Консультація "Сторітелінг: інтерактивна тека в організації дослідницько-пошукової діяльності"
07.10.2020 року вихователь-методист Кулініч Л.І. провела консультацію для вихователів «Сторітелінг: мистецтво розповідання, або як зацікавити і мотивувати дітей».
Розповідь — ключовий прийом у роботі вихователя. Ми постійно розказуємо дітям різні оповідки, казки, придумуємо власні сюжети, описуємо події з життя, подаємо пізнавальну інформацію… Та чи завжди вихованці слухають нас з інтересом, проймаються тим, про що ми розповідаємо? Як же стати майстерним оповідачем? Відповідь дає сторітелінг.
Що таке сторітелінг?
Сторітелінг ( з англ. storytelling, де story— історія, atelling — розповідання) — мистецтво складання і розповідання захопливих історій.
Сторітелінг як технологію у 90-х роках минулого століття розробив і успішно впровадив в управління міжнародною корпорацією американець Девід Армстронг. Він урахував такий психологічний чинник: розповіді з життя значно легше сприймаються, вони цікавіші, ніж логічні аргументи й сухі міркування, а тому здатні викликати в слухача довіру й мотивувати до певних дій (щось придбати, наприклад)
Насправді людство займалося сторітелінгом завжди. За допомогою міфів, легенд, казок наші пращури передавали з покоління в покоління весь накопичений людством досвід і знання. За основу брали реальні факти, але їм надавали містичного характеру, метафоричності, вдавалися до гіперболізації. Такі розповіді були виразні, цікаві, легко асоціювалися з особистим досвідом.
Сьогодення швидкоплинне, стрімке та інформаційно перевантажене. Відтак людям необхідні ефективні способи обробки й передачі інформації, як-от сторітелінг.
Хоча ця технологія розроблена для менеджменту та маркетингу, вона може бути корисною і в галузі освіти, зокрема в роботі з дошкільнятами.
Запроваджувати сторітелінг у повному обсязі як технологію не варто, оскільки її мета надто широка. Використовуємо його лише як мотиваційний комунікаційний прийом.
У нашому розумінні, завдання сторітелінгу — за допомогою розповіді створити умови для мотивації дітей до навчання на занятті або під час освітньої ситуації, викликати симпатію до головного персонажа, який допоможе зацікавити вихованців і доступно донести до них потрібну інформацію.
СТОРІТЕЛІНГ ЯК СЮРПРИЗНИЙ МОМЕНТ.
Сюрпризи — це непередбачувані веселі моменти, які завжди викликають у дітей хвилю емоцій: малята пожвавлюються, їхня діяльність активізується. Крім того, сюрпризні моменти створюють ефект новизни, що так потрібно дитині дошкільного віку.
Сюрпризні моменти доречні на заняттях, дитячих святах, дозвіллі, у повсякденному житті малят. Завжди яскраві, несподівані, вони стимулюють розвиток творчої фантазії, задовольняють прагнення дітей відкривати в довкіллі щось нове. Дошкільняті цікаво все, він не терпить нудьги, сірості, бездіяльності.
Кожен вихователь, готуючись до заняття, заздалегідь обмірковує сюрпризний момент. Проте зробити це не так просто. Адже він має вписуватися в тему заняття: треба продумати все так, аби до вигаданого персонажа можна було звернутися під час заняття, а на завершення не забути з ним попрощатися.
Наведемо перелік прийомів, які доцільно використовувати на мотиваційному (комунікативному) етапі заняття для збудження інтересу дітей, привернення уваги до пропонованого матеріалу.
Прийоми мотивації:
- Створення проблемних (освітніх) ситуацій.
- Сторітелінг.
- Застосування незвичних матеріалів, наочних і технічних засобів.
- Усі види драматизації.
- Використання несподіваної, невідомої та суперечливої інформації.
- Емоційна насиченість навчального змісту, створення емоційних ситуацій.
- Використання технік емоційної розрядки, моментів змагання або гри тощо.
Переваги сторітелінгу в роботі з дошкільнятами.
Цікавий засіб урізноманітнення заняття або освітньої ситуації. Допомагає реалізувати індивідуальний підхід та зацікавлювати дітей. Не потребує витрат і може бути використаний у будь-якому місці та в будь-який час. Розвиває уяву, фантазію та креативність. До речі, як у дітей, так і в педагогів.
Сприяє налагодженню добрих взаємин між вихованцями та педагогом. Під час спілкування, допомоги персонажу відбувається обмін емоціями, формуються довіра та емпатія. Знімає психологічне напруження. Під час слухання, обговорення, переказування, створення оповідки діти вчаться усвідомлювати свої почуття і говорити про них.
ПОРАДИ ЩОДО ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ.
Найдоречніше використовувати сторітелінг на першому етапі заняття — етапі спілкування, мотивації, презентації теми.
Головне на цьому етапі — “зачіпка”, несподіванка, дивовижа, зупинка у звичній діяльності, що перетворює її на ситуацію нерозв’язаності, загадковості. Цікава історія допомагає сфокусувати увагу дітей на завданні, таким чином створюється освітня ситуація: новий поворот у вже відомому матеріалі, сюжеті.
Потім слід з’ясувати, які запитання виникли у дітей, та визначити тему заняття. Важливо допомогти вихованцям визначити мету заняття і його результат (виходячи з їхніх вікових та психофізіологічних особливостей).
Щоб ефективно використовувати сторітелінг, бажано дотримуватися таких правил.
Правила сторітелінгу.
- Розповідь на початку заняття (сюрпризний момент) має тривати не більше 2-3 хв. Це має бути непростий або комічний випадок з життя персонажа, мета якого — донести до дітей важливу інформацію.
- Персонажі (або персонаж) мають бути яскраві, добре знайомі дітям (їхня “фізична” присутність під час розповіді не обов’язкова).
- Ключовим є запитання, на якому зосереджено увагу слухачів і на яке буде дано відповідь наприкінці історії.
- Для підтримання уваги дітей важливо забезпечити оптимальний ритм історії (тобто те, наскільки швидко або повільно вона розвивається).
- Емоційне наповнення оповідки має наближати її до власного досвіду слухачів, аби вони співчували персонажеві, бажали допомогти йому.
- Діти мають бути учасниками подій, що відбуваються з персонажем і особисто стосуються кожного з них.
- Оповідачу доречно варіювати тон, гучність свого голосу.Розповідання тихим голосом, а іноді навіть пошепки, допомагає слухачам сприйняти сюжет, злитися з ним, співпереживати персонажам.
- Бажано супроводжувати розповідь відповідними мелодіями і звуками (підготовленими заздалегідь).
- Розповідь не слід перевантажувати зайвими деталями та наочністю.
Сюжет, який розповідає вихователь, слід розвивати за підготовленим планом. Проте для створення захопливої розповіді самої структури замало. Важливо правильно пов’язати всі її елементи в єдиний твір. Стиль і тон сторітелінгу — те, що впливає на сприйняття історії.
Основні структурні компоненти сторітелінгу.
Починаємо, як правило, з прив’язки до місця події (де розпочалася історія — реальна, казкова, фантазійна тощо).
Далі мають виникнути особливі обставини (хтось зник, зіпсувалися погодні умови, комусь (тваринам, рослинам, казковим персонажам та ін.) потрібна допомога).
Щоб розв’язати проблему, персонаж залишає домівку й вирушає назустріч пригодам. Ці пригоди обов’язково завершуються його перемогою та щасливим поверненням додому.
Насамкінець — мораль історії (старших дошкільнят можна залучити до формулювання висновку).
Деякі структурні компоненти сторітелінгу можна об’єднувати залежно від сюжету оповіді.
На початковому етапі, як вихователеві, так надалі й дітям, найдоцільніше використовувати адаптований (скорочений) варіант відомих карток Володимира Проппа.
Навчаючись за цими картками розповідати оповідки, діти потім переказують їх одноліткам, друзям, батькам. Цей прийом ефективний у роботі з мовленнєво пасивними дітьми. Залучення їх до розповідання власних історій допоможе їм упоратися з проблемами мовлення.
Сторітелінг як комунікативний прийом використовується з метою мотивації дітей до навчальної діяльності, або для розвитку в них зв’язного мовлення.
Отже, існує чимало прийомів мотивації дітей, і стрітелінг – один із них.
|