти частіше вправлялися у тих способах виконання рухів, якими вони володіють гірше. Підтримувати бажання дитини допомагати своїм одноліткам оволодіти важкою для них вправою.
   Таким чином, самостійна рухова діяльність має виняткове значення для формування у дитини звички та потреби у систематичному виконанні фізичних вправ і впливає на всебічний її розвиток. Поряд з закріпленням та удосконаленням різних рухових дій у дітей формується почуття колективізму, виховується товариськість, доброзичливість до своїх товаришів, впевненість у своїх силах.

Орієнтовна тематика занять та профілактичних бесід по ОБЖД Педагогічна скринька

ПРЕДМЕТИ НАВКОЛО НАС
1. Небезпека відкритих вікон та балконних дверей.
2. Високі предмети і безпека дитини (дерева, паркани, високі полиці, шафи у приміщенні й прагнення малюка дістати якусь річ).
3. Виделка — друг, виделка — ворог. Правила користування виделкою. Культура поведінки за столом.
4. Голка-чарівниця в умілих руках. Техніка безпеки під час користування голкою.
5. Ґудзик. Функціональне призначення та доцільність використання в ролі іграшки.
6. Електрика. Безпечна поведінка з електричними приладами.
7. Комп'ютер. Комп'ютерні ігри та здоров'я.
8. Лижі та санчата. Зимові види спорту та відповідний інвентар (лижі, лижні палиці, ковзани, санки та ін.).
9. Місце проведення зимових розваг. Правила поведінки під час катання на санках, лижах, ковзанах, льодовій доріжці.
10. Намистинка. Виникнення намиста. Небезпека для життя, коли намистинка стає іграшкою.
11. Ніж. Призначення різних ножів (для риби, м'яса, овочів, фруктів, хліба та ні.) та небезпека для здоров'я за невмілого користування ними.
12. Ножиці. Техніка безпеки під час роботи з ножицями.
13. Скло. Друзки розбитого скла й можливі порізи. Елементи першої допомоги при порізі.
14. Чужорідні тіла. Шкода, якої вони завдають, потрапивши у різні органи і іла (вухо, шлунок, дихальні шляхи). Правила першої допомоги.
15. Миючі засоби. Вироблення поведінкової установки щодо використання миючих засобів.
БЕЗПЕЧНІ ТА НЕБЕЗПЕЧНІ ВУЛИЦІ ТА ДОРОГИ
1. Засоби пересування. Види транспорту.
2. У світі дорожніх знаків. Ознайомлення з дорожніми знаками.
3. Зустріч із Світлофором. Історія виникнення світлофора. Роль світлофора у безпеці руху транспорту та пішоходів.
4. Ігрові ситуації, театралізовані розваги, спрямовані на закріплення дітьми правил вуличного руху та поведінки на вулиці.
ПРИРОДА НАВКОЛО НАС
1. Земля - наша мати. Звичаї, традиції, пов'язані із землею. Ознайомлення з правилами поведінки у довкіллі.
2. Сонце та його цілющі промені. Засмага чи сонячні опіки? Перебування на сонці.
3. Вода - цілющій дар землі. Звичаї, традиції, пов'язані з використанням води. Перегляд мультфільму «Казка про воду», створеного ДНЗ на підставі дитячих малюнків вихованців.
4. Ігрові ситуації, спрямовані на навчання правил поведінки поблизу водойм та на воді.
5. Різні стани води. Кипляча вода, водяна пара небезпечні для людини.
6. Лід. Правила катання на льодових доріжках. Сніг. Безпека під час катання на лижах, ковзанах, санчатах.
7. Повітря. Організація дослідницько-пошукової роботи для визначення наявності повітря у просторі, деяких речовинах, рідинах (воді, цеглині, землі та ін.).
8. Рослини навколо тебе. Рослини-ліки. Отруйні рослини.
9. Виховання дбайливого ставлення до природи.
10. Моделювання ігрових ситуацій, спрямованих на закріплення навичок поводження з отруйними рослинами.
11. Гриби їстівні та отруйні. Розрізнення їстівних та отруйних грибів за назвами та малюнками.
12. Комахи (оси, бджоли, комарі та ін.). Захист від укусів комах.
ПОЖЕЖНА БЕЗПЕКА
1. Вогонь — друг, вогонь — ворог.
2. Його величність Сірничок.
3. Свічка невеличка.
4. Навчи дитину пожежній безпеці.
5. Правила пожежної безпеки.
6. Новорічні свята (використання гірлянд, новорічні костюми, ялинка,
новорічні піротехнічні засоби).
7. Багаття — це небезпечно.
8. Безпечне користування електроприладами.
9. Як поводитись під час пожежі.
СТИХІЙНІ ЛИХА
1. Повінь. Уявлення про повінь як стихійне лихо. Правила поведінки у разі стихійного лиха.
2. Землетрус. Пояснення явища та моделювання навичок поведінки.
3. Буря і шторм.
4. Гроза. Гроза як природне явище. Навчання правил поведінки під час грози.
 
ТЕМАТИКА КОНСУЛЬТАЦІЙ ДЛЯ БАТЬКІВ
  • Отруйні рослини, гриби, ягоди нашої місцевості. Перша допомога при отруєнні рослинами, грибами, ягодами.
  • Відпочинок влітку. Правила відпочинку з дітьми біля водойм. Перша допомога при сонячному опіку, тепловому ударі.
  • Дитина на дачі.
  • Правильна поведінка на вулиці — запорука безпеки. Безпека у громадському транспорті.
  • Заняття дітей вдома — перегляд телепередач, ігри, заняття за комп'ютером.
  • Не залишай дітей без нагляду.
  • Безпека на кухні.
  • Безпека на балконі.
  • Безпека у ванній кімнаті.
  • Перша долікарська допомога.
 
ФОРМУВАННЯ НАВИЧОК
БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ДИТИНИ
 
     Дитинство — це унікальний період в житті людини. Саме у цей час формується здоров'я, відбувається становлення особистості. Досвід дитинства багато в чому визначає доросле життя людини. На початку шляху поруч з беззахисним довірливим малюком знаходяться головні люди в його житті – це батьки та вихователі. Завдяки їх любові та турботі, емоційній близькості та підтримці дитина росте і розвивається, у неї з'являється довіра до світу і оточуючих людей. Ми з вами бажаємо нашим дітям щастя. І всі наші спроби захистити їх від лиха продиктовані цим.
 
   Про актуальність даної теми можна говорити багато и все буде головним. Як зберегти здоров'я дітей? Як допомогти розібратися в різноманітних життєвих ситуаціях? Як навчити допомагати один одному? Аналізуючи поняття «екстремальний», «безпека», ми розуміємо: те, що для дорослого не є проблемною ситуацією, для дитини може стати такою. Особливу тривогу ми відчуваємо за маленьких беззахисних громадян-дошкільнят. Тому головне завдання педагогів та батьків полягає у тому, щоб в доступній для дітей формі навчити їх не губитися перед небезпекою, а вміти себе захищати.
 
    Отже, щоб відчувати себе у безпеці, діти дошкільного віку мають навчитися наступному:
-знати свою адресу, своє ім'я, прізвище та ім'я батьків, а також номер свого телефону;
-вміти впевнено, голосно та чітко говорити «ні»;
-берегти ключі від квартири, якщо гуляють без супроводу дорослих;
-дотримуватися одного маршруту, якщо необхідно йти без дорослих;
-прогулюватися без дорослих, не виходячи за рамки території, визначеної батьками;
-завжди казати батькам про свої плани (таку традицію бажано виконувати усім членам родини).
    Головне — не тільки уберегти дитину від небезпеки, але й підготувати її до зустрічі з можливими труднощами, сформувати уяву про найбільш небезпечну ситуацію, про необхідність виконання заходів обережності, прищеплювати їй навички безпечної поведінки у побуті сумісно з батьками, які виступають для дитини зразком для наслідування.
 
     В дошкільному закладі робота щодо виховання навичок безпечної поведінки у дітей починається з виявлення рівня їх знань та інтересів. Вона проводиться у формі бесід, спостережень, ігор-занять за таким напрямками:
 
1) організована діяльність дітей — заняття;
 
2) сумісна діяльність дорослих та дітей — драматизація казок, бесіди вихователя та дитини, спостереження, праця, читання художньої літератури;
 
3) самостійна діяльність дітей — сюжетно-рольові ігри.
 
    Читання дитячої художньої літератури в молодшому віці з використанням казок: «Колобок», «Вовк та семеро козенят», «Заяча хатинка», «Кіт, півник та лиса» та інші. У роботі з казками активно використовується прийом «переінакшування» сюжету для того, щоб казкові герої згадували правила безпеки життєдіяльності для закріплення їх дітьми.
 
    Щоденні «хвилинки безпеки» включаються у різні заняття та інші режимні моменти, приклади правильної безпечної поведінки оточуючих дорослих.
 
    Організація зустрічей з представниками екстремальних і соціальних служб (лікарями, медсестрами, міліціонерами, пожежниками-рятувальниками тощо).
 
    Показ дітям наслідків неправильної поведінки або поводження з будь-яким предметом чи істотою (тварини, речовини, тощо) за допомогою ілюстрацій

Як організувати бесіду з батьками Педагогічна скринька
Рекомендації вихователям
 
 
  1. Відповідальність за успіх чи невдачу зустрічі лягає на вихователя.
  2. Організовувати зустріч слід так, щоб у ній не було перерви.
  3. Взаєморозуміння налагодиться швидше, якщо вихователь не буде сидіти за столом,бо сидячи за столом він ставить себе в позицію начальника, а не партнера.
  4. Важливе спокійне дружнє вступне слово вихователя.
  5. Слід надати можливість батькам висловитися, уважно їх вислухати.
  6. Необхідно з’ясувати, що батьки думають з приводу своєї дитини, як вони її сприймають. Вихователь не зможе зрозуміти поведінку дитини перш ніж зрозуміє відношення до неї батьків.
  7. Якщо батьки пропонують свій план дій, слід його прийняти та зробити все можливе для його реалізації. Це краще, ніж нав’язувати батькам думку вихователя.
  8. Не варто сперечатися з батьками. Суперечка може викликати образу та відчуження.
  9. Нехай будь-яке рішення стане результатом взаємних роздумів та зі сторони батьків буде поштовхом до дії.
        10 Намагайтеся відчути «хвилюючі струнки» батьків та не торкайтеся їх.
        11 Сприймайте все що говорять батьки, не виражаючи при цьому
             невдоволення.

 

Вимоги до сучасного заняття Педагогічна скринька
Вимоги до сучасного  заняття
( пам’ятка для вихователів)
1. Використання новітніх досягнень науки і практики.
2. Реалізація в оптимальному співвідношенні всіх дидактичних принципів.
3. Забезпечення умов предметно-просторового середовища для розвитку пізнавальної діяльності.
4. Дотримання санітарно-гігієнічних норм до організації діяльності дітей.
5. Встановлення інтегративних зв'язків (взаємозв'язок різноманітних видів діяльності, змісту).
6. Зв'язок з минулими заняттями і опора на досягнутий дитиною рівень.
7. Мотивація і активізація пізнавальної діяльності дітей (методи і прийоми).
8. Логіка побудови заняття, єдина лінія змісту.
9. Емоційний компонент заняття (початок і закінчення заняття завжди проводяться на високому емоційному підйомі).
10. Зв'язок з життям і особистим досвідом кожної дитини.
11. Розвиток умінь дітей самостійно здобувати знання і поповнювати їх обсяг.
12. Ретельна діагностика, прогнозування, проектування  та планування кожного заняття педагогом.
 
Структура сучасного заняття:
 
  1. Створення ігрової ситуації, спрямованої на мотивацію дітей до навчальної діяльності.
  2. Спонукання дітей до висловлення припущень (за допомогою проблемних запитань).
  3. Практична діяльність дітей (пошукова діяльність, пов’язана із  визначенням особливостей предмета або об’єкта).
  4. Художнє слово (Закріплення знань, отриманих в пошуковій діяльності).
  5. Енциклопедична хвилинка (довідка із енциклопедії про предмети чи об’єкти).
  6. Мовленнєва хвилинка в цікавій формі  на закріплення отриманих знань.
  7. Пальчикова гімнастика.
  8. Робота з індивідуальними картками.
  9. Гра « Що ми робимо – не скажемо, що ми робимо – покажемо».
 

Методика проведення рухливих ігор Педагогічна скринька
Методика проведення рухливих ігор
1. Підготовка до гри 
       Вибір гри. Успіх ігрової діяльності, а також позитивний фізіологічний і емоційний вплив на гравців залежить насамперед від правильного вибору гри. При виборі гри потрібно враховувати форму проведення занять: урок, фізкультурно-оздоровчий захід у режимі навчального дня (перерва, спортивна година в ГПД), позакласний захід, в сім'ї тощо. 
       Вибір гри залежить від місця проведення. На свіжому повітрі можна проводити майже всі народні та рухливі ігри з великою інтенсивністю та обсягом; у невеликому, вузькому залі можна проводити ігри з шикуванням команд у шеренги і колони, а також ігри, в яких гравці беруть участь по черзі. Звертаємо увагу, що ігри, естафети повинні проводитись у чистому, провітреному спортзалі або пристосованому приміщенні. Вибір гри залежить від наявності у школі інвентарю та обладнання, а також від поставлених на уроці оздоровчих, освітніх і виховних завдань. 
     Підготовка місця для гри. Для проведення ігор, естафет на свіжому повітрі необхідно підготувати майданчик з рівною поверхнею. Велике значення мають зелені насадження, які захищають його від вітру й куряви, освіжають повітря, дають тінь. 
Якщо гра проводиться в залі, необхідно його провітрити, помити підлогу, спортивні прилади розмістити так, щоб під час гри вони не заважали. Для відпочинку гравців, що виходять з гри, потрібно поставити кілька гімнастичних лав. 
      Підготовка інвентарю та обладнання. Для проведення ігор, естафет використовують такий інвентар та обладнання: м'ячі малі, великі, набивні; естафетні палички, кубики, обручі, скакалки, стійки (заввишки 1,5 м), кеглі (пластмасові пляшки із саморобними малими м'ячами на закрутках), різнокольорові прапорці, лави, палиці, мішечки з піском. Для вчителя: свисток, секундомір, крейда, магнітофон та інше обладнання. Бажано, щоб інвентар був яскравим, кольоровим, добре помітним у грі, відповідав за вагою та розмірами віку гравців. Інвентар можна виготовляти на уроках трудового навчання. 
Учитель завжди повинен пам'ятати про правила техніки безпеки учнів під час проведення ігор та естафет. Наш досвід підказує, що для проведення естафет не можна використовувати малі прапорці на тоненькій палиці (прапорцем можна влучити в око, на нього під час бігу можна впасти і т.д.). Слід використовувати такий інвентар, який при падіннях дітей, необережній передачі не зашкодить їхньому здоров'ю. 
        У сюжетних іграх використовують маски, костюми «героїв» («Вовк», «Зайчик», «Рибак», «Козак» та ін.). 
Оголошення назви гри; розміщення гравців, команд; вибір ведучих. Учитель спочатку оголошує назву гри чи естафети. Потім ділить учнів на команди різними способами: 
• на розсуд вчителя; 
• шляхом розрахунку; 
• фігурного марширування; 
• за призначенням капітанів команд. 
    Вибирати команди, ведучих можна за допомогою лічилок. 
    Потім вчитель шикує, переводить команди на місце проведення гри, естафети. 
    Важливе значення мають назви команд, які беруть участь у грі. Наводимо приклади назв: «Сонечко» і «Місяць», «Ромашки» і «Тюльпани», «Вовки» і «Тигри», «Збірна Львова» і «Збірна Києва», «Збірна України» і «Збірна Польщі», «Динамо» Київ і «Карпати» Львів тощо. Назви команд під час естафет повинні відповідати тим останнім спортивним подіям, які відбуваються в країні, світі. 
       У зв'язку зі збільшенням кількості учнів у класах учитель може поділити їх на чотири команди. Наприклад, спочатку беруть участь в естафеті команди «Збірна України» і «Збірна Польщі», потім «Збірна Канади» і «Збірна Австралії». Команди, які програли, змагаються за 3-4 місця, а які виграли, — за 1-2. 
   2. Пояснення гри                                     
     Успішне проведення гри залежить від педагогічного таланту, артистичної майстерності, організаторських здібностей вчителя, його вміння дохідливо, коротко, цікаво пояснити гру, вміло керувати її процесом, бути об'єктивним та уважним в оцінці ігрових дій учнів. 
    При поясненні гри вчитель повідомляє ще раз назву гри, розповідає про роль кожного гравця, мету і хід гри, завдання ведучих і гравців, правила гри. 
    Коли вчитель проводить гру з шикуванням учнів у коло, то сам стоїть у колі. Якщо гравці розподілені на дві команди і розміщені одна проти другої, то вчитель стоїть між ними. 
     Для кращого засвоєння гри учнями рекомендуємо супроводжувати пояснення гри показом окремих рухів гравців. Правила гри пояснюють докладно лише у випадку, коли гру проводять уперше. 
      Перед поясненням гри, наприклад, «Вудочка», вчитель проводить вступну бесіду: 
• яких ви знаєте рибок? 
• чи любите ви ловити рибу? 
• як варять юшку в туристському поході?, тобто вчитель здійснює міжпред-метні зв'язки. 
     Для гри вчитель використовує великий солом'яний бриль, «вудочку» — скакалку або мотузку, на кінці якої прив'язаний мішечок з піском. 
       Після пояснення гри вчитель перевіряє, чи всі гравці розуміють її правила. 
  3. Проведення гри
      Після розміщення гравців на майданчику, пояснення гри і її правил гра починається за умовним сигналом вчителя (свисток, сплеск у долоні). 
     Ігри сюжетного характеру («Кіт і мишка», «Гривеньки»), де немає змагального моменту, не потребують особливо чітких команд. Такі ігри можна розпочинати за вказівкою, висловленою спокійним голосом: «Раз, два, три — гру почали!» Під час гри вчитель уважно стежить за її ходом і поведінкою гравців.
 Завдання вихователя:                                          
• керувати грою; 
• подавати команди, розпорядження, звукові та зорові сигнали; 
• робити вказівки по ходу; 
• самому брати участь у грі, виконувати головну або другорядну роль; 
• спостерігати за загальним станом і самопочуттям кожного учня. Вказівки слід робити у позитивній формі, підтримуючи радісний настрій дітей. 
       Вчитель може робити підказки про доцільність виконання того чи іншого руху. У грі, естафетах учням дозволяється голосно кричати, стрибати, радіти. Фізичне навантаження у грі рекомендуємо регулювати такими прийомами: зменшенням або збільшенням часу, відведеного на гру, кількістю повторень гри, розмірами майданчика і довжиною дистанції, яку пробігають гравці, масою предметів, що використовуються учнями, введенням короткочасних пауз-бесід длявідпочинку. 
Отже, дозування фізичного навантаження у грі визначається методикою проведення її, місцем та умовами, в яких перебувають гравці. Навантаження визначають за зовнішніми ознаками гравців та пульсом. 
4. Підведення підсумків гри 
     Гру потрібно закінчити своєчасно, коли гравці отримали достатнє емоційне і фізичне навантаження. Закінчують гру за сигналом вчителя організовано: зупиняють гравців, підраховують результати, оголошують переможців. 
     Пам'ятаючи про педагогічне значення гри, вчитель відзначає тих, хто правильно виконував рухи, виявляв спритність, рішучість, кмітливість, дотримувався правил, виручав товаришів по команді, проявляв ініціативу, а також називає тих, хто порушував правила і заважав проводити гру. Вчитель називає переможця або переможців, команду-переможця. 
       Підводити підсумки гри, естафети слід у цікавій формі, щоб викликати в учнів бажання наступного разу досягти ще кращих результатів. Учитель нагороджує команди вимпелами, медалями і т.д. Вимпели і атрибути медалей учні виготовляють на уроках трудового навчання, образотворчого мистецтва. Нагороди можуть бути перехідними, тобто «діючими» до наступного уроку, змагань. 
       Вчитель проводить аналіз гри, естафети, звертає увагу на розвиток фізичних якостей учнів, наголошує, які фізичні вправи виконувати вдома, щоб покращити свої результати. Підкреслює, що всі відомі спортсмени світу (футболісти, легкоатлети, волейболісти) люблять грати в різноманітні ігри та естафети. Вчитель оголошує і пояснює групові та індивідуальні домашні завдання учням, звертає увагу на те, що на уроці будуть проводитись «Олімпійські ігри» з перевірки даних їм завдань. 
       Отже, підведення підсумків гри, естафети — один із важливих елементів методики їх проведення.
                                                                        

Пам’ятка «Методика та особливості організації спостережень з дітьми усіх вікових груп» Педагогічна скринька Будь-яке спостереження – це пізнавальна діяльність, що вимагає від дітей уваги, зосередженості, розумової активності, тому воно може тривати недовго. Під час спостереження педагогічне спілкування вихователя з дітьми набуває пізнавального характеру:
  • педагог ставить чіткі,
  • конкретні запитання,
  • стимулює дітей до пошуку інформації,
  • вислуховує їхні відповіді,
  • доброзичливо реагує на кожне повідомлення.
  •  хвалить за правильну відповідь, схвальними словами стимулює подальший пошук інформації.
    Окремо взяте спостереження – це короткий (5 – 12 хвилин) педагогічний захід пізнавального характеру, який проводиться з невеликою групою (4 – 7 ) дітей у куточку природи або зі всією групою чи підгрупою на ділянці. Залежно від їхнього змісту спостереження можна проводити під час різних режимних моментів: до та після сніданку, на прогулянці, перед обідом і ввечері. Наприклад, спостереження за особливостями харчування тварин завжди проводять вранці, оскільки тоді можна спостерігати за зголоднілими тваринами, а тримати їх без їжі до обіду – не гуманно. Спостерігати за тим, як сплять рибки, птахи, звичайно, варто звечора, у сутінках. Спостерігати за тим, як хом’ячок охоче поїдає морквину, принесену дітьми з вулиці, слід після прогулянки.
   Під час спостережень необхідно навчати дітей
  • розрізняти і називати тварин,
  • виокремлюючи їх характерні особливості.
    Бажано, щоб під час спостережень діти не розмовляли, не грали, маніпулюючи предметами. Оптимальний час для інтенсивної розумової діяльності дітей – від 3 до 10 хв.
  Перелік обов’язкових правил поведінки під час спостережень:
  • самостійно обрати зручне для себе місце і положення;
  • не заважати іншим;
  • сидіти тихо,
  • спокійно спостерігати за об’єктами, що цікавлять,
  • слухати музику.
    Для виховання витримки, самовладання, здатності до самоврядування також можна використати психотренінгові вправи «Вітер-вітерець», «Послухаємо тишу», «Шум води» та ін.
    Упродовж навчального року можна проводити такі цикли спостережень:
  • за квітучими рослинами на ділянці та піском у пісочниці (вересень);
  • за акваріумними рибками (жовтень – листопад);
  • за ялинкою, вечірнім небом (грудень);
  • за зимуючими птахами на ділянці та птахами в клітці (січень – лютий);
  • за зростанням цибулі на підвіконні, гілками дерев у вазі (лютий – березень);
  • за пробудженням рослин на ділянці (квітень – травень);
  • за сонечком (у весняно-літній період).
   У повсякденні систематично проводять спостереження за погодою: один тиждень щомісячно діти щодня розглядають небо, уточнюють характер опадів, наявність вітру або його відсутність, за одягом визначають, настільки тепло чи холодно.
    Метою спостереження є формування у дітей уявлень про тварин і рослин як про об’єкти, виявлення взаємозв’язків у природі. Залежно від предмета, об’єкта чи явища впродовж підготовки та організації спостереження необхідно виділяти:
  • ознаки чи властивості, що створюють найяскравіший образ предмета;
  • структурні компоненти об’єкта, функціонування яких обумовлюється впливом зовнішніх і внутрішніх факторів;
  • єдність предмета спостереження з природним довкіллям, спільністю людей, із конкретною людиною, групою дітей.
     Опорними структурними компонентами спостереження можуть бути:
  • демонстрація предмета, явища чи об’єкта природи;
  • самостійне сприйняття їх дітьми, коментарі та висловлювання за змістом сприйнятого;
  • подальше сприйняття згідно із запропонованою схемою спостереження чи планом запитань;
  • простий синтез сприйнятого, тобто узагальнення й моделювання в уяві ситуації, з якої об’єкт спостереження може бути віднесений до певного природного поняття, категорії чи класифікації.
     Спостереження розподіляють за видами:
– спостереження за схемою, запропонованою вихователем;
– спостереження, яке спрямовується запитаннями вихователя;
– спостереження, яке спрямовується вказівками вихователя, що коригують дії та сприйняття дітей.
     Процес спостереження можна поділити на чотири етапи, кожний з яких допомагає досягти мети всього спостереження.
     Перший етап – підготовчий.
    Мета – викликати цікавість до об’єкта спостереження.
    На першому етапі проводиться бесіда:
– за чим вони будуть спостерігати;
– які відомості про об’єкт спостереження діти вже отримали раніше;
– на що треба звернути увагу.
    Варто показати дітям відповідні ілюстрації, підготувати їх до сприйняття об’єкту.
    Другий етап – початок спостереження. 
Мета – спрямувати увагу дітей на спостереження, підтримувати їхню цікавість до об’єкту.
    Увагу дітей молодшого дошкільного віку треба спрямовувати у потрібному напрямі за допомогою застосування елементів несподіваності, сюрпризності. Діти старшого дошкільного віку вже здатні зосереджувати увагу на об’єкті спостереження за допомогою вольових зусиль, розумового напруження. Спонукати їх до цього можна, використовуючи художню літературу, ілюстрації, запитання. Такі прийоми розраховано на те, щоб поставити дітям завдання, спрямувати в потрібному напрямі весь процес його розв’язання, утримати увагу дітей на об’єкті спостереження.
Третій етап – основний. Мета – дослідити об’єкт та сформувати чітке уявлення про нього. На цьому етапі важливо показати прийоми та послідовність дослідження, допомогти їх засвоїти.
Четвертий етап – заключний. Мета – підбити підсумки, закріпити уявлення, отримати під час спостереження, оцінити способи дослідження.
   Використання поетапного спостереження, навчання дітей прийомів дослідження є основою роботи зі збагачення дошкільників екологічними знаннями та уявленнями. Розвиток спостережливості в дітей старшого дошкільного віку вдосконалюється у процесі організованого навчання.
Використання поетапного спостереження, навчання дітей прийомів дослідження є основою роботи зі збагачення дошкільників екологічними знаннями та уявленнями. Розвиток спостережливості в дітей старшого дошкільного віку вдосконалюється у процесі організованого навчання.
Рекомендована схема спостереження за рослинами:
– назва (цікаві відомості, пов’язані з назвою);
– класифікація (дерево, чагарник, трав’яниста рослина);
– зовнішній вигляд, частини, призначення;
– умови, необхідні для росту та розвитку;
– середовище життєдіяльності;
– відтворення;
– значення у житті людини;
– правила поведінки у природі.
Рекомендована схема спостереження за живими істотами:
                                                                                                                                     
– назва (цікаві відомості, пов’язані з назвою);
– зовнішній вигляд, особливості;
– класифікація (комахи, риби, птахи, тварини);
– засіб пересування;
– їжа
– середовище життєдіяльності;
– відтворення;                                                                                         
– взаємозв’язок у природі;
– значення у житті людини;
– правила поведінки в природі.
 
Структура спостереження, яке спрямовується запитаннями вихователя:
  • пропозиція розглянути предмет, об’єкт, явище;
  • повідомлення найцікавішого фрагменту інформації про нього, зацікавлення дітей;
  • визначення основних дій та плану сприйняття предмета;
  • здійснення детального аналізу спостережуваного за запитаннями дітей, які вихователь відраз впорядковує відповідно до спроектованої заздалегідь концепції;
  • синтез, узагальнення всієї інформації про спостережуване в єдине ціле, спрямованість якого має екологічний сенс, значення для дитини й для природи.
 
Структура спостереження, яке спрямовується вказівками вихователя:
  • доведення доцільності спостереження з орієнтуванням на кінцевий результат – чого за цим варто спостерігати?;
  • пригадування вимог до послідовності опису спостережуваного об’єкта; доповнення опису дітей за допомогою опосередкованих прийомів;
  • уявне моделювання ситуації із застосуванням об’єкта спостереження в різних сферах життєдіяльності людини;
  • визначення можливого впливу об’єкта на природне довкілля;
  • пізнання прихованих ознак спостережуваного об’єкта в нових змодельованих або уявних умовах.
   Упродовж усього навчального року діти разом з вихователем щодня доглядають за мешканцями куточками природи. У ранкові години вихователь залучає дітей до спільної діяльності, форми та організація якої змінюються відповідно до вікової групи.
   Під час спілкування педагог повинен обов’язково знайти можливість похвалити дитину, причому не одноразово, а кілька разів упродовж усієї діяльності: на початку похвала надає дитині впевненості в собі, потім – це похвала-підтримка, наприкінці – підсумок доброго вчинку дитини.
   Заповнення календаря природи – це ще одна справа повсякденної діяльності, яка поєднується зі спостереженнями. Вихователь разом з дітьми регулярно фіксує погоду і стан живої природи. У молодшій і середній групах дорослий після прогулянки допомагає дітям відшукати картинки з явищами природи, які ті спостерігали на вулиці. Разом вони одягають ляльку – так само, як діти були одягнені під час прогулянки, «випускають» її погуляти. У старшій групі вихователь навчає дітей знаходити і замальовувати у календарі дні тижня, спеціальними значками позначати погодні явища, зображувати дерево чи покрив землі відповідно до їхнього сезонного стану на цей момент.
   Під час зимової підгодівлі пернатих друзів вихователь використовує календар спостережень за птахами: молодші дошкільники знаходять картинки із зображенням птахів, яких бачили на ділянці, а старші позначають цих птахів у календарі значками відповідного кольору.
   Ще один вид календаря – це малюнки, що послідовно відображають зростання якої-небудь рослини. Це можуть бути: цибулина, посаджена у воду; гілочки з дерева, поставлені наприкінці зими у вазу для спостереження за розпусканням бруньок, розгортанням молодих листочків; пророщене насіння городньої культури або квітки. У  всіх випадках малюнки, зроблені через однакові інтервали часу, відображають послідовність розвитку рослини, його залежність від зовнішніх умов життя.
  Навчаючи дітей працювати з календарем, вихователь провадить пізнавальне спілкування з дошкільниками: показує, де і що треба зобразити, пояснює, виправляє, доброзичливо допомагає їм.

1 2